Не існує якоїсь однієї найкращої методики навчання, яка дала б змогу забезпечити найвищу ефективність управлінської діяльності.
Узагальнення досвіду навчання маркетингу і менеджменту у провідних школах бізнесу світу дає змогу вирізнити такі альтернативні підходи до навчання маркетингу, менеджменту, фінансів та ін.:
-кейс-метод Гарвардської школи бізнесу;
-метод досліджень Чиказької школи бізнесу;
-навчання за допомогою практикуючих менеджерів у Кейптаунському університеті (Південно-Африканська Республіка);
-японський підхід до навчання.
Інші навчальні заклади або віддають перевагу одному з запропонованих методів, або ж комбінують зазначені підходи у різному співвідношенні для різних дисциплін і програм.
Кейс-метод було започатковано у Гарвардській школі бізнесу доктором Копеландом ще в 1921 році, хоч активно він почав використовуватись у післявоєнний період. Цей метод приніс всесвітню славу Гарвардській школі бізнесу, яка останні 26 років 6 разів посідала перші місця в 13 проведених журналом “Бізнес-уїк” обстеженнях. Він дає можливість через колективну творчу дискусію на прикладі конкретної абсолютно правдивої ситуації, що містить у собі оригінальний практичний досвід, виробити у слухачів цілком конкретні практичні навички.
Переваги кейс-методу:
-наближеність до життя в бізнесі;
-двоетапне обговорення (мікрогрупа і програма в цілому);
-співпраця слухачів і формування навичок роботи в групі;
-співпраця слухачів із викладачами;
-можливість перевірити пропозиції реальною практикою;
-розмаїття підходів;
-висока мотивація навчання;
-формування навичок прийняття рішень.
Проблеми:
-високі витрати на підготовку кейсів (до 2 тис. дол. на 1 кейс);
-потреба у висококваліфікованих дослідниках для підготовки нових кейсів;
-старіння кейсів;
-складна методика проведення занять і потреба тренінгу викладачів;
-спеціальні аудиторії (амфітеатр, модернізована система дощок, технічні засоби та ін.);
-відсутність індивідуального підходу.
Метод досліджень Чиказької школи бізнесу, другої за віком, заснованої у 1898 році, грунтується на самостійних дослідженнях слухачами публікацій і діяльності корпорацій з певних питань, наступному обговоренні отриманих висновків і результатів і внесенні пропозицій щодо прийняття відповідних рішень у компаніях. Слухачам надається право не тільки самостійно обирати тему дослідження, а й наукового керівника, план опанування дисциплін у межах встановленої логіки навчання. Виконавши низку досліджень літератури і корпорацій з різних дисциплін, слухачі набувають навичок не лише консалтингової діяльності, а й вміння співпрацювати з різними працівниками компанії.
Переваги:
-високий рівень фундаментальної підготовки;
-гнучкість програм і змісту навчання;
-конкуренція серед слухачів;
-конкуренція серед викладачів, до яких записується певна кількість слухачів;
-формування надійних практичних навичок аналізу, обгрунтування концепції, прийняття рішень, які спрямовані в майбутнє;
-співпраця з компаніями та обгрунтування для них комплексних пропозицій;
-розвиток самостійності слухачів, відповідальність за результати, вміння працювати у складі тимчасових проектних груп.
Проблеми:
-необхідність створення великого банку публікацій, що можуть бути предметом дослідження з конкретних дисциплін;
-високі вимоги до викладачів, які мають поєднувати у своїй діяльності педагогічну діяльність, дослідження, консалтинг і вміння організувати колективну роботу;
-надмірна індивідуалізація навчання, що утруднює групову роботу серед студентів і призводить до різного рівня кваліфікації;
-складність започаткування і підтримання взаємовигідних стосунків із компаніями.
Підхід Кейптаунського університету полягає в тому, щоб залучати до викладання не окремих тем, а цілих курсів менеджерів-практиків, які мають певний хист до педагогічної роботи і досвід викладацької діяльності. Річ у тім, що в Південній Африці дуже мало викладачів, здатних викладати дисципліни з урахуванням сучасних тенденцій розвитку бізнесу. Тому інтеграція теорії і практики тут здійснюється шляхом активного і продуманого суміщення викладацької роботи на засадах залучення управлінського персоналу провідних компаній, які закінчили, як правило, провідні школи бізнесу США і мають ступінь магістра ділової адміністрації.
Переваги:
-практична спрямованість навчання: вивчається те, що корисно і стосується справи;
-добрі знання слухачами сучасних проблем і реального досвіду бізнесу, інструментів менеджменту;
-економія витрат на утримання викладачів;
-проведення значної кількості занять безпосередньо в компаніях;
-дієві зв’язки навчальних закладів із компаніями.
