Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи були впроваджені:
у акціонерному товаристві закритого типу "Харківська ТЕЦ-5"
у державному комунальному підприємстві "Харківські теплові мережі";
у акціонерну компанію "Харківобленерго";
у Харківський національній академії міського господарства в процесі викладання курсів "Управління проектами", "Проектний аналіз", "Організація й економіка інноваційної діяльності".
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації розглядались і схвалені на наступних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції "Основні системотехнічні напрямки удосконалення диверсифікаційних процесів будівельних підприємств на шляху їхньої трансформації до ринкових взаємин" (21-23 жовтня 2003 р., м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції "Забезпечення умов ефективності зростання підприємств будівельної галузі на основі удосконалення економічних структур" (19-22 жовтня 2004 р., м. Харків); міжнародної науково-практичної конференції "Удосконалення економічних структур будівельної галузі в умовах трансформації економіки України до ринкових умов" (17-19 жовтня 2005 р., м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції "Економіка будівельної галузі на шляху її інтеграції до синергетичних систем" (17-19 жовтня 2006 р., м. Харків); 64-ій науково-практичній конференції Київського національного університету будівництва і архітектури (15-17 квітня 2003 р); міжнародній науково-практичній конференції "Молода наука Харківщини – 2004", секція "Розвиток міського господарства, будівництва та інфраструктури життєзабезпечення Харківського регіону" (29-30 квітня 2004 р., м. Харків); XXXIII науково-технічній конференції викладачів, аспірантів і працівників Харківської національної академії міського господарства (11-13 травня 2006 р., м. Харків); науково-практичній конференції "Економічна освіта і наука: досвід та перспективи розвитку" (22-23 листопада 2007 р., м. Харків).
Особистий внесок здобувача. Автором розроблено теоретико-методологічні засади, моделі та методи управління інноваційними платформами проектів енергозберігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві. Висновки й результати дисертації автор одержав самостійно, сформулював та виклав у наукових публікаціях. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані лише ті положення та ідеї, що є результатом особистих досліджень здобувача. Конкретний внесок здобувача в цих роботах зазначений в авторефераті в переліку публікацій за темою дисертації.
Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 10 роботах, зокрема: 9 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць, які входять до переліку, затвердженому ВАК України, і 1 тези доповідей у матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій – 3.7 умов. друк. арк., з яких 1.35 умов. друк. арк. належать особисто авторові.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, і викладена на 180 стор., у тому числі містить 88 рисунків, 25 таблиць. Список використаних джерел містить 178 найменувань. Робота включає чотири додатки на 25 сторінках.
У першому розділі дисертаційної роботи автором проведено аналіз стану споживання енергоресурсів у процесі функціонування житлово-комунальних господарств. Сформовано оцінки ефективності функціонування житлово-комунального господарства України. На підставі аналізу закордонного досвіду реформування житлово-комунального господарства критично опрацьована загальнодержавна програма реорганізації систем енергозбереження ЖКХ України і концептуальні засади механізму розвитку житлово-комунального комплексу. Виявлені сучасні проблеми і перспективи інноваційного розвитку систем енергозбереження в житлово-комунальному господарстві в розрізі державного, регіонального, корпоративного і місцевого рівнів. Визначені передумови формування інноваційної платформи енергозбереження в житлово-комунальному господарстві. Житлово-комунальне господарство посідає третє місце серед галузей економіки України по обсягах споживання енергоносіїв (перше місце по використанню тепла). Частка електроенергії в структурі матеріальних витрат на виробництво послуг водопостачання у 2006 р. становила 30,4% (рис.1), а на виробництво послуг теплопостачання у 2006 р. становила 46,7% (рис.2).
У період з 2000 по 2006 р. річне споживання газу підприємствами житлово-комунального господарства України складало 8,0-8,5 млрд. м3, а електроенергії – близько 10 млрд. кВт·ч.
Разом з тим, житлово-комунальне господарство України має величезний потенціал енергозбереження. Тільки з втратами води і теплової енергії дарма витрачається більше 30% спожитих енергоресурсів.
Таким чином у структурі паливно-енергетичних систем житлово-комунального господарства значне місце займають трубопровідні системи енергетики, до яких можна віднести системи тепло-, водо- і газопостачання.
Значна енергоємність таких систем, дефіцит і висока вартість паливно-енергетичних ресурсів призводить до необхідності розробки проектів і програм, спрямованих на якісне й ефективне управління впровадженням інноваційних енергозберігаючих технологій у паливно-енергетичних системах житлово-комунального господарства. Враховуючи те, що на теплопостачання витрачається біля половини всього споживаного в Україні газу, найбільш актуальною є розробка і впровадження проектів енергозберігаючих технологій у системах теплопостачання.
