Державний вплив на аграрне виробництво повинен базуватися на принципах: а) товаровиробники в основному здійснюють відтворення на засадах самофінансування, за рахунок власних накопичень, а конкретні державні заходи по їх підтримці і
регулюванню є додатковими; б) ринкові методи і інструменти, що застосовуються диференційовано на основі програмно-цільового підходу, повинні стимулювати товаровиробників до інтенсифікації виробництва і підвищення його ефективності.
Необхідність державного регулювання економіки обумовлена „правилами", недоліками, „високою інертністю", стихійністю ринку, як „природного" регулятора. Масштаби регуляторної діяльності держави обумовлюється зумовлюється рівнем науковості менеджменту підприємств і галузі через використання маркетингу, бізнес планування, розвиток кооперативних і контрактних зв’язків між господарськими одиницями. Примінення сучасних досягнень менеджменту на всіх рівнях функціонування ринку забезпечує макроекономічну стабільність і ефективність. А державне регулювання має зосередитись на соціалізованності економіки і захисті конкуренції.
Державне регулювання економіки здійснюється переважно опосередковано, економічними методами. І визначити його ефективність через кінцеві економічні показники складно, оскільки їх рівень залежить від дії ринкового механізму і менеджменту підприємств.
Пріоритети інвестиційної діяльності в значній мірі залежить від інвестиційного клімату, який органи державної влади створюють шляхом іміджу території через рекламу, формування банка даних виробничих потужностей майна для передачі в оренду, якості і обсягах продукції, послуг.
Ефективність державного регулювання економіки знаходить свій прояв в дієвій соціальній політиці держави. Її головна мета не допустити значний диспаритет в доходах і багатстві населення, здійснити перерозподіл доходів за допомогою податків і трансфертних платежів.
Використана література
1. Щедрий П. Перспективи міжнародної інтеграції страхового ринку України в контексті норм СОТ//Економіка України. – 2004. - №5. – с. 82 – 89.
2. Постанова КМУ "Програма розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки" від 2 лютого 2001 року № 98.//Урядовий курєр. – 2001. №21.
3. Соловйова О. А. Перспективи розвитку страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.//Фінанси Україїни. – 2006. - №5. – с. 122 – 129.
4. Зовнішньоекономічна діяльність. Збірник наукових праць. Під заг. ред. д.е.н., проф., академіка АЕН України Макогона Ю.В. – Донецьк: КП "Регіон", 1998. – 292 с.
5. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. Навчальний посібник. – К.: ВД "Професіонал", 2004. – 288.
6. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. За ред. А.І. Кредисова. - К.: ВІРА-Р, 1998. – 448 с.
7. Онищенко О.А. Стабілізаційні програми економічного розвитку МВФ для країн Центрально-східної Європи // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: Вид-во ХарРІНАДУ "Магістр", 2008. – С. 166–168.
8. /Стратегія соціального і економічного розвитку України (2004-2015 р) розділ У.Стратегія утвердження інноваційної моделі розвитку. Економіст №5, 2004.-с.29-45.
9. Раціональне фінансування науки як передумова розбудови знанневого суспільства в Україні.-К: "Фенікс" ,2004.-с.32.
10. Зінченко О.П., Ільчук В.П., Радзіевська Л.Ф., Євтушенко В.М. Науково-технічний потенціал України та сучасні проблеми глобалізації науково-технічної сфери. 2004.-с.77.