Як вже було сказано вище, праця службовців в більшості випадків не може бути виміряна кількісно, також є складнощі з якісною оцінкою результату робіт. Тому для визначення ефективності праці службовців використовуються методи, невластиві для нормування праці виробничих робочих. До таких методів можна віднести анкетування, співбесіду, самоаналіз і деякі інші.
Продуктивність працівника безпосередньо залежить від вкладеної ним енергії, тому можна стверджувати, що за інших рівних умов оцінка працівника, що витратив більше зусиль, повинна бути вище, оцінки іншого – що витратив меншу кількість енергії.
Вимірювання розумових навантажень, їх рівня і структури не може бути в даний час здійснено психофізіологічними методами, оскільки відсутні об'єктивні способи кількісної оцінки розумової діяльності як біологічного процесу. Рішення цієї задачі можливе іншими методами.
Будь-який трудовий процес – це сукупність окремих робіт, з яких кожна відповідає певному виробничому завданню. Розумове навантаження будь-якого працівника адекватне рівню складності виробничих завдань, які він при цьому вирішує. Процес вирішення працівником виробничого завдання можна представити у вигляді наступної спрощеної моделі: отримання інформації аналіз >> ухвалення рішень >> реалізація рішень.
Таким чином, завдання оцінки розумового навантаження може бути зведена до визначення характеристик двох чинників: отримуваною інформацією і результативністю рішень. Для цього необхідно знайти шляхи кількісної і якісної оцінки цих чинників [11, c. 91].
Практично всі методи оцінки результативності праці службовців зводяться до звірки наміченого і виконаного планів робіт. Такий підхід в управлінні організацією називається управління за результатами.
На сьогоднішній день для оцінки ефективності праці працівників фонду використовуються тільки стандартна квартальна бухгалтерська звітність. Це ж простежується і в інших організаціях – як тільки фірма досягає стабільного фінансового положення, так тут же керівники забувають про одну з функцій управління – контролі.
Складнішою є проблема оцінки не співробітників, а керівників. Ефективність керівництва важливо оцінювати по сукупному кінцевому результату: не те, який вклад вніс керівник в його досягнення, а те, що вийшло насправді. Якщо хочеш дізнатися, як працює керівник, то з'ясуй, чого добиваються його працівники: по тому, яких результатів вони досягають, стає ясно, як він керує.
Даний підхід представляє розвиток концепції управління по результатах, яка була сформована в консультаційній практиці фінських учених. Згідно їх концепції потрібно визначити ключові результати для кожного керівника підрозділу, призначити терміни і добиватися їх дотримання, максимально використовуючи всі ресурси.
Російський вчений Красовський Ю.Д., спираючись на вищевикладену концепцію, приводить свою методику кінцевої оцінки. У відмінності від фінських учених він пропонує проводити «розгорнену оцінку кінцевого результату кожного разу, коли вона «має місце бути», причому особлива увагу, на його думку, необхідно приділяти саме складанню такої «розгорненої оцінки».
Методологія складання «розгорненої оцінки» має наступні етапи. По-перше, оцінюється кінцевий результат з погляду того, що він дає кожній із стратегій, позначених метою організації і затверджених вищою ланкою управління. По-друге, аналізується часовий діапазон дії отриманого результату. Кінцевий результат тільки тоді може бути ефективний, коли ціною невеликих зусиль досягається або довгостроковий ефект, або відстрочений, коли створюються заділи для майбутньої успішної діяльності фірми.
Третім параметром оцінюється вплив результату на різні інтереси: зовнішні – постачальників, підрядчиків, клієнтів, партнерів; внутрішні – керівників підрозділів і служб, фахівців, інших працівників.
Четвертий параметр відображає витрати часу на досягнення кінцевого результату. Для оцінки ділових якостей керівників: визначити нормативи; оцінка по фактичних результатах, а не по процесу; зіставити результати [5, c. 107].
Контроль за станом економіки підприємства – контроль рівноваги прибуток/витрати. Рівновага здійснюється тим, що визначають проміжки часу заданої величини, порівнюють з фактичним і визначають, чи не потрібне втручання, розробка протидіючих засобів для досягнення бажаного результату фірми; сервісна функція – представлення необхідної інформації керівництву; функція переоцінки стратегії, коректування цілей; функція підготовки (розробки) методології ухвалення рішень і їх координації, а також контролю сприйняття цієї методології керівництвом – здійснюється з використанням даних по відношеннях ставок покриття, загальних результатів діяльності для забезпечення функцій управління; контроль економічності роботи підрозділу – цікавить рівень витрат, але не цікавить процес формування цих витрат.
