Складання звітності: багато аудиторських фірм мають справу з приватними компаніями, тобто з клієнтами, не зобов'язаними робити аудит, вони часто запрошують аудиторів для складання податкових декларацій, а також для допомоги у підготовці точної фінансової інформації, але без аудиту. Складання фінансової звітності — послуга, що надається клієнту без аудиту. Така звітність носить назву неаудитованої фінансової звітності.
Послуги з її складання передбачені для того, щоб забезпечити можливість тій чи іншій аудиторській фірмі конкурувати з бухгалтерськими фірмами. Невеликі аудиторські фірми складають для дрібних клієнтів місячну і квартальну фінансову звітність, а також послуги, пов'язані з оподаткуванням. Клієнту може бути забезпечено складання звітності: з повним розкриттям, без розкриття по суті і при відсутності незалежності.
Взаємовідносини між аудиторською фірмою і підприємством-замовником регулюються договором, протоколом погодження договірної ціни і актом приймання-здачі виконаних робіт.
У Статті 22 Закона України “Про аудиторську діяльність” чіткопозначено права аудиторів:
— перевіряти документи, реєстри бухгалтерського обліку та іншу документацію;
— одержувати від підприємства пояснення і додаткові дані, необхідні для перевірки;
— одержувати від третіх осіб інформацію, необхідну для аудиту;
— проводити інвентаризацію коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей;
— залучати до перевірки на договірних засадах спеціалістів;
— проводити аналіз, надавати консультації з питань обліку, права, консолідації і трансформації звітності;
— надавати послуги щодо оцінки майна, проведення експертизи комп'ютерних програм бухгалтерського обліку;
— самостійно визначати форми і методи аудиту;
— займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створювати аудиторські фірми, об'єднуватися з іншими аудиторами в спілку тощо. [ 4]
У Статті 23 Закона України “Про аудиторську діяльність” визначени обов 'язки аудиторів:
— доброякісно перевіряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність;
— належним чином надавати аудиторські послуги;
— повідомляти власників уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час аудиту недоліки в обліку і звітності;
— зберігати в таємниці отриману під час аудиту інформацію;
— не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх Інтересах або в інтересах третіх осіб;
— відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинних законодавчих актів України.[ 4].
Согласно данного Закона, рішенням суду або арбітражу аудитор може бути позбавлений ліцензії у випадках:
— проведення ним робіт, не передбачених ліцензією;
— використання інформації про замовника для своєї підприємницької діяльності;
— розголошення інформації про фінансовий стан замовника.[ 4].
Щоб підтримувати на належному рівні свою кваліфікацію, аудитор зобов'язаний проводити не менше двох аудитів протягом року.
Аудитори не безпідставно вважають, що відповідальність як за попередження, так і за виявлення зловживань та інших аномалій лежить насамперед на адміністрації. Одним з основних постулатів теорії аудиту є те, що не існує обов'язкового конфлікту інтересів між аудитором і адміністрацією підприємства, яке перевіряється.[ 62, стр.24-25 ].
У Великобританії, наприклад, щорічний аудит перестав бути добровільною справою і тепер є обов'язковим для всіх компаній з обмеженою відповідальністю. При цьому рада з аудиторської практики повинна пропонувати аудиторам, як вони повинні виконувати передбачені законом обов'язки і наскільки далеко ці обов'язки мають поширюватися. Інструкція зобов'язує директорів забезпечити збереження довірених їм активів як вирішального фактора, що визначає їх відповідальність за попередження зловживань.
Аудитори не можуть попереджувати виникнення зловживань чи інших аномалій. У кращому випадку, аудит стає стримуючим фактором.
Аудитор повинен якісно планувати, виконувати і оцінювати свою роботу, щоб забезпечити відповідність вищенаведеній вимозі "мати обгрунтовану можливість виявлення суттєвих перекручень". Коли критики бухгалтерської професії висловлюють свої претензії до аудитора, то здебільшого вони не обгрунтовані. Ті люди, які не є аудиторами, часто хочуть, щоб аудитори брали на себе відповідальність більшу, ніж передбачено інструкцією. Звичайно, аудиторам не підходять такі умови. Якщо ж погоджуватися на них, то слід мати на увазі значне подорожчання аудиту, адже виникає потреба у виконанні додаткових, невластивих функцій (наприклад, проведення тестувань), що істотно зменшує практичну вартість процесу оцінки аудиторського ризику.
