6)Вибір стратегії.
Після того як керівництво розгляне наявні стратегічні альтернативи, воно звертається до конкретної стратегії. Ціллю є вибір стратегічної альтернативи, яка максимально підвищить довгострокову ефективність організації.
На стратегічний вибір впливають фактори:
1.Ризик.
2.Знання минулих стратегій.
3.Реакція на власників.
4.Фактор часу.
7)Реалізація стратегії.
Ця стадія стратегічного управління представляє собою процес трансформації стратегій в конкретні дії шляхом розробки програм, бюджетів і процедур. Цей процес може передбачати зміни в культурі, структурі і навіть системі управління всієї організації.
Основні варіанти росту фірми визначають виходячи із запропонованої Ансоффом матриці “продукт - ринок”. Ці варіанти супроводжуються різним рівнем ризику (цифри матриці визначають відносні розміри цього ризику).
8)Контроль.
Контроль передбачає вибір вимірювачів результативності, порівняння фактичної результативності з цільової і при наявності розриву розробку коригувальних дій. Являючись завершальною стадією, контроль може виявити слабості на попередніх етапах і тим самим ініціювати повторення всього процесу з самого початку.
4.Основні типи м/н стратегій
| Назва стратегії,приклад | Характерніознаки | Позитивніриси | Негативніриси |
| М/н стратегія | |||
| Мультидержавна стратегія | |||
| Глобальна стратегія | |||
| Транснаціанальна стратегія |
Тема 7. Прийняття рішень в м/н менеджменті
1.Особливості прийняття рішень в м/н менеджменті
Завершальною фазою планування є прийняття управлінських рішень. Прийняття рішень - це основа діяльності організації. Від якості розроблення, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбувається процес порівняння, аналізу та оцінки запланованих показників і досягнутих результатів.
Прийняття та виконання управлінських рішень - найголовніший оцінювальний критерій керівних здібностей.
Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив.
Результатом обраного рішення має бути якась дія. Можна дійти висновку, що “прийняття рішень” означає процес, завдяки якому обирається лінія поведінки як вирішення певної проблеми. Тут ключовими поняттями є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Отже, існують дві умови ухвалення рішення - визначення проблеми і вибір рішення.
Шість основних етапів розроблення рішення:
1)розпізнавання проблеми;
2)встановлення цілей (результатів) розв’язання проблеми;
3)вивчення проблеми за допомогою збирання та оброблення релевантної інформації;
4)обгрунтування реалістичних альтернативних дій;
5)порівняння та вибір альтернатив;
6)формулювання (прийняття) та видавання рішення.
Тема 8. Організація міжнародних операцій
1.Роль організаційного фактору в м/н менеджменті
Після розроблення планів і прийняття відповідних управлінських рішень процес досягнення цілей залежить від організації. Поняття організації вживається в двох аспектах:
1)інституціональному, коли організація означає певну групу людей, що спільно досягають загальних цілей;
2)процесному, коли організація означає взаємодію людей між собою.
Але в обох випадках організація має дати відповіді на три ключові запитання:
-Як згруповані працівники?
-Хто для кого є начальником?
-Хто які завдання виконує?
Структура управління відображає форму, тобто побудову, упорядкування суб’єкту управління, спосіб його внутрішньої організації, зв’язки елементів суб’єкту між собою (упорядкованість, підпорядкування окремих елементів управлінського апарату), що дозволяє виконувати необхідні функції управління. Структура управління забезпечує стабільність, стійкість управляючої системи, дякуючи чому вона зберігає свої властивості при зміні зовнішніх або внутрішніх умов. Структура управління підприємством відображає об’єктивно виникаючі відношення управління в рамках даної виробничої системи. Управляючі системи мають ієрархічну структуру з розподілом по вертикалі функцій, обов’язків, прав і відповідальності.
