-безпечність товарів (послуг, робіт);
-надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;
-право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);
-урахування вимог споживачів;
-спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;
-поліпшення пакування і маркування;
-підвищення споживчої цінності продуктів;
-зменшення забрудненості продуктів.
Етика відносин зі співробітниками:
-відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;
-особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю;
-охорона здоров’я і техніка безпеки;
-навчання і розвиток персоналу;
-обговорення кар’єри;
-“Дитячий день” для працюючих батьків;
-програми оздоровлення і стрес-менеджменту.
Етика довкілля:
-контроль забруднення;
-захист середовища;
-збереження природних ресурсів;
-утилізація (переробка) відходів.
Екологічна етика:
-уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;
-дотримання екологічних стандартів;
-участь у поліпшенні екології.
Етика відносин із партнерами:
-дотримання зобов’язань;
-недопущення маніпулювання інвестиціями;
-урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.
Етика взаємовідносин із конкурентами:
-запобігання таємних угод на ринках;
-використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;
-вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.
Етика відносин із суспільством:
-збереження і розширення зайнятості;
-соціальна відповідальність;
-урахування місцевих традицій, звичаїв;
-дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам;
-спонсорування проектів соціального добробуту;
-підтримування освіти і мистецтва;
-підтримування громадських рекреаційних програм;
-участь у громадських роботах, проектах.
Етика відносин з державою:
-дотримання законодавства;
-добросовісна звітність;
-виконання державних замовлень у зазначені строки;
-уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.
Міжнародна етика:
-вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;
-урахування національної культури;
-залучення місцевого персоналу;
-підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з м/н конкурентами стратегіями;
-дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.
Причини неетичної поведінки:
-недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;
-значний обсяг “тіньової” економіки;
-конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування;
-зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто у кожному квартальному звіті;
-відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;
-загальне зниження ролі етики в суспільстві;
-певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва;
-низькі моральні якості членів суспільства.
Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:
-етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;
-комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;
-соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії;
-навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.
3.“Залізний” закон соціальної відповідальності
Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.
Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.
Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.
Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.
Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого. На рисунку 3.1. представлена характеристика 4 стратегій ділових організацій щодо соціальної відповідальності: протидія, оборона, пристосування та сприйняття. Закономірним є перехід від низького до високого рівня соціальної відповідальності.
Низький Високий
Ступінь соціальної відповідальності
Рис.3.1.Розвиток стратегії соціальної відповідальності.
Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності.
Аргументи на користь соц. відповідальності:
-сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
-зміна потреб і очікувань широкої громадськості;
-залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у розв’язанні соціальних проблем;
-моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.
Аргументи проти соціальної відповідальності:
-порушення принципу максимізації прибутку;
-додаткові витрати на соціальну відповідальність;
-недостатня звітність широкій громадськості;
-недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.
Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:
1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.
2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.
3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.
4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5.Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.
Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соц. відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.
4.Роль етики в м/н бізнесі
Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що клались у даному суспільстві.
Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.
Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки її співробітників, яка демонструється:
-по відношенню до майна фірми;
-у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;
-при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;
-при роботі з державними установами;
-у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;
-у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньофірмових правил та норм.
У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції м/н менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.
Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.
Концепція дотримання прав людини грунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.