3. Експертний метод передбачає облік та врахування думок експертів про які даної продукції на першому етапі. Кожен експерт оцінює ступінь важливості показників якості шляхом присвоєння їм різних рангів. Найважливішому показнику присвоюється ранг 1, наступному, менш важливому, – ранг 2 і под. Як експерт вважає деякі показники рівноцінними, він присвоює їм однаковий ранг, наприклад, 3,5 – за рівності значень третього й четвертого рангів.
Після цього проводиться математична обробка результатів ранжування з урахуванням думок експертів та їх поглядів на той чи інший показник. При цьому інколи доводиться або збільшувати кількість експертів і повторювати експертизу показників, або запрошувати інших.
Другий етап полягає у виборі базових показників для порівняння. Базові показниками можуть бути
1.Показники якості, що закладені у технічні завдання, технічні чи робочі проекти виробів.
2.Показники дійсно існуючих виробів, які виготовляються в нашій країні або кордоном і є кращими зразками світового рівня.
3.Показники, що закладені у вітчизняні чи закордонні стандарти.
Інколи підприємству потрібно порівняти нову продукцію з тією, що випускалась раніше. У цьому випадку важливо, щоб прототип не був морально застарілим.
Третій етап – це порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції. Таке порівняння можна проводити різними способами (методами), зокрема
1. Диференціальним методом – одиничні показники порівнюються попарно, визначається індекс якості з кожного показника
2. Комплексним методом – попарно порівнювані одиничні показники об'єднуються за допомогою відносних коефіцієнтів.
В основу міжнародних стандартів ІСО серії 9000:2000 покладені вісім принципів управління якістю.
Принцип 1. Орієнтація (або фокус) на споживача.
В основі цього принципу – аналіз ринку і потреб споживачів. Результати аналізу служать механізмом, що запускає виробництво. Випускаючи продукт, уже не обмежуються виконанням формальних вимог замовника, а намагаються вгадати його бажання.
Принцип 2. Лідерство.
Лідерство – ключовий принцип системи менеджменту якості, без якого СМЯ скоріше фікція, чим реальність. Управління підприємством, управління проектами, створення, впровадження й експлуатація СМЯ – це області діяльності, де необхідне лідерство.
З уявленням про лідерство тісно зв'язана концепція відповідальності. Відповідальність не можна установити наказом. Її можна тільки взяти на себе добровільно. Однак відповідальність необхідно підкріплювати повноваженнями.
Принцип 3. Залучення персоналу.
Залучення персоналу на практиці означає систематичну можливість кожного співробітника брати участь у прийняті і реалізації управлінських рішень. Така можливість народжує в людях почуття відповідальності і причетності, що підсилює мотивацію до творчої праці.
Наслідок такого підходу – принцип відмовлення від ідеї покарання. Співробітників не має сенсу карати за прорахунки менеджменту. Цей підхід породжує ініціативу і є основою корпоративної культури.
Принцип 4. Процесний підхід.
Всі види діяльності в організації розглядаються як процеси. Процеси – це логічно упорядковані послідовності кроків (робіт, етапів, елементів), що перетворять вхідні дані у вихідні дані. Таке розуміння процесів близько до представлення про алгоритми, і це дає можливість використання інформаційних технологій для візуалізації процесів і одержання результатів для своєчасного прийняття управлінських рішень.
Принцип 5. Системний підхід.
Системний підхід вимагає координації всіх аспектів діяльності, постійного планування і доведення планів до кожного робочого місця, з тим щоб можна було аналізувати і коректувати їхнє виконання по ходу справи. Цей принцип припускає представлення організації як системи взаємодіючих динамічних процесів.
Із системним підходом зв'язана і проблема оцінювання результатів діяльності організації. Довгий час у цій області панував фінансовий підхід. Зараз стало очевидно, що до фінансових показників варто додати показники задоволеності споживачів, показники ефективності бізнес-процесів, а також показники потенціалу росту фірми і кваліфікації персоналу.
Система таких показників називається збалансованою системою показників.
Принцип 6. Безперервне поліпшення.
При систематичному поліпшенні процесів поступово з'являється можливість зниження втрат і відповідно ціни продукції за рахунок зростаючого «зазору» між собівартістю і ціною. Таке зниження ціни веде до розширення ринкової ніші, що, у свою чергу, приводить до зниження собівартості за рахунок ефекту масштабу. Цей механізм називають ланцюговою реакцією Демінга.
