1. Основні концепції ринку корпоративного контролю
Розрізняють такі форми реорганізації товариства: злиття, приєднання, розподіл, виділення, перетворення.
Сутність реорганізації полягає в правонаступництві однієї юридичної особи за всіма зобов’язаннями (під час злиття, приєднання, перетворення) чи частини зобов’язань (під час виділення, поділу) іншої юридичної особи.
Для товариства будь-яка з форм реорганізації можлива лише за рішенням Загальних зборів акціонерів. Рішення повинні ухвалюватися більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Під час чотирьох з п’яти можливих форм реорганізації виникає нова юридична особа – правонаступник, до якого застосовуються всі вимоги законодавства, що поширюються на знову створені юридичні особи. Наприклад, товариство, яке знову виникло внаслідок реорганізації, повинно мати статутний фонд розміром не менше 1250 мінімальних зарплат, які діють на момент його реєстрації. Це необхідно враховувати при вивченні питання економічної доцільності реорганізації кожного конкретного підприємства.
Дуже важливим документом, що складається в процесі реорганізації, є передавальний акт чи розподільний баланс, який, залежно від форми реорганізації, повинен містити відповідні положення про правонаступництво за всіма зобов’язаннями реорганізованої юридичної особи щодо всіх його кредиторів і боржників).
Передавальний акт – документ, який складається в довільній формі під час реорганізації способом приєднання, злиття і перетворення та містить перелік активів і пасивів підприємства, що реорганізується, які передаються знову створеній юридичній особі. Як правило, до передавального акту додається баланс підприємства, яке реорганізується, на день передачі.
Розподільний баланс – баланс знову створеного підприємства в процесі реорганізації способом поділу чи виділення на момент реорганізації.
Злиття та приєднання
Стратегічною метою злиття та приєднання є досягнення більшої ефективності діяльності підприємства. В світовій практиці ці заходи звичайно проводяться для:
· заміни «команди» управлінців;
· об'єднання зусиль для досягнення мети;
· зниження накладних та організаційних витрат при значних обсягах виробництва;
· отримання максимального контролю над процесом виробництва способом злиття з постачальником чи споживачем;
· взаємного доповнення ресурсами (наприклад, якщо на підприємстві є унікальна технологія, але воно не може її застосовувати через відсутність засобів, кадрів тощо);
· вигідного розміщення вільних засобів.
Під час реорганізації у формі злиття виникає нове товариство, яке в повному обсязі є правонаступником двох чи кількох товариств, які припиняють свою діяльність.
На відміну від злиття, під час приєднання нова юридична особа не виникає, а товариство, до якого відбувається приєднання, стає правонаступником всіх прав та обов’язків товариства, що приєднується.
Розподіл та виділення
Найчастіше мотивом поділу і виділення є бажання сконцентрувати зусилля керівництва на головному напрямку діяльності підприємства, не відволікаючись на другорядні (недостатньо прибуткові) види діяльності та не допускаючи розпорошення ресурсів.
Ці форми реорганізації схожі тим, що в обох випадках відбувається виникнення нової юридичної особи. Межі правонаступництва юридичних осіб, які знову виникли під час поділу і виділення, визначаються розподільним балансом.
Перетворення
Перетворення – це форма реорганізації, внаслідок якої юридична особа одного виду «перетворюється» в юридичну особу іншого виду, або відбувається зміна її організаційно-правової форми. До юридичної особи, яка виникла знову, переходять усі права і обов’язки юридичної особи, що припинила свою діяльність, відповідно до передавального акту. В Україні товариство може перетворюватися в будь-який з видів господарських товариств, перелічених у ст. 1 Закону України «Про господарські товариства».
Визначення терміну «дочірнє підприємство» (далі ДП) є тільки в одному з нормативних документів Державного комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації, якій має назву «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджений і набув чинності за наказом Держстандарту України №288 від 22.11.94 р., у якому сказано: «Дочірні підприємство – це підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство».
Правові статуси ДП, філій та представництв товариства мають відмінності між собою.
Філія – структурно відособлена частина юридичної особи, що знаходиться за межами розміщення органа управління юридичної особи і здійснює ту саму діяльність (виробничу, наукову і тому подібну), що і юридична особа в цілому. У філії є своє керівництво, що підпорядковується органу управління юридичної особи і діє на підставі доручення, що видається відповідним органом управління юридичної особи.