Сучасні системи теплопостачання представляють складний комплекс, що містить у собі наступні основні підсистеми: джерела теплопостачання (ТЕЦ, котельні), магістральні мережі, квартальні розподільні мережі, споживачі
Проекти енергозберігаючих технологій у системах теплопостачання можна розбити на дві групи:
1) проекти, що пов’язані з модернізацією і заміною окремих елементів системи: теплова ізоляція, захист від корозії, автоматизація елеваторів, заміна теплообмінників, встановлення устаткування частотного регулювання насосних агрегатів;
2) проекти, що спрямовані на використання внутрішніх резервів систем теплопостачання за рахунок оптимізації режимів подачі і розподілу тепла споживачам.
Проведено багаторівневий аналіз проблем розвитку енергозбереження. Аналіз систем енергозбереження на державному рівні дозволяє виділити наступні їх проблеми:
1. Практична відсутність цілеспрямованого державного впливу на енергозбереження і його інституційну та фінансову підтримку;
2. Недосконалість нормативно-правової бази:
відсутність конкретних законів;
слабка пропрацьованість нормативно-правової бази;
відсутність сформованої системи стандартів і нормативів для критеріальної оцінки рівня енергоефективності процесів, продукції, технологій, послуг;
3. Неефективність управління енергозбереженням з боку державних органів, а саме відсутність спеціалізованого органу управління енергозбереженням з визначенням його прав і відповідальності;
4. Слабка фінансова підтримка діяльності з підвищення ефективності використання енергії:
низький рівень бюджетного фінансування програм енергозбереження;
недостатність важелів державної підтримки формування цільових джерел фінансування реалізації енергозберігаючих програм і заходів;
відсутність достатніх власних коштів у господарюючих суб'єктів, що збільшена кризою неплатежів; відсутність фінансових ресурсів (фондів) для цілей енергозбереження й (або) пільгового кредитування;
5. Нерозвиненість механізмів стимулювання та мотивації енергозбереження:
відсутність системи економічного впливу на споживачів енергетичних ресурсів з метою підвищення їхньої зацікавленості в енергозбереженні, досягненні й поліпшенні нормативних показників енергоефективності;
відсутність механізмів зацікавленості споживачів енергоресурсів у підвищенні енергетичної ефективності;
недосконалість цін і тарифів на енергоресурси;
слабке використання цінового (тарифного) регулювання;
відсутність механізму зацікавленості суб'єктів в енергозбереженні.
Функціонування системи енергозбереження на корпоративному рівні ускладнюється наявністю наступних проблем:
недооцінка ролі малого бізнесу в енергозбереженні;
відсутність банку даних науково-технічних досягнень, що сприяє інноваційному розвитку підприємств ЖКГ;
низька зацікавленість споживачів енергії в реалізації енергозберігаючих проектів;
відсутність програмно-технічних засобів для енергоаудиту та інфраструктури спеціалізованих енергозберігаючих організацій, що ініціюють реалізацію енергозберігаючих проектів;
недостатня кількість кваліфікованого персоналу.
Таким чином, у цей час системи енергозбереження державного, регіонального і корпоративного рівнів практично не використовують наявний інноваційний потенціал. Однак управління інноваційними проектами і програмами енергозбереження та впровадження ресурсозберігаючих технологій є однією із стратегічних цілей розвитку України.
Другий розділ дисертаційної роботи присвячений розробці структури та функцій інноваційної платформи управління проектами енергозбереження в ЖКГ. Автором обґрунтована концептуальна модель інноваційного розвитку енергозбереження в житлово-комунальному господарстві, економіко-математична модель формування інвестиційних пріоритетів в управлінні проектами інноваційного розвитку енергозберігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві, когнітивна модель і механізми управління інноваційними проектами енергозберігаючих технологій.
Запропонована автором концептуальна модель показана на рис.4. Модель включає систему цілей і збалансованих показників розвитку, на основі яких формується основний цикл управління (моніторингу) програми. Програма інноваційного розвитку містить ряд взаємозалежних проектів або їх портфелів, реалізація яких забезпечує досягнення стратегічних цілей. Проекти будуються на основі кращої практики й уроків, сформованих двома когнітивними циклами. При цьому інноваційна платформа програми розвитку будується на нових знаннях і технологіях, що надходять із зовнішнього середовища, а також когнітивних циклах перенесення кращої практики й уроків виконаних проектів.