Постійне поліпшення починається з людини, з удосконалювання його особистих якостей, знань, навичок і умінь. Найбільш важливий аспект безупинно удосконалювання – це навчання персоналу.
Принцип 7. Підхід до прийняття рішень на основі фактів.
Приймати рішення на основі фактів – значить відрізняти достовірні факти від помилкових або сумнівних. Основа цього підходу – виміру, робимо для одержання даних про процеси, і одночасне нагромадження інформації яка поступово перетворюється в знання.
Принцип 8. Взаємовигідні відносини з постачальниками.
Цей принцип націлений на створення нових відносин з постачальниками, що одержали назву комейкершип – «Разом зробимо, разом виграємо». При постійних відносинах з постачальниками можна говорити про управління ланцюжками доданих цінностей для споживачів. Дійсно, пошук постачальника налагодження відносин з ним – справа довга і дорога. Завжди варто прагнути до постійних відносин з постачальниками.
1.3 Організація контролю якості на підприємстві
Система контролю якості – це сукупність методів і засобів контролю й регулювання компонентів, що визначають рівень якості продукції на стадіях стратегічного маркетингу, наукових, дослідно-конструкторських робіт та виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу.
Однією з найважливіших умов підвищення ефективності контролю є постійне спостереження та облік, тобто функціонування системи обліку за всіма показниками, що передбачає дотримання наступних вимог:
– повнота інформації за всіма показниками якості, кількості й ресурсомісткості товарів, різних підрозділів, процесів, операцій тощо;
– динамічність обліку – отримання й оброблення інформації, а також облік показників якості та їх аналіз у динаміці розвитку процесів;
– системність;
– автоматизація обліку на основі його комп’ютеризації;
– спадковість, можливість повторного використання і перспективність обліку;
– використання результатів обліку в стимулюванні якості праці.
Контроль можна класифікувати:
Þ за стадією життєвого циклу;
Þ за об’єктом контролю – предмет праці, засоби виробництва, технологія, організація процесів, умови праці, власне праця, оточення, параметри інфраструктури, документація, інформація;
Þ за стадією виробничого процесу – вхідний, операційний контроль готової продукції, транспортування та зберігання;
Þ хто виконавець (контролю) – самоконтроль, контроль майстра, відділ технічного контролю, державний, міжнародний контроль;
Þ за методом контролю – руйнівний і неруйнівний;
Þ за способом прийняття й утілення рішення – активний (попереджуючий) і пасивний (за відхиленнями) контроль;
Þ за режимом контролю – посилений (прискорений) та нормальний;
Þ за формою механізації – ручний, механізований, автоматизований і автоматичний;
Þ за строками здійснення – попередній, поточний, завершальний;
Þ за способом отримання й оброблення інформації – розрахунково-аналітичний, статистичний та реєстраційний контроль.
На будь-якому підприємстві однією з основних функцій організації виробництва є технічний контроль якості продукції – перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідну якість.
Технічний контроль є комплексом взаємопов'язаних контрольних операцій, що виконуються згідно з установленим порядком.
До загальних принципів раціональної організації технічного контролю відносяться наступні:
Þ технічний контроль повинен охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;
Þ техніка, методи й організаційні форми контролю мають повністю відповідати особливостям техніки, технології та організації виробництва;
Þ ефективність раціональної організації технічного контролю слід обґрунтовувати відповідним економічним розрахунком;
Þ система контролю має чітко й виважено розподіляти обов'язки і відповідальність між окремими виконавцями та різними підрозділами підприємства;
Þ система контролю має базуватися на ефективних методах статистичного контролю якості.
Залежно від конкретних завдань, які поставлені перед технічним контролем, розрізняють такі його види:
1. Профілактичний – має за мету попереджати появу браку в процесі виробництва продукції.
2. Приймальний – здійснюється з метою виявлення та ізоляції браку.
3. Комплексний – вирішує обидва завдання: профілактику і приймання.
4. Спеціальний – відповідає за спеціально визначенні окремі завдання (наприклад, інспекційний контроль, контроль експлуатації виробів і под.).
Контроль також поділяється за такими параметрами, що вимірюються:
- контроль геометричних розмірів і форм;
- контроль зовнішнього вигляду та документації;
- контроль фізико-механічних властивостей матеріалів, напівфабрикатів тощо.