Аудит повинен проводитися таким чином, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточностей у бухгалтерському обліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати.
Розрізняють два основні види неточностей: помилки і відхилення від норм. Помилка— ненавмисне перекручення даних бухгалтерського обліку і звітності, а відхилення від норми, навпаки, — навмисне викривлення показників обліку і звітності.[26].
Прикладами відхилення від норми можуть служити: нестача товарно-матеріальних цінностей і коштів, навмисне нарощування обсягів реалізації продукції, особливо в період, близький до дати складання балансу, з метою збільшення сум прибутку. Як правило, аудитору важче виявити відхилення від норми, ніж помилки. Це пояснюється тим, що відхилення від норми виникають з причин навмисної підробки, обману. А тому відповідальності аудитора за виявлення відхилень від ворм приділено особливу увагу.
До відхилень від норм можна віднести навмисні пропуски облікових записів про господарські операції, перекручення підсумкових даних тощо. Наприклад, у відомості на виплату заробітної плати списано загальну суму в одному розмірі, а при підрахунку сум за особовими рахунками працівників фірми одержано меншу суму Різниця в сумі привласнена бухгалтером. Аудитору важко виявити підробку в документах, бо адміністрація фірми робить усе можливе, щоб приховати такі зловживання.[ 26 ]
На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотних зловживань адміністрації. Трапляються випадки, коли керівник фірми вдається до виконання незаконних рішень, а потім справляє відповідний вплив на виробничі і бухгалтерські підрозділи. Такий керівник, очевидно, уже набрався гіркого "досвіду" діяльності в компаніях, що збанкрутували. А тому, враховуючи такі обставини, аудитор приходить до висновку, що ймовірність спроб подібних зловживань адміністрації досить велика. У подібних ситуаціях аудитору слід поставитися з особливою увагою до того, щоб викрити факти суттєвих зловживань адміністрації.[62, стр.25].
Стандартами передбачено, що аудитор не завжди може гарантувати виявлення всіх незаконних дій, бо іноді в нього забракне спеціальних знань, щоб докладно розібратися у справах. Крім того, незаконні дії найчастіше лише непрямо стосуються бухгалтерської звітності, тому непрагматичною виглядає вимога до аудитора взяти на себе таку відповідальність.
Коли ж аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен насамперед з'ясувати, яким чином вони позначилися на фінансовій звітності, а отже йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Однак якщо аудитор дійшов висновку, що наявність незаконних дій ставить під сумнів інформацію фінансової звітності, оскільки вона неправильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язаний відповідно переосмислити свій висновок. Разом з тим аудитор має також переглянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про виявлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила йому про них раніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри такій адміністрації [62, стр.30].
Коли клієнт взагалі відмовляється прийняти змінений аудиторський висновок або не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в обліку і звітності, то аудитор може відмовитися від подальшого виконання замовлення. Правда, таке рішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій з юрисконсультом аудитора.
Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. У Закони “ Про аудиторську діяльність” ( ст.11) з даного питання зазначається, що не аудитор, а адміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, за створення і використання відповідної системи внутрішньогосподарського контролю і за об'єктивне складання бухгалтерської звітності. Звітність публічних фірм-клієнтів повинна включати звіт про обов'язки їх адміністрації і про стосунки з аудиторськими фірмами [4].
Що стосується кримінальноївідповідальності аудиторів, то в Кримінальному Кодексі України визначено, що є злочинами:
1. зловживання аудиторами (ст. 202 КК);
Цей злочин відрізняються від раніше розглянутих злочинів проти інтересів служби в комерційній і іншій організаціях тим, що їх суб'єктом є не будь-яка особа, що виконує управлінські функції в подібних організаціях, а конкретно зазначені у відповідній статті особи: приватни аудитори [2].
Злочин визначається в законі як використання приватним аудитором своїх повноважень усупереч завдань своєї діяльності і з метою отримання вигод і переваг для себе чи інших осіб, або нанесення шкоди іншим особам, якщо це діяння заподіяло істотну шкоду правам і законним інтересам громадян чи організацій або охоронюваним законом інтересам суспільства чи держави.
Об'єктом даного злочину можна розглядати інтереси нормальної діяльності таких організацій, як аудиторські фірми, що здійснюють винятково важливі функції, пов'язані з забезпеченням прав і законних економічних і інших інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави. Це право їм надано законодавством.[2]