Високий рівень спеціалізації свідчить про культуру виробництва.
Поділ праці неможливо без його кооперації. Задачею кооперації є забезпечення погодженості між діями окремих працівників груп працівників, що виконують різні трудові функції. Поділ і кооперація праці складають дві взаємозалежні і доповнюючи один одну сторони виробничого менеджменту.
Поділ праці може бути технологічним, функціональним, професійно-кваліфікаційним. При технологічному поділі праці виробничий процес розчленовується на окремі фази, види робіт, операції.
Функціональний поділ праці припускає розподіл виконуваних робіт у залежності від ролі і місця різних груп працівників у виробничому процесі. Наприклад, персонал промислового підприємства підрозділяється на керівників, фахівців, службовців і робітників, серед яких можуть бути виділені основні і допоміжні.
Професійно-кваліфікаційний поділ праці зв'язаний з розподілом працюючих по професіях (спеціальностям), по розрядах, категоріям.
Поділ і кооперація праці по-різному виявляються на виробництві, оскільки залежать від впливу ряду факторів, зокрема технічного рівня виробництва. Наприклад, від застосовуваного технологічного устаткування залежить спеціалізація праці основних і допоміжних робітників, що обслуговують це устаткування.
Тип виробництва також впливає на поділ і кооперацію праці. Наприклад, в одиничному виробництві робітник-верстатник крім основної роботи виконує роботи з технічного обслуговування устаткування (налагодження, дрібний ремонт і т.п.). У крупносерійному і масовому виробництві це виконують спеціальні робітники (наладчики й ін).
Мають значення і принцип організації цехів і ділянок (технологічний, предметний), допоміжних служб (централізований чи децентралізований), ступінь безперервності технологічних процесів, трудомісткість виготовлення продукції.
На науковій основі повинна базуватися організація колективних трудових процесів у бригаді. Вона повинна бути тісно зв'язана з задачами управлінського обліку. Адже управлінський облік являє собою частину інформаційної системи підприємства, а також діяльність, спрямовану на забезпечення керівництва інформацією для прийняття рішень і планування, оперативного керування і контролю, стимулювання працівників підприємства у виконанні намічених програм, оцінки діяльності підрозділів, апарата керування й окремих співробітників усередині організації. Нагадаємо, що об'єктами управлінського обліку є так називані центри відповідальності, центри витрат по послугах і виробам, підприємство в цілому, окремі цехи, ділянки, відділи.
Загальними принципами організації трудових процесів є забезпечення безперервності і природності трудових дій і прийомів, раціональне завантаження робітників і устаткування й ін. Є і специфічні принципи, до яких відносяться забезпечення тимчасових і просторових взаємозв'язків виробничих процесів, попередження порушень їхнього нормального ходу й ін.
Поділ праці має економічні, психофізіологічні і соціальні границі.
Економічні границі визначаються тривалістю виробничого циклу; психофізіологічні - ступенем стомлюваності робітників у зв'язку з монотонністю праці на одноманітних операціях (ця проблема зважувалася в експериментах Э. Мэйо. Соціальні принципи зв'язані зі змістовністю праці.
Упровадження наукової організації праці вимагає наступних умов:
розробки плану впровадження;
установлення чи підрозділу виконавця, що відповідає за цю роботу (центр відповідальності);
чіткого визначення обов'язків і контрольних функцій;
створення системи навчання й атестації персоналу;
створення системи матеріального і морального стимулювання робіт.
Ефективність праці багато в чому залежить від організації робочих місць.
Робоче місце являє собою оснащену технічними засобами зону, де один чи група працівників виконують виробничу операцію або роботу. Організація робочого місця - це оснащення засобами і предметами праці, розміщеними у визначеному порядку.
Для оцінки технічного рівня робочих місць у практиці НОП застосовують наступні показники:
По робочих місцях з устаткуванням: продуктивність застосовуваного устаткування; відповідність устаткування вимогам, пропонованим до якості продукції; використання технологічних особливостей устаткування; прогресивність застосовуваного технологічного процесу; технологічна оснащеність робочого місця.
2. По робочих місцях без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість використовуваного інструмента; забезпеченість виконавця інструментом.
3. По робочих місцях без устаткування: виправданість використання ручної праці; забезпеченість виконавця інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву).
4. Організаційний рівень робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність; кількість і трудомісткість робіт, що постійно закріплюються, змінність і ін.
