Моделі функціонування ринку праці в макроекономічному регулюванні (стр. 4 из 6)

· активної політики на ринку праці по підтримці слабко конкурентних працівників, для цього підприємці одержують значні субсидії;

· підтримки зайнятості в секторах економіки, що мають низькі результати діяльності, але забезпечують вирішення соціальних задач.

Сегментація ринку праці дозволяє проаналізувати причини і фактори, що впливають на мобільність робочої сили на ринку праці, визначити його перспективи. Сегментування проводиться за різними критеріями й у залежності від різних ознак. Їхній набір може включати наступні різновиди:

· демографічні характеристики, що включають стать, вік, склад родини;

· географічне положення (визначений регіон, місто, район і т.д.);

· соціально-економічні характеристики робочої сили на ринку праці (освіта, професійні знання, рівень кваліфікації, стаж роботи і т.д.);

· економічні показники, що характеризують роботодавців з погляду їхнього фінансового стану, форми власності, а також показники, що характеризують найманих робітників по їхній забезпеченості;

· психофізичні якості працівника (особисті якості, фізична сила, темперамент, їхня приналежність до визначених шарів суспільства і т.д.);

· поведінкові характеристики з погляду мотивації зайнятості й інші.

Подібне вивчення складає зміст маркетингу ринку праці. При його проведенні особливо виділяють сегменти, у яких зосереджені мало конкурентноздатні групи осіб, які потребують роботу. Сегментація ринку праці вивчається за допомогою одно і багатофакторних моделей.

Розділ 2. Підходи до регулювання ринку праці

2.1 Механізм саморегулювання ринку праці

До основних важелів саморегулювання ринку праці відносяться ціна праці, співвідношення платоспроможного попиту на нього і його пропозицію і конкуренція.

На ринку праці ціною праці є заробітна плата. Вона залучає на ринок праці ту частину населення, що не має інших джерел до існування. Високий рівень заробітної плати збільшує пропозиція праці у всіх сегментах ринку праці: розширює потенційний і циркулюючий, а на внутріфірмовому, підвищується оплата праці за ріст його тривалості й ефективності. Підвищення загального рівня реальної заробітної плати підвищує загальний рівень життя працездатних найманих робітників. Збільшуються податкові надходження від заробітної плати, страхові внески і відрахування в різні фонди, що розширює можливості соціальної захищеності населення. Досвід розвитих країн показує, що в значній мірі добробут їхнього населення зв'язано з високим рівнем заробітної плати на ринку праці.

Коливання ціни праці убік її зниження приводять до зворотних результатів: обмежується приплив робочої сили на ринок праці, зменшується його пропозиція, знижуються податкові надходження і т.д.

У процесі саморегулювання ринку праці не менш важлива роль прибутку підприємця, що є покупцем на ринку праці. Цілком природно його прагнення отримати з найманої праці максимальну вигоду при мінімальних витратах. Ця вигода втілюється в розмірах норми прибутку, що показує розміри доходу стосовно витрат підприємців. Підприємець буде прагнути туди, де норма прибутку вище, і залишати сфери, де вона нижче. Однак у будь-якому випадку, створюючи нову чи розширюючи стару фірму, підприємець втягує в ринок праці нових працівників, збільшуючи його масштаби. Разом з тим, прагнучи зменшити витрати на найм робочої сили, він модернізує виробництво, удосконалює організацію праці, отже з урахуванням підвищених вимог ускладнюється система утворення (тобто потенційний ринок праці).

Доход фірми є економічною основою її інвестиційної активності. По розмірах доходу можна змело судити про ступінь успіху підприємця. Падіння прибутковості фірми (якщо не прийняті екстрені заходи) закінчується її банкрутством і викиданням персоналу фірми на вулицю. Практика ринкової економіки дає чимало тому прикладів. Коливання норми прибутку в залежності від циклу ділової кон'юнктури те стискають, те розширюють ринок праці, регулюючи його кількісно-якісний склад. Фахівці відзначають, що при сприятливій діловій кон'юнктурі оживляється процес капітальних вкладень у народне господарство. При цьому попит на працю різко зростає, підвищується заробітна плата, що залучає найманих робітників у динамічні галузі доти , поки вони не насичуються робочою силою.

З цього випливає, що регулюючою силою, що підвищує чи знижує ціну праці і визначальної динаміку ринку праці, є прибуток підприємця. Саме тому вона стає об'єктом конкуренції між підприємцями. Це той самий економічний механізм, що регулює рух норми прибутку, що визначає ціну праці. Остання спонукує найманих робітників переходити з одних фірм на інші, змінювати професії і т.п.

