2.4 Процеси адаптації
Поняття адаптація походить від латинського слова adaptare – пристосовувати. Адаптація особистості – це пристосування людини до навколишніх соціальних умов. Розрізняють політичну, соціальну і трудову адаптацію.
Адаптація особистості в трудовому колективі є одним з важливих чинників залучення особистості до трудового процесу.
Як тільки людина починає займатися трудовою діяльністю, вона одразу ж стикається із соціально-економічними розбіжностями в праці, що є економічною основою, на якій створюється і відтворюються розбіжності між групами працівників за соціальними ознаками.
Основними соціальними ознаками диференційованих груп працівників, що впливають на адаптацію особистості, є:
по-перше: рівень забезпечення матеріальними і соціальними благами, до яких належать наявність або відсутність у працівника житла, його можливостей з оздоровлення і відпочинку, наявність страховки з медичної допомоги та ін.;
по-друге: розміри середньої заробітної плати, а так само наявність усіляких доплат до зарплати;
по-третє: середній прибуток на одного члена сім'ї, оскільки при наявності одного працюючого в сім'ї його прибуток ділиться серед членів сім'ї. Інша справа, коли в сім'ї всі працюючі одержують зарплату. У цьому випадку прибуток на кожного члена сім'ї переважно (за рідкісним винятком) буде вищим, ніж при одному працюючому;
по-четверте: рівень освіти і культури. Цей фактор особливо важливий для адаптації особистості в трудовому колективі. Освіта і культура особистості сприяють адаптації, роблять її коротшою за часом і менш болісною для особистості.
по-п'яте: ступінь розвитку трудової і суспільної активності. Чим більше людина залучена до громадського життя трудового колективу, тим скоріше її сприймає колектив, більше прислухається до її думок і взагалі вважає її „своєю".
по-шосте: характер проведення дозвілля. Чим більше особистість сприймає і користується колективними формами дозвілля, бере участь у колективному відпочинку з членами свого трудового колективу, тим скоріше відбувається адаптація особистості.
| Трудові функції особистості |
| Енергетична |
| контрольно-регулююча |
| управлінська |
| технологічна |
Рис.1. Трудові функції особистості
Адаптація особистості залежить від трудових функцій, які вона виконує в трудовому колективі. Можна виділити чотири основні трудові функції: а) енергетична, яку працівник виконує як джерело руху засобів праці; б) психологічна, у якій працівник безпосередньо розробляє предмет праці, використовуючи засоби праці; в) контрольно-регулююча, що полягає в спостереженні і контролі руху предметів і засобів праці; г) управлінська, пов’язана з підготовкою і організацією виробництва, а також управлінням виконавцями.
Ставлення до праці – складне соціальне явище. Структурно це відображається в єдності трьох взаємозалежних елементів: 1) мотивів і орієнтації трудової поведінки; 2 реальної (фактичної) трудової поведінки; 3) вербальної поведінки, що полягає в оцінці працівниками трудової ситуації.
| Мотиви та орієнтація трудової поведінки |
| Ставлення до праці |
| Реальна (фактична) трудова поведінка |
| Вербальна поведінка (оцінка робітниками трудової ситуації) |
Рис. 2 Ставлення особистості до праці.
Як показують соціологічні дослідження, проведені М.П. Лукашевичем. У трудових колективах можна виділити чотири типи ставлення до праці:
по-перше: група наднормативного типу, що включає винятково сумлінних працівників. Їх частка становить приблизно 5% від усіх працюючих.
по-друге: група нормативного типу, що складається з досить сумлінних працівників. Ця частина працівників становить 60%.
по-третє: група субнормативного типу, що об’єднує недостатньо сумлінних працівників – 30%.
по-четверте: група ненормативного типу, куди входять недобросовісні працівники. Їх близько 5%.
Адаптаційні зв’язки виявляються в таких сферах як організаційна, фахова, між особистісна, соціальнообутова, у сфері дозвілля.
| Адаптація |
| організаційна |
| технологічна |
| професійна |
| міжособистісна |
| соціально-побутова |
| у сфері дозвілля |
Рис. 3. Адаптація особистості в трудовій організації
Організаційна адаптація – це залучення працівника в організацію суспільної праці як засіб об’єднання їх із засобами виробництва. Вона передбачає вивчання працівником розташування и взаємозалежності основних підрозділів трудового колективу, режиму роботи і відпочинку, умов дотримання трудового розпорядку, вимог колективної організації праці і трудової дисципліни.
Професійна адаптація передбачає освоєння працівником характерних рис і умов праці за фахом, глибоке оволодіння обраною професією, формування трудових навиків і особливих професійних якостей, закріплення позитивних психологічних установок, передбачених виконанням відповідних функцій з обраної спеціальності.
