Виділені моменти кадрової політики, однак, укладають у себе не тільки лише японську специфіку. Звичайно, персонал японських компаній поряд з великою продуктивністю відрізняє новаторський дух і працьовитість, що спирається на національний традиції. Однак у даному випадку особливий інтерес представляє передовий досвід ведучих концернів, узятий не сам по собі, як набір екзотичних, унікальних сюжетів, що ідуть у культурно-історичну специфіку Японії, але аналізований як конкретна форма прояву загальних закономірностей розвитку керування працею в умовах науково-технічного прогресу. Тим більше, що якісні зміни, що відбувалися в останнє десятиліття, у сфері виробництва, у процесі нововведень, пошуки нових засобів науково-технічного розвитку компанії зажадали внесення визначених коректив у традиційні японські механізми керування персоналом.
Слід зазначити, що методи стимулювання персоналу в процесі нововведень, властивій японській практиці, успішно застосовуються й у передових західних концернів. Наприклад, планові нормативи "ротації" мають такі концерни, як ИБМ , "Катерпіллер", "Кодак", "Діджитал", ЗМ; молодих менеджерів поміщають спочатку на безпосереднє виробництво на низової рівень у "Катерпіллер", "Хьюллет-Паккард"; механізми додаткового групового навчання мають ИБМ, "Тексас Інструментс", "Сименс"; рекреаційні центри для стимулювання міжфункціональних неформальних комунікацій створені в ЗМ, "Кодак", "Дана" і ін. Не говорячи вже про стимулювання групового новаторства в досить широке поширення, що одержали на Заході, аналогах японських "кружків якості".
Підводячи підсумки, необхідно підкреслити, що передові концерни в наукомістких галузях цілеспрямовано орієнтують кадровою політикові на рішення задач створення нової продукції, широко використовують різноманітні інструменти стимулювання працівників в інноваційному процесі. Саме тут буржуазний менеджмент бачить значні резерви підвищення ефективності функціонування капіталістичних організацій. У той же час, тут же, після зняття пропагандистської лушпайки, наочно виявляється обмеженість систем стимулювання, що обумовлена глибокою суперечливістю капіталістичного керування працею.