Проблеми:
-труднощі формування команди викладачів;
-різний рівень викладання дисциплін, різна методика, що потребує від слухачів пристосування до викладачів;
-порушення логіки опанування навчального плану і розкладу через зайнятість викладачів;
-недостатній рівень фундаментальної підготовки слухачів.
Японський підхід до навчання менеджменту і маркетингу грунтується переважно на підготовці фахівців у навчальних центрах в середині компаній, орієнтуючись насамперед на власний досвід фірми. Однак викладачі для таких центрів готуються переважно централізовано в Токійському інституті менеджменту.
Переваги:
-чітка орієнтація навчання на практику роботи у конкретній компанії;
-висока мотивація навчання;
-відсутність бар’єрів між навчанням і практикою;
-висока віддача від навчання, оскільки підготовка здійснюється під певні посади;
-сприятливі матеріально-технічні й фінансові умови для навчання.
Проблеми:
-недостатня фундаментальна підготовка, завищення ролі прикладних дисциплін;
-вузький світогляд навчання, труднощі застосування отриманих знань і навичок в інших компаніях, а також на вищому рівні менеджменту;
-висока вартість навчання в розрахунку на одного слухача.
Як спосіб розв’язання проблем японські компанії практикують підготовку менеджерів у провідних школах бізнесу США, а останнім часом і Західної Європи, а також їхніх відділень (філій) у Тихоокеанському регіоні.
Тема 3.Загальна характеристика м/н бізнесу і менеджменту
1.Середовище м/н бізнесу.
2.Здатність менеджерів до м/н бізнесу і методи їх визначення.
3.Рольові функції м/н менеджера в контексті аналізу зовнішнього середовища
4.Особливості основних задач та ф-цій м/н менеджменту.
1.Середовище м/н бізнесу
Зовнішнє середовище, в якому оперує фірма, принципово важливо для будь-якого бізнесу незалежно від його направленості і масштабів. Але для м/н бізнесу воно має особливе значення: якщо у власній країні все “більш менш знайоме”, то, з виходом на м/н ринок фірма попадає часто не лише в незнайоме економічне, політичне, соціальне і культурне середовище, але - що не менш важливо - і в обстановку, коли не є очевидними можливості і джерела його вивчення і адекватної оцінки.
Розглядання факторів середовища, в якому ф-нує м/н бізнес, зосереджене на 4 складових (факторах):
1)культура;
2)економіка;
3)політика;
4)технологія.
1)КУЛЬТУРА. Під культурою розуміють домінуючу у суспільстві систему цінностей, вірувань, звичаїв і установок. Кожне суспільство має свою культуру, яка вливає на стиль повсякденного життя.
Культура - це набуття знань про використання людьми уявлень щодо досвіду і загальної суспільної поведінки.
Форми прояву культури:
Цінності Звички Вірування
Позиція Мораль Традиції
Поведінка Мистецтво Закони
Основні характеристики культури:
-культура не є біологічною рисою, а являє собою результат навчання і досвіду (Learned);
-люди причетні до культури певних соціальних груп (Shared);
-к. передається від покоління до покоління (Trunsgenerational);
-к. пов’язана з певними символами (Symbolic);
-к. - певна система, цілісність і має власну структуру (Patteerned);
-к. грунтується на здатності людей пристосовуватись до змін (Adaptive).
Культуру США можна охарактеризувати як індивідуалістичну, неформальну, матеріалістичну і орієнтовану на самоцінність часу. У той же час в Японії і Китаї групі приділяється набагато більше уваги, ніж індивіду. Підпорядкування і співробітництво важливіше індивідуалізму. Американська культура не приділяє великого значення традиції, церемонії і формальності, які є важливими характеристиками латиноамериканської, ближньо- і далекосхідну культури. Американці не люблять “ходити навколо справи” і віддають перевагу без церемоній відразу переходити до діла. Але в Латинській Америці або Саудівській Аравії прийнято спочатку порозмовляти на теми, що не відносяться до справи, і лише після цього зосередитись на справжній цілі зустрічі.
Американці поважають придбання, що символізують високий статус, у той же час у багатьох суспільствах незахідного типу набагато вищий інтерес до естетичної і духовної сторони буття. Аналогічним чином зацикленість американців на часові не знаходить розуміння у східній культурі, яка розглядає час як дещо без початку і кінця. Так, східні бізнесмени часто недбайливо відносяться до часу зустрічей і строків, що виводить із себе американців, німців і швейцарців. У багатьох країнах наради починаються з тривалого спілкування і чашки кави або чаю. “Американцю, обуреному “втратою часу” варто знати, що під час на вигляд безцільних розмов відбуваються важливі зрушення в бік встановлення взаєморозуміння і довіри, що принципово важливо для подальшого ведення справ”. З урахуванням цих обставин люди, які “проламуються” в бізнес у цих країнах, не будуть достойно віддячені (винагородженні).