2. Особливості організації управлінського контролю в органах державної влади
Основна мета контролю полягає в тому, щоб домогтися такого положення, при якому процес управління організацією дійсно змушував би її функціонувати відповідно до плану.
Система контролю, що не дозволяє усунути серйозні відхилення перш, ніж вони переростуть у великі проблеми, безглузда. Природно, що проведене коректування повинна концентруватися на усуненні справжньої причини відхилення. В ідеалі стадія виміру повинна показувати масштаб відхилення від стандарту й точно вказувати його причину. Це пов’язано з необхідністю ефективної процедури прийняття рішень. Оскільки, однак, більша частина роботи в організації є результатом об'єднаних зусиль груп людей, то абсолютно точно визначити корінь тієї або іншої проблеми не завжди представляється можливим. Зміст коректування у всіх випадках полягає в тому, щоб зрозуміти причини відхилення й домогтися повернення організації до коректного функціонування.
Здійснення коректування може бути досягнуте шляхом поліпшення значення яких-небудь внутрішніх змінних факторів даної організації, удосконалення функцій управління або технологічних процесів.
Важливо підкреслити, що причини виникаючих проблем можуть бути будь-яка змінні величини й що внесок у відхилення отриманих результатів від бажаних може давати сполучення різних факторів. Природно тому менеджер не може вибрати якусь одну коригувальну дію тільки тому, що воно вирішує тільки що виниклу проблему. Перш, ніж вибрати коригувальна дія, необхідно зважити всі наявні фактори, що відносяться до даної проблеми, внутрішні змінні і їхні взаємозв'язки. Оскільки всі підрозділи організації так чи інакше зв'язані між собою, будь-яка велика зміна в одному з них торкнеться всієї організації. От чому менеджер повинен спочатку переконатися, що коригувальна дія, що вживається їм, не створить додаткових труднощів, але допоможе їх дозволити. Крім того, хоча часом це може бути дуже важко, досвідчений менеджер намагається уникати рішень, які в короткостроковому плані обіцяють переваги, однак, у довгостроковому спричиняють більші витрати. Люди є невід'ємним елементом контролю в органах державного управління, як, втім, і всіх інших стадій управління. Тому при розробці процедури контролю менеджер повинен брати до уваги поведінку людей.
Звичайно, та обставина, що контроль робить сильний і безпосередній вплив на поводження, не повинне викликати ніякого подиву. Менеджери часто навмисно роблять процес контролю нарочито видимим, щоб вплинути на поведінку співробітників і змусити їх направити свої зусилля на досягнення цілей організації. Це особливість і разом з тим велика проблема органів державної влади. Більшість результатів контролю не відповідають дійсності, а отримані чи сфальсифіковані лише тому, що службовці прагнуть вислужитися перед вищим керівництвом.
На жаль, хоча більшість менеджерів добре знають про те, що процес контролю може бути використаний для надання позитивного впливу на поведінку співробітників, деякі забувають про можливості контролю викликати ненавмисні зриви в поведінці людей. Ці негативні явища часто є побічними результатами наочності дії системи контролю.
Співробітники організації звичайно знають, що для оцінки результативності їхньої діяльності керівництво застосовує різні методи контролю. Вони знають, що їхні помилки й досягнення в тих областях, де керівництво встановило стандарти й найбільше послідовно виконує процедуру контролю. Послужить із усією очевидністю підставою для розподілу винагород і покарань. Тому, якщо сказати, що підлеглі звичайно роблять те, що начальство хоче побачити від них при перевірці, буде найчастішою правдою.
Контроль часто впливає на поведінку системи. Невдало спроектовані системи контролю можуть зробити поведінку працівників орієнтованим на них, тобто люди будуть прагнути до задоволення вимог контролю, а не до досягнення поставлених цілей. Такі впливи можуть також привести до видачі невірної інформації.
Проблем, що виникають внаслідок впливу системи контролю, можна уникнути, задаючи осмислені прийнятні стандарти контролю, встановлюючи двосторонній зв'язок, задаючи напружені, але досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення заданих стандартів контролю.
Як уже було сказано вище, праця службовців у більшості випадків не може бути обміряна кількісно, також є складності з якісними вимірами результату робіт. Тому для визначення ефективності праці службовців використовуються методи, невластиві для нормування праці виробничих робітників. До числа таких методів можна віднести анкетування, співбесіда, самоаналіз і деякі інші.
Продуктивність працівника безпосередньо залежить від вкладеної їм енергії, тому можна стверджувати, що за інших рівних умов оцінка працівника, що затратив більше зусиль, повинна бути вище, оцінки іншого – затратившого меншу кількість енергії.