Механізм формування і реалізації стратегії управлінських інновацій.
ПЛАН
ВСТУП................................................................................................................ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.............................................................. 6
1.1 Сутність поняття „інновація”.................................................................... 6
1.2. Функції інновації..................................................................................... 14
1.3 Роль інновації в вирішенні управлінських задач на підприємстві........ 16
ВИСНОВКИ ПО ПЕРШОМУ РОЗДІЛУ......................................................... 20
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.............................................................. 22
2.1 Дослідження спонукальних мотивів впровадження управлінських інновацій господарюючими суб’єктами України......................................................... 22
2.2 Необхідність у нових методах рішення управлінських задач............... 27
2.3 Аналіз факторів, що впливають на управлінські інновації................... 38
ВИСНОВКИ ПО ДРУГОМУ РОЗДІЛУ........................................................... 43
ВИСНОВОК...................................................................................................... 45
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................... 47
В українській господарській практиці так склалося, що з усіх нововведень, здійснюваних на підприємствах, та їхня частина, що відноситься до сфери менеджменту, у кращому випадку виступає як екзотика, частіше ж усього вона традиційно залишається в тіні не тільки для самих підприємств, але і при проведенні досліджень із проблем інновацій. У той же час значимість якісного й ефективного управління, ступінь його впливу на результати діяльності будь-якої організації вже ніким не піддаються сумніву. Необхідність розвитку систем управління теж не викликає сумніву. Однак сам інноваційний процес у сфері управління (на відміну від сфери основного виробництва, наприклад) залишається для багатьох досить неясним.
У рамках даного дослідження ми виходимо з того, що процес розвитку в будь-якій організації повинний бути керованим. Засобом керованого розвитку є нововведення, тобто цілеспрямовані зміни, нові елементи, свідомо впроваджені у виробничу культуру і структуру організації. Існує величезна безліч змін, що виникають в організації стихійно. Однак з інноваційними процесами, із упровадженням нововведень ми маємо справу тільки там, де проводяться цілеспрямовані зміни, що відповідають обраному напрямку розвитку, зафіксованим результатам, до яких повинні привести зміни, і забезпечуються всі умови, при яких процес перетворень протікає найбільше ефективно.
Управлінські нововведення часто випадають з точки зору керівників, що зводять звичайно розвиток підприємства до технічних чи технологічних новацій. При такому підході підприємство не розглядається як система діяльності, з її вихоплюється лише її "основний" процес. Потенціал організації сприймається однозначно як технічний і технологічний. Організаційний і кадровий потенціали (тобто ступінь нарощування можливостей за рахунок більш ефективного управління і використання людських ресурсів) серйозно не використовуються. Таким чином, можливості для розвитку істотно знижуються.
Якщо підприємство - це сукупність, система сфер діяльності, то управління здійснюється стосовно елементів цієї системи - виробництву, кадрам, фінансам, реалізації продукції і т.д., а також до всієї системи в цілому. Різноманітні задачі, що зважуються в процесі управління, можна об'єднати, звівши до виконання ряду базових управлінських функцій: плануванню, організації, контролю, керівництву, а також метафункції - аналізу. Оскільки відновлення, розвиток будь-якої діяльності відбувається за рахунок удосконалювання методів її реалізації, можна стверджувати, що крапками можливих нововведень у сфері менеджменту є методи реалізації перерахованих вище функцій при управлінні всіма сферами діяльності підприємства, а також способи розподілу цих функцій на підприємстві, тобто організаційні структури.
Прояв необхідності в управлінських новаціях, а також їхнє фактичне здійснення, відбуваються саме на рівні методів, що використовуються керівниками підприємств при рішенні визначених задач у процесі управління тими чи іншими сферами діяльності.
Аналізуючи інноваційні процеси в сфері менеджменту, важливо відзначити, що в основі управлінських нововведень лежать об'єктивні процеси зміни умов господарської діяльності підприємств і відповідної зміни змісту управлінської діяльності.
Основна мета даної курсової роботи полягає у обґрунтуванні використання управлінських інновацій вітчизняними господарюючими суб’єктами.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· визначити сутність поняття управлінської інновації;
· дослідити роль інновацій в вирішенні управлінських задач на підприємстві;
· проаналізувати готовність та бажання впроваджувати управлінські інновації вітчизняними підприємницькими структурами.
В якості об’єкта дослідження виступають відносини, що виникають в процесі реалізації на підприємстві управлінських інновацій.
