5. Довгострокове планування базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє. Формальні процедури довгострокового планування виникли внаслідок розвитку процесу бюджетування. Довгострокове планування, розкриваючи перспективи розвитку, спиралося на різні варіанти екстраполяції, а згодом і на складніші моделі очікуваного економічного зростання окремих країн, можливостей розвитку ринків тощо.
6. Стратегічне планування як явище й процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього тлумачиться доволі широко:
а) як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу;
б) як формулювання цілей та визначення шляхів їх досягнення;
в) як забезпечення підготовленості підприємства для конкурентної боротьби на ринках тощо.
Стратегічне планування — це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи більш чи менш формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їх виконання на основі безперервного контролю та оцінювання змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства.
7. Перехід до стратегічного управління дав змогу подолати обмеження стратегічного планування, а саме: стратегічне планування сфокусоване на прийнятті оптимальних стратегічних рішень, тоді як стратегічний менеджмент пов'язаний з досягненням стратегічних результатів — нових ринків, нових товарів і/або нових технологій; стратегічне планування — це передусім управління розробкою та виконанням планів, а стратегічний менеджмент — управління, спрямоване на досягнення результатів за допомогою застосування широкого спектра інструментів стосовно кожного з елементів виробничо-управлінської системи організації; стратегічне планування - аналітико-прогнозний процес, а стратегічний менеджмент — процес організаційний, що в певному варіанті поєднує всі функції управління, кожна з них має розвиватися стратегічно; у стратегічному плануванні використовуються економічні та технологічні змінні, а у стратегічному менеджменті враховуються ще й організаційні, психологічні, соціологічні й політичні фактори. Отже, стратегічне планування відповідає на запитання «що робити?», а стратегічний менеджмент, що включає в себе стратегічне планування як свою вихідну функцію, ще й па запитання «як?», «коли?» і «хто це робитиме?»; стратегічний менеджмент складається із взаємозв'язаних процесів: формулювання стратегій; розвитку потенціал) компанії; управління впровадженням стратегій і розвитком здібностей.
8. Теорія управління наголошує на існуванні річних концепцій, що домінували на різних етапах розвитку теорії та практики управління. Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізмі! взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також визначають необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства. Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх із наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки й реалізації системи стратегії («стратегічного набору»).
9. Мета стратегічного управління — це побудова такої динамічної системи, яка б дозволяла забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку та виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів), удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.
Список використаних джерел
1. Тренев Н.Н. Стратегическое управление – М., Приор, 2000 – 288с.
2. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник – К., КНЕУ, 2004 – 699с.
3. Забродська Л.Д. Стратегічне управління: реалізація стратегії – Х., Консум, 2004 – 208 с.
4. Томпсон А.А., А. Дж. Стрикленд Стратегический менеджмент: концепции и ситуации – М., ИНФРА-М, 2001 – 412с.
5. Любанова Г.П., Мясоедова Л.В., Олейникова Ю.А. Стратегическое планирование на предпиятии: Учебное пособие – М, Приор, 2001 – 272с.
6. Виханский О.С. Стратегическое управление – М., Гардарика, 1998 – 292с.
7. Ансофф И. Стратегическое управление – М., Экономика, 1989 – 519с.
8. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия – СПб: Питер, 1999 – 416с.