Ціна праці також коливається в залежності від попиту та пропозиції праці на ринку, як це уже відзначалося в Розділі 1. Але тут потрібно враховувати і те, що попит на працю підприємець пред'являє, коли найм працівників дає йому приріст доходів після продажу зробленої продукції на ринку. Якщо даний приріст скорочується з насиченням ринку, то підприємець відчуває це через зниження приросту прибутку й ослаблення конкурентноздатності фірми. Тому він повинний скорочувати виробництво і персонал. Глибинні причини руху попиту та пропозиції праці на ринку праці - у прагненні підприємця вижити, звільняючи частину працівників і збільшуючи тим самим пропозиція праці і резервуючи одночасно деяке число вакантних робочих місць. У цьому випадку пропозиція робочих рук на ринку праці зростає при збереженні потенційного попиту на них з боку зарезервованих робочих місць.

100%

80%

60%

Національний

доход

40%

20%

0 20% 40% 60% 80% 100%

Населення

Рис. 2 Крива Лоренца.

Таким чином, механізм саморегулювання ринку праці приводить його до такого стану, коли ріст загального рівня безробіття сполучається з ростом питомої ваги резерву виробничих потужностей. При економічному підйомі резервні робочі місця поглинають значну частину безробітних, але це породжує інфляцію, з'їдає зростання доходів найманих робітників за рахунок швидкої втрати грошима купівельної спроможності. Усі заходи для стримування інфляції в остаточному підсумку ведуть до росту безробіття.

Ціна праці, норма прибутку, попит та пропозиція праці, конкуренція - усі ці фактори саморегулювання ринку праці формують доход населення і розподіляють суспільне багатство. Найбільші економісти Заходу визнають нерівність у розподілі доходів і багатства. Причому під багатством вони розуміють наявне спонукуване і нерухоме майно, гроші, цінні папери, а під доходом - загальну суму грошей, зароблену чи отриману іншим шляхом протягом якого-небудь періоду. Західні економісти використовують так називану криву Лоренца (див. Рис.2) для вивчення розподілу доходів між різними групами населення. Статистика різних країн показує, що велика частина населення має мінімальні доходи, а менша - дуже високі. Тому крива Лоренца (якщо розглядати її з економіко-математичної точки зору) при просуванні від найбідніших шарів населення до найбагатшого одержує усе більший кутовий коефіцієнт нахилу дотичної, тобто підніметься всі крутіше.

Існують також розходження в ступені нерівності доходів між різними країнами, наприклад, у США, воно помітніше, ніж у країнах Західної Європи. Основною причиною цих розходжень є той факт, що в європейських країнах держава більш широка використовує перерозподіл національного доходу на користь найбідніших шарів, використовуючи систему оподатковування й інші механізми для скорочення нерівності, формованого ринком.

У цьому зв'язку прихильники ринкового саморегулювання (неоконсерватизма) вважають неприпустимим глибоке втручання держави в економіку. Допомога держави бідним глушить їхню трудову активність, породжує соціальне утриманство і сповільнює економічний ріст. Податковий прес на доходи підприємців обмежує засобу на впровадження нових технологій і нововведень, знижує прибутковість виробництва і сприяє відтоку капіталу в інші країни. Тому цілком природно поглиблення нерівності доходів, ріст інфляції і безробіття, резервування робочих місць.

Фактично такий підхід до регулювання ринку праці якої-небудь країни з ринковою економікою близький до теорії соціального дарвінізму, що поширює на суспільство принцип природного добору і виживання найсильнішого. Це приваблива сторона ринкового саморегулювання, тому що вона яскраво й образно відбиває ті властивості ринку, що генерують економічний прогрес. Однак такий принцип життя рослинного і тваринного світу суспільством стосовно до свого життя цілком не може бути прийнятий. Тому усунення убогості, бідності і росту нерівності є об'єктивно необхідним фактором для досягнення необхідного балансу інтересів і соціальної стабільності в суспільстві.

2.2 Методи державного регулювання

Усі методи і міри, за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Активні заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у - перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок засобів держбюджету. В - других, організаційні законодавчі і фінансові міри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо - технічного навчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевої і регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунок росту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві, будівництві, ремонтно - відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді; субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільш перспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринку праці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібного і середнього бізнесу.