Грамотне рішення проблем і прийняття рішень — це сполучення надійних даних, правильної класифікації й оцінки альтернатив, точної оцінки ступеня ризику. Сьогодні основною запорукою успіху в управлінській діяльності є уміння "добувати і передавати інформацію". При цьому мова йде не про комп'ютери, а про здатності людини виробляти, класифікувати, аналізувати й оцінювати дані. А це основні компоненти випереджального керування.
Управлінське рішення служить інструментом чіткої організації і дисципліни, об'єктивно необхідними в процесі функціонування колективів підприємств незалежно від суспільної форми виробництва. Саме рішення є не що інше як директивний акт, що направляє, координуючий і стимулюючий колективну діяльність. Головний об'єкт його впливу — соціально-економічні відносини, процеси і явища, що виникають у виробництві.
Раціональність вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень визначає успіх підприємництва. Прийняте рішення завжди повинне бути найкращим варіантом дій з безлічі можливих у сформованих умовах господарювання. Рішення в бізнесі направляють, мобілізують, погоджують і координують дії персоналу фірм. При цьому якість рішень у першу чергу залежить від повноти і правильності відображення в них принципів і методів менеджменту. Рішення повинні бути, всебічно і глибоко обґрунтовані, об'єктивні, реалістичні, своєчасні, відповідати кінцевим цілям. Вироблення рішень базується на наступних положеннях: ясному баченні мети; всебічної обґрунтованості; реальності виконання; повноті і цінності інформації; усебічному розкритті якісних і кількісних параметрів рішення, можливих наслідках його реалізації; оцінці результатів і їхньої реальної ефективності (вигідності, прибутковості) рішення; розробці організаційного й економічного механізму реалізації рішення (що, хто, коли і як повинний робити і винагороджуватися за результати).
Дієвість і ефективність управлінських рішень залежить від того наскільки вони якісно розроблені і реалізовані. Суттєвий вплив на це мають особисті якості керівника, стиль керівництва, стан інформаційної бази і рівень технічної оснащеності управлінської праці.
Якісним вважається рішення яке є науково обґрунтованим, тобто виходить з конкретних потреб системи , сприяє її прогресу і не має негативних наслідків; яке є незаперечним, тобто дозволяє підтримувати узгодженість між встановленими завданнями і методами їх реалізації, між цілями і ресурсами, між рішеннями які були прийняті перед цим; яке є чітким, змістовним і має точне формулювання; яке є економічним, тобто витрати на його розробку не є більшими ніж ефект від його реалізації; які є стабільними, тобто не потребують постійного коригування; які є результативними, тобто кінцевий результат відповідає встановленій цілі.
Існують різні критерії оцінки ефективності управлінських рішень. В першу чергу це показники господарсько-фінансової діяльності підприємства. Крім того, це критерії якості самого рішення.
Таким чином, здатність давати імовірнісну оцінку ситуації заснована на наявності неповної, але достовірної інформації, а також на досвіді, інтуїції, розумових здібностях керівника. В такій ситуації доречно говорити про менеджмент як про науку та мистецтво. Цілком зрозуміло, що навіть при наявності імовірнісних оцінок можливих альтернатив менеджер ризикує. Необхідність прийняття рішень в умовах ризику приводить до необхідності розрахунку математичного сподівання.
Висновки
Важливе питання господарюючої практики заключається в тому, як підприємницька структура може виявляти свої проблеми і як вона їх може рішати. Кожне господарююче рішення повинно бути націлене на конкретну проблему, а правильне її рішення – це рішення яке дає максимум вигоди для господарюючого суб’єкту.
Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.
Всі управлінські рішення мають на меті сприяти досягненню організаційних цілей і знайти найкращий вихід з конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник або особа, яка відповідальна за його розробку та ухвалення, з метою виконання посадових обов'язків. При здійсненні будь-якої з управлінських функцій менеджер найчастіше має справу з вирішенням схожих проблем, що є типовими для всіх організацій і мають розбіжності лише у характері конкретної організації.
В основі процесу прийняття рішень по керуванню фірмою лежать чотири основних принципи, ігнорування яких (повних або часткове) може привести до помилкових рішень і незадовільних результатів. Дотримання ж цих принципів дає можливість приймати якісні рішення на всіх рівнях організації.
Як правило, для успішного здійснення процесу прийняття управлінських рішень менеджерові необхідно пройти сім основних його етапів.
Прийняття управлінського рішення - це є одна з найбільш відповідальних робіт, яку виконує керівник. Якість рішення визначає весь хід процесу управління, кінцеві результати виробничої діяльності будь-якого підприємства. Це покладає на керівника і апарат управління велику відповідальність за прийняття рішення. Таким чином необхідно приділяти цій праці особливу увагу. Рішення потребує час на його розробку, аргументацію і вибір з декількох альтернатив та безпосередньо процес прийняття рішення. Тому керівництву підприємства необхідно регламентувати свій час і не відволікатись на менш значні питання, рішення яких повинно здійснюватись безпосередньо на їхньому рівні.
Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути врахованими при розробці управлінського рішення.
Отже, управлінське рішення – це сукупний результат творчого процесу суб’єкта та дій колективу об’єкта управління з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.
Список літератури
1. Конституція України.- К.,1996
2. Герчикова И.Н. Менеджмент. М.: «Банки и биржи». «ЮНИТИ», 1995.
3. Жигалов В.П. Основы менеджмента и управленческой деятельности 1-2 ч. М.: Перспектива, 1993.
4. Жигалов В.П., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності.- К.: Вища школа. 1994.
5. Завадський Й.С. Менеджмент. -К.: УФІМБ,
6. Курочкин А.С. Организация управления предприятием. Учебник. – К.: МНУП, 1996.
7. Маркина И.А. Альбом наглядных пособий по менеджменту. -М.: Дело, 1995.
8. Маркина И.А. Теория и история современного менеджмента. -М.: Дело, 1994.
9. Мескон Н.Х., Хедоури Ф., Альберт М. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992.
10. Наука управляти з історії менеджменту. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.
11. Наука управляти з історії менеджменту. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.
12. Поршнев В.А. Управление организацией. – М.: Дело, 1996.
13. Рузавич Г.И. Основы рыночной экономики. – К.: Полиграфкнига, 1993.
14. Савицкая А.Л. Анализ хозяйственной деятельности. – М.: Экономика, 1992.
15. Саймон А.К. и др. Менеджмент в организациях. - М.: Экономика, 1995.
16. Тарнавська Н.П. Пушкар Р.М. “ Менеджмент: теорія та практика” Тернопіль 1997 рр.
17. Учебник. Современный менеджмент теория и практика. - К.: Либідь, 1994.
18. Учебное пособие. Основы менеджмента. - М.: «Центр», 1998.