Розвиваючи цю думку, 3. П. Румянцева, Н.Б. Філінов і Т.Б. Шрамченко відзначають, що «структура організації - сукупність стійких зв'язків елементів, що забезпечують її цілісність і впорядкованість» [23.С. 198].
Найточніше і повно розглядають суть організаційної структури підприємства, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі і А. Хоськінг. дає наступне поняття: «Організаційна структура підприємства — цілісна система, спеціально розроблена так, щоб працюючі в її рамках люди могли найефективніше добитися поставленої перед ними мети»[С. 69].
М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі [21.С. 149] під організаційною структурою підприємства розуміють логічні співвідношення рівнів управління і функціональних областей, організованих так, щоб забезпечити ефективне досягнення мети. Гальчинський А.С. зауважив, що згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії.
Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур [10.С. 113]. Під структурою управління організацією Поршнев А.Г., Румянцева З.П. і Саломатін Н.А. розуміють впорядковану сукупність взаємозв'язаних елементів, що знаходяться між собою в стійких відносинах, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого [24.С.111].
Отже, кожне з визначень вносити свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг).
Теорія менеджменту виділяє наступні типи організаційних структур управління виробництвом: лінійну, функціональну, лінійно-функціональну та матричну. Гальчинський А.С. лінійний тип організаційної структури управління характеризує лінійними формами зв’язку між одиницями управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління [10.С.20-23].
Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). У своїй чергу, останній є підзвітним вищому органу.
Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Віщий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства).
Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.
Камаєв В.Д. вважає, що для функціонального типу організаційної структури управління сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання [16.С.146-147]. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління. При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.
Макконнелл Кембелл P., Брю Стекли Л. уточнювали, що функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.
Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх після окремих ланках. Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинний усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців.
Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро) [18,С.89-91].
Однією з найбільш складних структур управління Владімірова І.Г. визнає матричну структуру. Матрична структура виникла як реакція на необхідність проведення швидких технологічних змін при максимально ефективному використанні висококваліфікованої робочої сили [29,С. 18].
При такій структурі встановлюється розподіл прав менеджерів, що здійснюють управління підрозділами, і менеджерів, керівних виконанням проекту. Найважливішим завданням вищого керівного складу компанії в цих умовах стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами.
Головним принципом в матричному підході до побудови організаційних структур управління є не вдосконалення організаційних структур управління є не вдосконалення діяльності окремих структурних підрозділів, а поліпшення їх взаємодії з метою реалізації того або іншого проекту або ефективного рішення певної проблеми.
1.3 Методи підвищення ефективності управління і організації діяльності підприємства
Невдало вибрана структура може породжувати проблеми, що перешкоджають досягненню мети. Проблеми структурного характеру не завжди очевидні, вони виявляються через систему симптомів (конфліктні ситуації, зниження мотивації, слабка координація, зростання витрат, неадекватна реакція на зміни і нововведення тощо). Якщо структура не адекватна зовнішньому середовищу, то в результаті організація стане менш результативною і менш ефективною. Це обумовлює необхідність розгляду поняття «організаційна структура підприємства».
Єгоршин А.П. в своїй роботі визначає, що реалізація функцій і принципів управління здійснюється шляхом застосування різних методів [13,С. 84-86].
Методи управління - це сукупність прийомів і способів дії на об'єкт управління для досягнення поставленої організацією мети.
У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи і їх поєднання. Так чи інакше, але всі методи управління органічно доповнюють один одного і знаходяться в постійній динамічній рівновазі.
У системі методів управління виділяють:
- адміністративні методи;
- економічні методи;
- соціально-психологічні методи.
Адміністративні методи є способом здійснення управлінських дій на персонал і базуються на владі, дисципліні і стягненнях.
Адміністративні методи орієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття обов'язку, прагнення людини працювати в певній організації і тощо. Ці методи визначають прямий характер дії: будь-який регламентуючий або адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню.
Для адміністративних методів характерна відповідність правовим нормам, що діють на певному рівні управління, а також актам і розпорядженням вищіх органів управління.
Адміністративні методи управління є могутнім важелем досягнення поставленої мети у випадках, коли потрібно підпорядкувати колектив і направити його на рішення конкретних задач управління. Ідеальною умовою їх ефективності є високий рівень регламентації управління і трудової дисципліни, коли управлінські дії без значних спотворень реалізуються нижчими ланками управління. Це особливо актуально у великих багаторівневих системах управління, до яких відносяться великі підприємства.
У радянський період, Єгоршин А.П. вважав, що предметом регулювання економічними методами були централізоване планування, господарський розрахунок, заробітна платня, тобто мало місце вузьке тлумачення ролі і місця економічних методів, що обмежувало діапазон схвалюваних рішень і важелів регулювання на рівні підприємства. Економічні методи повинні базуватися на товарно-грошових відносинах ринкової економіки, що викликає необхідність нового теоретичного обґрунтування ролі економічних методів [13,С. 91-92].
Соціально-психологічні методи, на думку Єгоршина А.П. - це способи здійснення управлінських дій на персонал, що базуються на використанні закономірностей соціології і психології. Об'єктом дії цих методів є групи людей і окремих осіб. За масштабом і способом дії ці методи можна розділити на дві основні групи: соціологічні методи, які направлені на групи людей і їх взаємодії в процесі виробництва (зовнішній світ людини); психологічні методи, які спрямовано впливають на конкретну особу (внутрішній світ людини) [13,С. 94].
Гончаров В.В. стверджує, що соціологічні методи грають важливу роль в управлінні персоналом, вони дозволяють встановити призначення і місце співробітників в колективі, виявити лідерів і забезпечити їх підтримку, пов'язати мотивацію людей з кінцевими результатами виробництва, забезпечити ефективні комунікації і вирішення конфліктів в колективі [12,С. 113].
Мерсер Д. відмітив, що прикладом соціально-психологічних методів управління може служити задоволення і стимулювання персоналу. Щоб зберегти хороших працівників, слід стежити, щоб вони були щасливі і задоволені, намагатися їх стимулювати для кращого виконання ними роботи, що, у свою чергу, принесе користь компанії[20,С. 85].
Гольдштейн Г.Я. вважає, що якщо розглянути досвід зарубіжних країн в управлінні персоналом підприємства, то японський стиль управління кадрами відрізняє прояв пошани до людини, що формується за рахунок системи довічного найму, незначної диференціації просування по службі, а також систематичного навчання і залучення персоналу в управління. Система довічного найму цінна створенням у персоналу відчуття того, що «все в одному човні». При цьому для персоналу існує багато можливостей просування вгору і підвищення заробітної платні. Але диференціація працівників незначна, тому вони вважають добросовісну роботу вигідною. З іншого боку, акцент на навчання і розширення можливостей участі в управлінні покращує розуміння ролі своєї праці. Ці чинники приводять до високої продуктивності, сприйнятливості до нововведень і, кінець кінцем, до високої конкурентоспроможності на світових ринках [11,С. 44].