Аналіз взаємозв`язку між показниками фонду оплати праці, рівнем заробітної плати і обсягом фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (рис.3) засвідчує, що величина страхових внесків до фонду зайнятості прямо пропорційно залежить від рівня заробітної плати громадян та величини фонду оплати праці підприємств. Забезпеченість фонду коштами прямо впливає і на фінансування передбачених державою програм активних і пасивних заходів сприяння ефективномувикористанню трудових ресурсів підприємств.
Однією з форм соціальних гарантій є пенсії – щомісячні грошові виплати громадянам при досягненні встановленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника. Джерелом виплати пенсій є: фонди обов`язкового державного соціального страхування, державний бюджет і недержавні пенсійні фонди.
Отже, на вирішення демографічних і соціальних проблем впливає політика оплати праці. Система соціальних гарантій з соціального захисту містить у собі: регулювання ринку робочої сили, за винятком суперечностей між її попитом та пропозицією; розрахунок на всі категорії працездатного населення, виділяючи нужденних; сприяння ефективномувикористанню трудових ресурсів суспільства.
Рис. 3. Взаємозв`язок між показниками фонду оплати праці, рівнем заробітної плати та обсягом фонду державного соціального страхування на випадок безробіття.
Основою соціального захисту праці та інтересів працівників є колективно-договірне регулювання зайнятості, оплати і охороні праці. У структурі колективного договору більшість питань стосується оплати праці. Відмічається позитивний вплив на досягнення ефективного використанню трудових ресурсів відповідності заробітної плати розміру трудового вкладу. Тому в сільськогосподарських підприємствах відповідно до колективного договору рівень оплати праці повинен базуватися на належній цілісності правової, нормативної та організаційної інфраструктури щодо соціального партнерства між державою, профспілками і роботодавцями з урахуванням всесвітньо визнаних досягнень трудового права і зарубіжного практичного досвіду у сфері соціалізації суспільства. Вона має гарантувати рівень оплати праці, достатній для розширеного відтворення робочої сили, зростання її якості та належні умови використання.
Розміри мінімальної місячної тарифної ставки в більшості підприємств України теж встановлюються колективними договорами та галузевими угодами. Однак в державі не ухвалено законів про соціальне партнерство і трудовий колектив, не ратифіковано значну кількість конвенції і рекомендацій Міжнародної організації праці. Це суттєво впливає на якість і повноту договірного регулювання трудових відносин та на дотримання роботодавцями трудового законодавства про працю, її оплату, формування мотиваційного механізму працівників сільського господарства, що спричиняє незацікавленість працівників в кінцевих результатах господарювання.
Надзвичайно важливу роль має зміна місця проблеми використання трудових ресурсів сільського господарства в системі пріоритетів економічної політики. Серед суб’єктів регулювання зайнятості повинні виступати органи державної влади і ключові міністерства. Вирішення проблеми зайнятості має здійснюватися оптимальними способами регулювання трудових відносин, в тому числі: реєстрації вивільнених працівників, їх соціальної та професіональної підтримки, професійної орієнтації та перепідготовки кадрів, стимулювання до зайняття відповідних робочих місць, забезпечення розвитку трудових потенцій працівників, вирішенні соціальних і демографічних проблем села.
Насамперед для подолання негативних тенденцій у сільській місцевості необхідно враховувати наслідки руйнівних демографічно-розселенських процесів і сприймати їх як один з визначальних факторів впливу на зайнятість в сільському господарстві. Наприклад, щоб процес трудової міграції був ефективний не лише для мігрантів, але і для суспільству, повинна бути вироблена державна міграційна політика. Доцільно розробити цільову комплексну програму, яка визначатиме порядок добору, виїзду, роботи і повернення мігрантів. Наступним кроком може стати висновок міжурядових угод, що регламентують число мігрантів, прийом їх країною-імпортером, характер діяльності, оплату праці.
У зв’язку з цим, трудове законодавство України має передбачати умови професійного навчання працівників, зокрема, порядок організації різних форм професійного консультування персоналу, гарантії і норми соціальної підтримки працівників, які поєднують роботу і навчання, заходи державної підтримки підприємств, що забезпечують розвиток персоналу. Крім цього, потребують вирішення соціальні проблеми, пов'язані з проведенням реформ на селі. Персонал закладів соціальної сфери в багатьох селах вивільнено, перспектив їх подальшого працевлаштування за фахом та місцем проживання немає, а для створення нових робочих місць в інфраструктурі села необхідна допомога держави. З урахуванням цих факторів й має формуватися державна політика зайнятості.
Серед соціальних пріоритетів особливе місце посідає державна допомога селу. Тому при розробці і реалізації державної політики зайнятості необхідно враховувати процеси реформування агропромислового комплексу, під впливом яких змінюється мотивація праці, соціальний статус, доходи працівників, трудові і майнові відносини, форми організації виробничої діяльності і господарювання. При цьому соціальні перетворення слід спрямовувати на створення привабливих, насамперед для молоді, умов проживання у сільській місцевості, сприятливого соціального середовища для підвищення престижності та мотивації сільськогосподарської праці.
З метою посилення соціальної орієнтації економіки, досягнення ефективного використання трудових ресурсів та забезпечення необхідних умов для створення і збереження робочих місць в аграрних підприємствах, необхідно вдосконалити механізм регулювання регіонального сільського ринку праці. Враховуючи досвід розвинених країн світу, доцільна наступна модель процесу регулювання використання трудових ресурсів у сільському господарстві України (рис.4).
Рис. 4. Модель процесу регулювання використання трудових ресурсів
аграрних підприємств
Активними заходами регулювання зайнятості трудових ресурсів вважаються: створення додаткових сфер зайнятості (додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць в приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, самозайнятості громадян, організація громадських робіт); підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості, надання допомоги у працевлаштуванні. До пасивних методів регулювання зайнятості належить асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат в доходах.
В розвинених країнах втручання держави в економічні процеси відбувається шляхом проведення організаційних заходів по ліквідації диспропорцій в попиті і пропозиції робочої силита проведенням правових і фінансових заходів (рис.5).