Технологічна адаптація – полягає в тому, що при входженні особистості у трудовий колектив, їй необхідно вивчити технологію виробництва, особливості і можливості устаткування, яке використовується при виготовленні виробів або інші технологічні процеси, пов’язані з роботою. Якщо людина переходить з одного виробничого колективу в інший, нехай навіть однієї і тієї ж галузі, однаково вона стикається з проблемами технологічної адаптації, оскільки на кожному підприємстві своя технологія, своє устаткування, свої сформовані кадри, що віддають перевагу визначеним видам технологічних процесів.
Міжособистісна адаптація – одна з найважчих, тому що вимагає від особистості особливих якостей, таких як висока комунікативність, доброзичливість до оточення, шанобливого ставлення до старших за віком і більш досвідчених співробітників, необхідності прислухатися до думки товаришів по службі, вміння ставити колективні інтереси вище від особистих тощо. У великих трудових колективах міжособистісна адаптація проходить складніше, ніж у невеликих. Тому підбір персоналу в малих фірмах, які нараховують від 3 до 20 співробітників, потрібно проводити відповідно до теорії соціоніки за квадрами, що враховують особливості характеру нової людини, яка прийшла на фірму. Для цього необхідно претенденту на вакантне місце пройти тестування, результати якого заносяться в комп’ютер і, якщо дані тесту будуть відповідати потрібній квадрі, то при всіх рівних умовах претендентів перевага надається тому, хто доповнює квадру.
Соціально-побутова адаптація передбачає вивчення розташування в трудовому колективі життєво важливих об’єктів: їдальні, оздоровчого пункту, туалетів, кімнат відпочинку і т. д. Вона пов’язана із взяттям особистості на профспілковий облік і залучення її до суспільної роботи. Соціально-побутова адаптація – найважливіша передумова успішної життєдіяльності і розвитку особистості не тільки у виробничих, професійній сферах, але й в усій сукупності її громадського життя.
Адаптація в сфері дозвілля торкається видів діяльності особистості, які перебувають за тимчасовими рамками робочого часу і спрямовані на відпочинок, відновлення трудової потенції, а також на духовний і фізичний розвиток особистості. На адаптацію в сфері дозвілля чималий вплив має хобі людини. Якщо співробітник трудового колективу, який нещодавно прийшов на роботу, любить туризм, і він працює в колективі, де його колеги по роботі також захоплюються туризмом або альпінізмом, то його адаптація відбувається значно швидше.
Одним з видів прискорення адаптації є наставництво, коли молодого працівника закріплюють за більш досвідченим і грамотним спеціалістом.
2.5 Соціальна політика
Соціальна політика – напрям внутрішньої політики держави, покликаної забезпечити відтворення населення, гармонізацію суспільних відносин, політичну стабільність, злагоду – є одним із головних напрямів розбудови соціальної держави.
Реалізується вона через державні рішення, соціальні заходи, програми. Об’єктом соціальної політики є життєві умови соціальних і демографічних груп, метою – підвищення добробуту населення, забезпечення вищого рівня та якості життя.
Основою соціальної політики є соціальна справедливість – надання рівних стартових можливостей, соціальних гарантій усім членам суспільства, забезпечення рівної плати за рівну працю, подолання дискримінації будь-якої соціальної групи, підтримка пригнічених верств населення тощо. Суспільства з демократичним устроєм мають більше можливостей для реалізації соціальної справедливості. Однак і в демократичних державах не завжди цілком реалізовані принципи соціальної справедливості.
Критеріями оцінювання соціальної сфери є соціальний настрій, соціальне здоров'я населення тощо.
Наявність в суспільстві соціальної стратифікації (соціальних груп, які відрізняються місцем в соціальній ієрархії), соціальних відносин, основою яких є відносини рівності і нерівності, влади і підпорядкування, передбачає необхідність постійного і ефективного соціального регулювання цих відносин. Очевидно і інше: соціальні групи, які виступають в якості суб’єктів соціальної політики (тобто ті, в руках яких економічна і політична влада, відповідні повноваження), не будуть регулювати подібні соціальні відносини "нейтрально", не маючи на увазі своїх власних інтересів.
Таким чином, соціальна політика – це діяльність (напрямки, способи, методи) певних соціальних груп-субєктів соціальної політики щодо встановлення і регулювання в суспільстві певної системи соціальних відносин (а саме соціальних нерівностей) для максимально повного задоволення потреб саме цих груп і стимулювання соціальної, економічної, трудової активності інших соціальних груп.