Головну увагу треба звернути на те, щоб таке реформування знову не носило формального характеру.
Зміна організаційної структури господарств, має на меті досягнення ними позитивних кінцевих результатів на основі підвищення ефективності праці робітників. Отже, формування категорії селянина-власника, який одночасно буде і об’єктом господарювання, спонукає його до ефективної праці на основі тіснішого зв’язку між доходами працівників та результатами господарювання підприємства. Відомо, що підвищення ефективності праці кваліфікованих працівників пропорційно впливає на збільшення обсягів виробництва, а значить, і дохідності підприємств. Не слід забувати про те, що найбільш ефективна праця кваліфікованих працівників забезпечувалась саме в крупних господарствах. Ось чому Указ не передбачає руйнування КСП, а навпаки, на їхній організаційній територіальній та майновій основі повинні формуватися великі спеціалізовані підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності та персональній відповідальності за результатами праці.
Тут залишається збереження цілісності майнових комплексів, оптимальна організація сівозмін, соціальна сфера села, підвищується зацікавленість робітників в ефективному використанні виробничого потенціалу, у першу чергу, земельних ресурсів, техніки та обладнання.
Щодо ризиків у господарській діяльності, то резервування частини матеріальних та фінансових ресурсів є в сучасних умовах господарювання найбільш розповсюдженою практикою самострахування від ризику.
В умовах нестабільного економічного середовища, несвоєчасного виконання прийнятих рішень, помилок в обґрунтуванні потреб підприємства в матеріальних та фінансових ресурсах суттєве значення має рівень ризику недостатності фінансування та ресурсного забезпечення діяльності торговельного підприємства.
Інструментом боротьби з цим ризиком є створення на підприємстві таких видів запасів та резервів.
Створення запасу позитивно впливає на діяльність підприємства, забезпечує можливості його нормального функціонування в умовах невиконання графіків постачання продукції та можливості одержання прибутків у періоди ажіотажного попиту на продукцію. Створення та підтримання на необхідному рівні страхового товарного запасу сприяє зростанню конкурентоспроможності підприємства та його іміджу.
Водночас слід враховувати і негативні наслідки формування страхового запасу для фінансового становища підприємства. Створення страхового запасу заморожує частину обігових коштів підприємства, збільшує тривалість його операційного циклу, обумовлює зростання потреби у фінансуванні діяльності підприємства.
Запас грошових коштів підприємства створюється з метою компенсації коливань надходжень та витрачання грошових коштів підприємства.
Хоча підприємство може деякою мірою впливати на обсяги надходження грошей на його розрахунковий рахунок, ймовірно можуть виникнути ситуації недостатності грошових коштів на конкретну дату в обсягах, необхідних для покриття пріоритетних платежів. Інструментом захисту від цього виду ризику і виступає створення на підприємстві резервного запасу грошових коштів.
Страховий резерв на покриття випадкових витрат повинен створюватися у процесі оцінки витрат на ведення діяльності підприємства (витрат обігу) або на здійснення певного проекту (інвестиційного, комерційного чи іншого) та закладатися до плану витрат (бюджет).
Необхідність створення резерву на покриття випадкових витрат обумовлена тим, що у процесі планування певної діяльності в сучасних умовах господарювання точно визначити перелік та обсяг усіх необхідних витрат неможливо. У той же час недостатність фінансування може стати причиною неможливості продовження діяльності або реалізації проекту, суттєво знижує їх ефективність.
Формування резерву на покриття випадкових витрат дозволяє суттєво знизити ризик недостатності фінансування.
Можуть створюватися загальний резерв проекту, спеціальні резерви для компенсування додаткових витрат у зв'язку з дією окремих факторів (зміни в цінах, в термінах оплати та виконання робіт, в податковій системі та ін.) або за видами витрат (на оплату праці, придбання матеріалів, оплату послуг сторонніх підприємств та ін.).
Формування резервного фонду проводиться в процесі розподілу чистого прибутку, що отримало підприємство за звітний період.
Розміри формування резервного фонду визначаються підприємством самостійно, крім підприємств, створених у формі акціонерних товариств. Визначаючи конкретні розміри формування резервного фонду, слід враховувати ступінь ризикованості діяльності даного підприємства, перелік ризиків, що залишені на самострахуванні, та ймовірний розмір прямих збитків від них (необхідність додаткового витрачання власних коштів підприємства).
Другим за значенням та сферою застосування методом самострахування ризику є розробка та впровадження системи штрафних санкцій для компенсації можливих втрат підприємства з вини його контрагентів.
Цей метод самострахування може використовуватися лише за тими видами ризику, ймовірність виникнення та рівень яких залежить від контрагентів підприємства. Прикладом таких ризиків є ризик невиконання дебіторських зобов'язань, ризик невиконання зобов'язань з поставки, ризик подорожчання послуг сторонніх підприємств, засновницький, кредитний ризик та деякі інші.
Захист підприємства від перелічених видів ризику може бути здійснено за допомогою розрахунку та включення у договори з відповідними контрагентами різних форм фінансових санкцій за порушення взятих на себе зобов'язань (штрафів, пені, неустойок та інше).
Список використаної літератури
1. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”; - К., 2007
2. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Колл. авторів під ред. Е. Бородіної. – М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 2005
3. Економіка і статистика фірм / Під ред. В. Горфинкеля, Е. Куприянова. – М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 2006.
4. Підручник по основах економічної теорії / під ред. В. Камаева. – М.: Владос, 2004.
5. Економіка підприємства / Під ред. Професора Н.А. Сафронова. – М.: Юність, 2006
6. Цивільний Кодекс Російської Федерації, частина перша
7. Котлер Ф. Основи маркетингу. М: Прогрес, 2002
8. Липсиц И.В. Бізнес-план - основа успіху. М: Машинобудування, 2003
9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи медеджмента. М: Справа, 2002
10. Черников Г.П. Підприємец-хто він? М: Міжнародні відносини, 2002
11. Хойер В. Як робити бізнес у Європі. М: Прогрес, 2002
12. Хоскинг А. Курс підприємництва. М: 2003
13. Хизрич Р., Питерс М. Підприємництво, чи як завести власна справа і домогтися успіху. М: 2001
14. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”; - К., 2007
15. Бакланов М.Н., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М: финансы и статистика, 2005
16. Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. – М: финансы и статистика, 2004
17. Кудрявцев А.А. Анализ хозяйственной деятельности кооперативных организаций. – М.: Экономика, 2000
18. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК. – Мн.: ИП Экоперспектива, 2006
19. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий . – Мн.: ИП Экоперспектива, 2007
20. Хомин П.Я., Лисий Г.А. Облік у сільському господарстві. – К.: Вища шк., 2003
21. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА – М, 2006
22. Экономіка, Фінанси, Право. №8, 2007 .: К: Аналітик, 2007Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затв. Наказом Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 березня 2007 р., №37.
23. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие - М.: Издательство “Дело и Сервис”, 2007.
24. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности. - М.: Финансы и статистика, 2006. Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 2007.
25. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. - Минск: ООО "Новое знание", 2008