Організаційна структура підприємства - це органічне поєднання організаційної структури управління і структури виробництва. Структура будь-якого підприємства відображає упорядковане розміщення його елементів і форму їх взаємозв’язків. Організаційна структура необхідна для управління різними областями діяльності підприємства, а аналіз переваг і недоліків різних підходів до побудови системи управління дозволяє зробити правильний вибір на користь конкретної організаційної структури з урахуванням стану ринку і стратегії підприємства. В залежності від двох основних типів умов підприємницької діяльності підприємства (стабільних і змінних) ефективними можуть бути традиційні або ринкові організаційні структури.
Традиційні - поділяються на лінійні, функціональні і змішані.
Ринкові - виникають з розвитком ринкових відносин при підвищенні нестабільності умов функціонування фірм, компаній, галузей і їх прагнення пристосуватись до нових умов.
Вид організаційної структури залежить від ряду факторів. Наприклад, велику роль відіграє розмір фірми і розмір бізнесу. Буває, що у крупній організації діяльність в основному зосереджена в одній або декількох галузях. Частина організацій працює безпосередньо на задоволення потреб широких верств населення, частина, навпаки, має справу в основному з іншими крупними фірмами, перші діють в географічно обмежених регіонах, інші - майже у всіх країнах світу. Організаційна структура повинна максимально відповідати цілям і задачам підприємництва. Найкраща структура дозволяє організації найефективніше взаємодіяти із зовнішнім середовищем, досягати поставлених цілей з найбільшою віддачею. Крім того, структура організації повинна забезпечувати реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то не виключені і відповідні зміни в організаційних структурах.
Для визначення якості організаційних структур будь-якого типу найважливішими є наступні характеристики:
-системний підхід;
-оптимальне поєднання централізованого керівництва і самоуправління на місцях;
-чітке визначення функцій, обов’язків і прав кожної із складових частин структури;
-максимальне скорочення часу проходження інформації від вищого керівництва до безпосередніх виконавців;
-створення механізму швидкого реагування організації на зміни у виробництві і попиті на випущену продукцію;
-надання повноважень на рішення питань у кожному конкретному випадку тому підрозділу, яке володіє найбільшою інформацією з даного питання;
-широке застосування колективних форм організації управління;
-пристосування окремих підрозділів апарату управління до всієї системи і системи в цілому до зовнішнього середовища.
2.Організаційна структура м/н корпорацій
Підприємець, який хоче вийти на зарубіжні ринки з якимось одним або декількома видами нової продукції, як правило вводить посаду управляючого з експорту, який підпорядковується керівнику відділу маркетингу.
Компанії, які значно збільшили обсяг продаж на зарубіжних ринках, почнуть вивчати можливість створення у відповідних країнах своїх виробничих потужностей. Але частка зарубіжних продаж у загальному обсязі реалізованої продукції може залишатись відносно невеликою. Як видно на малюнку 7.1. керівник зарубіжної виробничої філії підпорядковується віце-президенту або президенту всієї фірми. При цьому центральне керівництво фірми надає допомогу своїм зарубіжним філіям у питаннях виробництва, маркетингу, фінансових і людських ресурсів.
У наслідок подальшого зростання ділової активності фірми на міжнародних ринках вона звичайно створює спеціальне м/н відділення. При цьому всі функції, що забезпечують діяльність фірми на зарубіжних ринках, концентруються у цьому підрозділі. Вводиться посада керівника такого підрозділу, який підпорядковується президенту фірми (рис.7.2.). Як правило такий керівник має досить широкі повноваження у всіх функціях і видах діяльності зарубіжних філій.
Особливість дивізіональних структур полягає у значній автономності окремих відділень (дивізій), які об’єднуються між собою у великі глобальні підрозділи ТНК. У свою чергу, кожне відділення може мати продуктову, функціональну структуру, орієнтовану на споживача.
Переваги:
-місцева відповідальність нижнього рівня;
-наголос на локальні ринки і проблеми;
-поліпшення координації в регіоні;
-використання переваги економічної локалізації операцій;
-кращі комунікації;
-“обличчям до обличчя” з місцевим персоналом і проблемами;
-забезпечення чіткого вимірювання рівня підготовки для лінійних менеджерів.