5. Умови праці і техніка безпеки: відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам;
застосування важкої фізичної праці; наявність монотонної праці; забезпечення безпеки праці; забезпечення спецодягом і взуттям відповідно до встановлених стандартів.
Кожне робоче місце оцінюється в такий спосіб:
• робоче місце цілком відповідає нормативному рівню;
• робоче місце не відповідає рівню, але може бути доведене до нормативного рівня;
• робоче місце не відповідає і не може бути доведене до нормативного рівня.
Організація і пристрій робочих місць повинні відповідати вимогам до індивідуальних форм праці.
Класифікація основних робочих місць приведена в табл. 1.
При організації робочих місць слід дотримуватися санітарних норм, інструкції з експлуатації устаткування, техніці безпеки й ін. Простір, займаний робітниками місцями, як правило, визначається розрахунковим шляхом. Це простір повинний бути достатнім для того, щоб робітники могли робити всі необхідні рухи і переміщення при виконанні виробничих операцій. Необхідна система сигналізації і зв'язки, що забезпечує обмін інформацією між робітниками і чи майстром іншим лінійним керівником, а також службами внутрішньоцехового обслуговування.
Конструкторсько-технологічний профіль робочого місця повинний відповідати характеру виконуваних операцій.
Повинні бути створені санітарно-гігієнічні, фізіологічні і психофізіологічні умови праці.
Таблиця 1 - Класифікація робочих місць
| Класифікатор | Основні типи |
| За типом виробництва | Одиничне |
| Серійне | |
| Масове | |
| За числом виконавців | Індивідуальне |
| Колективне (бригадне) | |
| За рівнем механізації праці | Ручне |
| Механізоване | |
| Напівавтоматизоване | |
| Автоматизоване | |
| За місцем перебування | У приміщенні |
| На відкритому повітрі | |
| На висоті | |
| Під землею | |
| За числом змін | Однозмінне |
| Багатозмінне | |
| За кількістю що обслуговується | Одноверстатне |
| Багатоверстатне | |
| За видом операцій | Основне |
| Допоміжне | |
| За ступенем спеціалізації | Універсальне |
| Спеціалізоване | |
| Спеціальне | |
| За ступенем рухливості | Пересувне |
| Стаціонарне | |
| По основній робочій позі | Сидячи |
| Стоячі | |
| Перемінна поза |
Велике значення має планування робочих місць, що представляє собою елемент планування цеху. Існують наступні види планувань: загальна (просторово-технологічна), що припускає розміщення робочих місць на площі ділянки (цеху); приватна, коли на площі робочого місця розміщаються всі елементи трудового процесу; внутрішня, зв'язана з розміщенням інструмента, пристосувань, матеріалів, джерел світла й інших елементів з урахуванням особливостей робочого місця.
На практиці планування робочих місць здійснюється в наступній послідовності:
• визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на ділянці відповідно до його спеціалізації, з огляду на минаючі технологічні і транспортні потоки;
• здійснюють прив'язку постійно використовуваного допоміжного устаткування (підйомно-транспортних пристроїв і т.п.) до основного технологічного устаткування;
• установлюють раціональне місцезнаходження працівника стосовно основного технологічного устаткування;
• визначають найбільш зручні (на мінімальній відстані від працівника) місця розташування організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією;
• оцінюють ступінь раціональності нового планування робочих місць.
На машинобудівних підприємствах може виникати задача організації й обслуговування робочих місць багатоверстатників. Тут насамперед важлива раціональна оснащеність. Організаційна оснащеність передбачає наявність наступних умов:
• оснащення для розміщення і збереження пристосувань, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів (стелажі, інструментальні тумбочки і шафки і т.п.);
• пристрою по техніці безпеки;
• пристосування для спостереженням за устаткуванням і збирання робочого місця;
• пристрою, що забезпечують нормальні санітарно-гігієнічні умови;
• засобу зв'язку зі службами обслуговування і керування.
Робота багатоверстатника має деяку специфіку. У порівнянні з робітником, що обслуговує один верстат, багатоверстатник більш завантажений; постійно переходить від одного верстата до іншого; кількість виконуваних допоміжних прийомів зростає пропорційно числу верстатів, що обслуговуються. Багатоверстатник випробує і нервову напругу, тому що він одночасно керує декількома верстатами. Усе це необхідно враховувати при плануванні робочого місця й організації його обслуговування.