Менеджмент (стр. 29 из 38)

У ролі ранніх реципієнтів виступають підприємці, які першими засвоїли нововведення. Вони прагнуть до одержання додаткового прибутку шляхом якнайшвидшого просування нововведень на ринок.

Рання більшість представлена фірмами, які першими впровадили нововведення у виробництво, що забезпечує їм додатковий прибуток.

Відстаючі фірми зіштовхуються із ситуацією, коли запізнювання з нововведенням приводить до випуску нових виробів, що уже морально застаріли. Усі групи, крім першої, відносяться до імітаторів.

Й. Шумпетер вважав чекання надприбутків головною рушійною силою прийняття нововведення . Однак на ранніх стадіях дифузійних нововведень ніхто із суб'єктів, що хазяюють, не має достатньої інформації про відносні переваги конкуруючих ,але вони змушені впроваджувати одне з альтернативних нововведень під погрозою витиснення з ринку.

Сучасна концепція теорії інновації включає таке поняття як "життєвий цикл продукції" (рис.16.1).

У початковій фазі НДОКР проводяться фундаментальні теоретичні дослідження, прикладні вишукування і проектно - конструкторські розробки. Їхнім результатом є нові знання, наукові ідеї. Вони утворять інтелектуальний продукт, що має ринкову вартість. У процесі прикладних досліджень нові знання втілюються в оригінальних зразках техніки і технології і підтверджується можливість їхнього застосування. У процесі проектно - конструкторських розробок визначаються форми впровадження у виробництво винаходів, формується нова науково-технічна інформація, що відбивається у відповідних документах; виготовляються перші зразки нововведення.

На другій фазі – технологічне освоєння, проводиться підготовка і впровадження результатів розробок і забезпечення необхідних умов. Здійснюється безпосередня взаємодія науки і виробництва, від якої залежать темпи освоєння, терміни впровадження, початок масового виробництва нового продукту.

На наступній фазі відбувається тиражування нових продуктів. Стабільне виробництво повинне забезпечити задоволення потреб суспільства в конкретних видах виробів заданої якості і кількості.

Остання фаза життєвого циклу продукції демонструє стадію, коли ринок досягає насичення, відбувається зниження продажів і подальше забезпечення попиту на продукцію можливо завдяки новим технічним і технологічним рішенням з метою відновлення продукції, що випускається, і закріплення підприємства на ринку.

Інноваційний процес є частиною життєвого циклу продукції і включає різні стадії – починаючи від дослідження і розробки ідеї, і кінчаючи доведенням її до промислового впровадження, одержання нового продукту і його комерціалізації. Заключний етап інноваційного процесу вимагає реконструкції виробничих потужностей, удосконалювання технології, підготовки персоналу, рекламної діяльності.

Основою ухвалення інноваційного рішення є формування інноваційної цілі – бажаного результату діяльності підприємства, що може бути досягнута у визначений термін за рахунок підвищення інноваційного потенціалу. На рівень розвитку інноваційного потенціалу впливають безліч факторів.

Таблиця 16.1

Фактори, що впливають на розробку нововведень

Фактори, що сприяють розробці нововведень	Фактори, що не сприяють розробці нововведень
1. Збереження і розширення виробничої бази.2. Скорочення витрат3. Реалізація нестатків і пропозицій споживача.4. Підвищення науково-технічного потенціалу фахівців.5. Імідж організації.	1. Високі витрати по розробці і впровадженню нововведень.2. Тривалі терміни між розробкою і впровадженням.3. Непевність в успіху.4. Не патентоспроможність нововведень.5. Труднощі в збереженні частки на ринку.6. Відсутність необхідних ресурсів і кваліфікованих кадрів.

Таким чином деякі фактори негативно впливають процес впровадження нововведень. Крім того зміни часто викликають опір з боку робітників організації. Для переборювання опору необхідно своєчасно навчити персонал роботі в нових умовах, розробити ефективну систему мотивації робітників, залучати їх до прийняття рішень по реалізації нововведень, забезпечити широку гласність та інформованість, для прояснення ситуації.

16.2. Інноваційна стратегія

В умовах посилення конкуренції, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, скорочення термінів дії конкурентних переваг інноваційність стає ключовим фактором успіху. А стратегічне управління нововведеннями – важливішою задачею підприємства.

Розрізняють два типи інноваційної стратегії:

- адаптивну, коли підприємство використовує нововведення як відповідну реакцію на зміну ринкових умов з метою збереження позицій на ринку, тобто з метою виживання;

- конкурентну, коли нововведення використовуються як основа для досягнення успіху, спосіб досягнення конкурентних переваг.