Представництво – структурно відособлена частина юридичної особи, що знаходиться за межами розміщення органа управління юридичної особи і діє від його імені. Діяльність представництва обмежується винятково представницькими функціями (укладення угод, здача-прийняття продукції тощо).
Юридична особа – суб’єкт, що має відособлене майно, що може від свого імені одержувати майнові і немайнові, пов’язані з майновими права і нести обов’язки, а також бути позивачем і відповідачем у суді та арбітражному суді.
Філії та представництва не є юридичними особами, діють на підставі Положення, затвердженого Товариством, і здійснюють свою діяльність від імені Товариства, що їх створило. Філії та представництва не підлягають державній реєстрації. Легалізація їх діяльності здійснюється шляхом внесення Товариством інформації про створення зазначених відокремлених підрозділів у свою реєстраційну картку.
2. Роль українського фондового ринку у корпоративному управлінні
Розвинутий фондовий ринок є важливим чинником залучення інвестицій, який характеризує глибину й ефективність здійснення ринкових реформ у перехідній економіці. В Україні в 90 роки минулого століття закладені основи сучасної інфраструктури ринку цінних паперів, сформованої для перерозподілу довгострокових грошових ресурсів з метою модернізації реального сектора економіки.
На першому етапі організації українського ринку цінних паперів його механізми обслуговували переважно процеси приватизації та перерозподілу прав власності. В даний час національна економіка знаходиться в стадії стабільного зростання, що в свою чергу вимагає активізації механізмів ринку цінних паперів у питаннях забезпечення потреб економічного росту інвестиційними ресурсами. Однак, можливості національного фондового ринку не відповідають потребам економіки і не виконують основну його функцію – залучення інвестицій. Проблеми фондового ринку стримують його розвиток, здійснюючи негативний вплив на зростання економіки та добробут громадян. Питання активізації національних фондових процесів, підвищення їхньої важливості й ефективності вимагають організації комплексного підходу в межах окремих регіонів, та може бути забезпечений реалізацією програмних заходів. Тому, метою створення цієї програми є розробка і реалізація системного підходу в організації регіонального ринку цінних паперів, спрямованого на збільшення обсягу залучення інвестицій і на підвищення його значимості в загальній інфраструктурі економіки.
Основними проблемами фондового ринку є нерозвинутість вторинного ринку цінних паперів, стан корпоративного управління в акціонерних товариствах та недосконала операційна інфраструктура. Нерозвинутість вторинного ринку цінних паперів характеризується відсутністю ліквідності цінних паперів, незначними оборотами торгів та низькою капіталізацією. Недосконалість операційної інфраструктури це перед усім відсутність професійних інституціональних інвесторів, якими мають бути інститути сумісного інвестування, слабкий рівень якості надаваємих послуг професійними учасниками фондового ринку, та відсутність роботи з дрібними інвесторами – громадянами області. Проблеми стану корпоративного розвитку це:
1) непрозорість діяльності акціонерних товариств через нерозкриття інформації;
2) неврахування інтересів акціонерів під час прийняття управлінських рішень;
недостатня координація дій органів державного управління у сфері регулювання корпоративних відносин;
3) порушення прав власників акцій при проведенні загальних зборів;
4) перерозподіл активів товариств на користь фізичних чи юридичних осіб, пов’язаних з їх керівництвом;
5) неефективність управління державними корпоративними правами тощо.
Усі ці фактори значно гальмують розвиток акціонерних товариств та ринку цінних паперів, знижують їх інвестиційну привабливість, не дозволяють підприємствам залучати довгострокові інвестиції, вигравати конкурентну боротьбу за іноземний капітал, розраховувати на гроші внутрішнього роздрібного інвестора. Недостатній рівень розвитку корпоративного управління та залучення інвестицій впливають на подальший розвиток економіки Донецької області, гальмує збільшення валового внутрішнього продукту, що значно впливає на добробут громадян.
Вирішення даних питань потребує вдосконалення законодавчої бази, а також впровадження у діяльність акціонерних товариств Принципів (Кодексу) корпоративного управління, які поряд із міжнародними принципами, будуть враховувати національні особливості корпоративних відносин.
Недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність теперішньої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих товариств до їх використання призвели до непрофесійних схем управління товариствами.