- елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат;
- непрямі (опосередковані) витрати - витрати, які неможливо віднести безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом;
- нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умови звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Витрати визнаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. До витрат, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів, відносять:
- списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на адміністративні цілі;
- нарахування зносу (амортизації);
- списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;
- втрати від знецінення запасів;
- недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо);
- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути погашена;
- доброчинні внески;
- визнані економічні санкції (штрафи, пені сплачені).
Витратами, що збільшують зобов'язання, є нарахування:
- зарплати, податків, зборів, обов'язкових платежів;
- відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;
- транспортних витрат;
- оренди, комунальних послуг, витрат зв'язку, послуг з реклами;
- послуг сторонніх організацій (аудиторських, консультаційних, юридичних, медичних тощо);
- інші нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.
Відповідно до п. 6 П(С)БО 16 „Витрати” визначає: витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобов'язань (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обов'язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов'язань, є їх достовірна оцінка.
Елементами витрат визнається сукупність їх економічно однорідних потоків.
Об’єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом коштів [1, c.373].
Але вже згідно з п. 7 П(С)БО 16 „Витрати” визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних П(С)БО принципу відповідності витрат доходам. З цього випливає, що витрати, які неможливо прямо зв'язати з доходами певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Якщо актив забезпечує отримання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами, що регулюється пунктом 8 П(С)БО 16 „Витрати”. Це стосується, передусім, амортизації.
Необхідно відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати згідно з п. 9:
1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг.
2. Погашення отриманих позик.
3. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала.
4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
5. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16 „Витрати”, тобто якщо порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат.
Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається двома П(С)БО: 3 "Звіт про фінансові результати" і 16 "Витрати", але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів витрат подано тільки у П(С)БО 16 „Витрати”.
Підставою для формування витрат підприємства є первинні документи, які фіксують фактичне здійснення господарських операцій.
Інформація про витрати з первинних документів переноситься до облікових регістрів (журнали, відомості), які призначенні для хронології, систематичного накопичення, групування та узагальнення інформації. Інформація про витрати з облікових регістрів переноситься у груповому вигляді до форм фінансової та статистичної звітності.
Користувачами інформаційних ресурсів про витрати є:
1. Власники зацікавлені в оцінці здатності підприємства збільшувати власний капітал та дивідендні платежі при мінімальному рівні виплат.
2. Керівництво, щоб визначати стратегію і тактику бізнесу.
3. Існуючі та потенційні інвестори.
4. Працівники.
5. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка дозволяє визначати чи будуть позики та відсотки сплачені своєчасно.
6. Постачальники та кредитори, замовники, клієнти.
1.2 Класифікація витрат на підприємстві
Побудова обліку витрат на виробництво продукції підприємств здійснюється згідно з чинними основними положеннями про склад витрат виробництва, типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності, галузевими інструкціями та методичними рекомендаціями відповідно до особливостей та організації виробництва [4, c.116-117].
Загальноприйнята класифікація витрат за різними ознаками та властивостями наведена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 –
Класифікація витрат
| Ознаки | Витрати | |
| 1 | 2 | |
| 1. За місцем виникнення витрат | витрати виробництвавитрати цехувитрати дільницівитрати служби | |
| 2. За видами продукції (робіт, послуг) | витрати на виробивитрати на типові зразки виробіввитрати на групи однорідних виробіввитрати на валову продукціювитрати на товарну продукціювитрати на реалізовану продукцію | |
| 3. За видами витрат | витрати за економічними елементамивитрати за статтями калькуляції | |
| 4. За способами перенесення вартості на продукцію | прямі витратинепрямі витрати | |
| 5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат | умовно-змінні витратиумовно-постійні витрати | |
| 6. За календарними періодами | поточні витратиодноразові витрати | |
| 7. За єдністю однорідних витрат | одноелементні витратикомплексні витрати | |
| 8. За доцільністю витрачання | продуктивні непродуктивні | |
| 1 | 2 | |
| 9. За визначенням відношення до собівартості продукції | на продукціювитрати певного періоду | |
| 10. Відносно характеру зв’язку з процесом виготовлення продукції | основнінакладні | |
| 11. За часом виникнення | минулого періодузвітного періодумайбутнього періоду | |
| 12. За можливістю регулювання | регульованінерегульовані | |
| 13. По відношенню до джерел покриття | вхіднівихідні | |
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв. Слід нагадати, що залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництва поділяється на: основне, допоміжне і непромислове господарство. До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділі. До непромислового господарства належать: не заводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.
Залежно від виду витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючі тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.
До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.
До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.