Адаптивну стратегію характеризує концентрація зусиль на часткових змінах, додаткових поліпшеннях існуючих продуктів, ринків, технологій, що дає можливість підприємству функціонувати, але не розвиватися.

Конкурентна стратегія ґрунтується на товарному підході і системному мисленні. Це стратегія постійної інноваційності, самовдосконалення підприємства, її відрізняє здатність до експериментування, аналізу успіхів і невдач. Серед конкурентних стратегій можна назвати:

а) стратегію досягнення переваг по витратах – конкурентні переваги досягаються за рахунок більш дешевого виробництва і збуту продукції, у рамках даної стратегії фірма орієнтується на широкий ринок і робить товар у великій кількості;

б) стратегію орієнтації на конкретний сегмент ринку – специфічний сегмент ринку формується через нижчі ланцюги, зусилля концентруються на декількох товарах; підвищується якість продукту;

в) стратегію орієнтації на нові ринки – одночасно розробляють нові товари й освоюють нові ринки; найбільш ризикована і дорога, але ефективна стратегія.

Приймаючи ту чи іншу стратегію, керівництво повинне враховувати чотири фактори:

1. Ризик. Який рівень ризику фірма вважає прийнятним для кожного з прийнятих рішень?

2. Знання минулих стратегій і результатів їхнього застосування. Це дозволить фірмі більш успішно розробляти нові.

3. Фактор часу. Нерідко добрі ідеї зазнають невдачі тому, що були запропоновані до здійснення в невідповідний момент.

4. Реакція на власників. Стратегічний план розробляється менеджерами компанії, але часто власники можуть робити силовий тиск на його зміну. Керівництву варто мати на увазі цей фактор.

Розробка стратегії може здійснюватися трьома шляхами: зверху вниз, знизу нагору і за допомогою консультативної фірми. У першому випадку стратегічний план розробляється керівництвом компанії і як наказ спускається по всіх рівнях управління.

При розробці «знизу нагору» кожен підрозділ (служба маркетингу, фінансовий відділ, виробничі підрозділи, служба НДОКР та інші) розробляє свої рекомендації зі складання стратегічного плану в рамках своєї компетенції. Потім ці пропозиції надходять керівництву фірми, де вони узагальнюються і остаточне рішення приймається на обговореннях в колективі. Це дозволяє використовувати досвід, накопичений у підрозділах, безпосередньо зв'язаних з досліджуваними проблемами, і створює в працівників враження спільності всієї організації в розробці стратегії.

Фірма може скористатися і послугами консультантів для дослідження організації і розробки стратегії.

16.3 Формування інноваційних інфраструктур

Створення нових інноваційних структур – одна з основних задач економічної політики.

Інноваційні інфраструктури являють собою організаційну, матеріальну, фінансово-кредитну, інформаційну базу для створення умов для розвитку інноваційної діяльності, комерціалізації науково-технічної продукції, її реалізації. Організаційно це сукупність служб, відділів, що займаються реалізацією технічної політики і управлінням нововведеннями. Інноваційна інфраструктура аналізує також фінансові ресурси.

Сформована система внутріфірмового управління процесом інновації припускає:

- створення спеціалізованих підрозділів – рад, комітетів, робочих груп по розробці технічної політики;

- створення центральних служб, відділень нових продуктів для координації інноваційної діяльності;

- виділення цільових проектних груп чи центрів по розробці нової продукції;

- підвищення ролі відділів, лабораторій, центрів інновації;

- утворення венчурних підрозділів;

- організація консультативної допомоги в області нововведень;

- створення лабораторій із проблем освоєння нової технології.

До об'єктів інфраструктури можна віднести науково-технічні парки, бізнес інкубатори, технополіси, центри високих технологій тощо. Усі ці структури мають загальні цілі: формування умов сприятливих для розвитку інноваційної діяльності. Вони повинні сприяти входженню науки в ринкове середовище, розвитку підприємництва в науково-технічній сфері. Тому їхнє формування визначається станом ринкової інфраструктури. Інноваційні інфраструктури здатні знизити невизначеність інноваційних процесів. У цій якості вони виступають як окремий суб'єкт, що хазяює.

Контрольні питання:

1. Що входить у поняття нововведення у відповідності з класифікацією Й. Шумпетера.

2. Назвіть етапи інноваційного процесу.

3. Які основні фактори характеризують інноваційний потенціал.

4. Назвіть основні типи інноваційної стратегії і їхні характеристики.

5. Яка роль інноваційних інфраструктур.

6. Назвіть принципи менеджменту, що забезпечують ефективність інновацій.