Предметом дослідження виступають інновації в сфері управління.
В процесі курсового дослідження використовувались наступні методи наукового дослідження: - історичний метод, який був застосований при вивченні наукових поглядів на проблему інновацій; монографічний метод, за допомогою якого досліджувався вітчизняний і зарубіжний досвід інноваційної діяльності; соціологічний метод, використовуючи який ми дали кількісну та якісну оцінку готовності вітчизняних економічних суб’єктів до впровадження управлінських інновацій.
Під інновацією (англ. іnnovatіon - нововведення, нововведення, новаторство) ми розуміємо "інвестицію в новацію".
Новація (лат. novatіon - зміна, відновлення) являє собою якесь нововведення, якого не було раніш. Відповідно до цивільного права новація означає угоду сторін про заміну одного укладеного ними зобов'язання іншим, тобто цей результат є новація [14, c.72].
Інновація являє собою матеріалізований результат, отриманий від вкладення капіталу в нову техніку чи технологію, у нові форми організації виробництва, праці, обслуговування і управління, включаючи нові форми контролю, обліку, методи планування, прийоми аналізу і т.п..
Інновацію можна назвати також інноваційним продуктом. З поняттям "інновація" тісно пов'язані поняття "винахід" і "відкриття". Під винаходом розуміють нові прилади, механізми, інструменти, інші пристосування, створені людиною.
Відкриття є процес одержання раніше невідомих даних чи спостереження раніше невідомого явища природи. Відкриття відрізняється від інновації по наступним ознаках:
1. Відкриття, а також винахід, робляться, як правило, на фундаментальному рівні, а інновація виробляється на рівні технологічного (прикладного) порядку.
2. Відкриття може бути зроблено винахідником-одинаком, а інновація розробляється колективами (лабораторіями, відділами, інститутами) і втілюється у формі інноваційного проекту.
3. Відкриття не переслідує метою одержати вигоду. Інновація ж завжди ставить своєю метою одержати більший приплив грошей, велику суму прибутку, підвищити продуктивність праці і знизити собівартість виробництва за рахунок застосування якогось нововведення в техніку і технології, а також одержати будь-яку іншу відчутну вигоду.
4. Відкриття може відбутися випадково, а інновація завжди є результатом пошуку. Її випадково не роблять. Вона вимагає визначеної чіткої мети випуску і техніко-економічного обґрунтування [14, c.78].
Термін "інновація" як нова економічна категорія ввів у науковий оборот австрійський (пізніше американський) учений Йозеф Алоіз Шумпетер (J. A. Schumpeter, 1883-1950) у першому десятилітті ХХ ст. У своїй роботі "Теорія економічного розвитку" (1911) Й. Шумпетер уперше розглянув питання нових комбінацій змін у розвитку (тобто питання інновації) і дав повний опис інноваційного процесу [17].
Й. Шумпетер виділяв п'ять змін у розвитку:
1. використання нової техніки, технологічних процесів, чи нового ринкового забезпечення виробництва;
2. упровадження продукції з новими властивостями;
3. використання нової сировини;
4. зміни в організації виробництва і його матеріально-технічному забезпеченні;
5. поява нових ринків збуту.
Сам термін "інновація" Й. Шумпетер став використовувати в 30-і рр. ХХ ст. При цьому під інновацією Й. Шумпетер мав на увазі зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих, транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.
Згідно Й. Шумпетеру, інновація є головним джерелом прибутку: "прибуток, власне кажучи, є результатом виконання нових комбінацій", "без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку". Книги Й. Шумпетера дали поштовх до робіт інших вчених в області інновацій.
У сучасній економіці роль інновацій значно зросла. Це викликано тим, що в ринковій економіці інновації являють собою зброю конкуренції, тому що інновація веде до зниження собівартості, до зниження цін, до зростання прибутку, до створення нових потреб, до припливу грошей, до підвищення іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі зовнішніх.
Сьогодні опис технологічних інновацій базується на міжнародних стандартах, рекомендації з яких були прийняті в м. Осло в 1992 р. (так називане "Керівництво Осло"). Ці стандарти охоплюють нові продукти і нові процеси, а також їх значні технологічні зміни. Виходячи з цього прийняті два типи технологічних інновацій:
· продуктова інновація;
· процесна інновація.
Продуктова інновація охоплює впровадження нових чи удосконалених продуктів. Тому продуктові інновації підрозділяють на два види: