-Щорічний приріст виплат на акцію.
2)Маркетинг
-Загальний обсяг продаж.
-Ринкова частка - на світовому, регіональному, національному рівнях.
-Приріст обсягу продаж.
-Зростання частки ринку.
-Інтеграція національних ринків для підвищення ефективності маркетингу.
3)Виробництво
-Співвідношення між обсягами зарубіжного і внутрішнього виробництва.
-Ефект масштабу завдяки м/н виробничій інтеграції.
-Контроль якості та рівня затрат.
-Запровадження ефективних методів виробництва.
4)Фінанси
-Фінансування зарубіжних філій - за рахунок утримуваного філіями прибутку або місцевих позик.
-Оподаткування - мінімізація глобальних податкових платежів.
-Оптимізація структури капіталу.
-Менеджмент валютних операцій - мінімізація збитків при коливаннях валютних курсів.
5)Технологія
-Тип технології, запропонованої для передачі за кордон нового чи старого покоління.
-Адаптація технології до місцевих потреб і обставин.
6)Відносини з місцевим урядом
-Адаптація планів філій з планами розвитку місцевого уряду.
-Дотримання місцевих законів, звичаїв, етичних стандартів.
7)Персонал
-Розвиток менеджерів із глобальною орієнтацією.
-Розвиток менеджменту в країнах-господарях.
8)НДДКР
-Впровадження патентоспроможних виробів.
-Впровадження патентоспроможної технології виробництва.
-Географічне розташування НДДК лабораторій.
9)Оточуюче середовище
-Гармонія з оточуючим середовищем.
-Дотримання місцевого законодавства з охорони оточуючого середовища.
3.Основні етапи розробки міжнародних стратегій
Основні стадії процесу розробки стратегії:
1)визначення місії;
2)формування цілей;
3)оцінка умов і факторів зовнішнього середовища;
4)внутрішньоорганізаційний аналіз;
5)розробка альтернативних стратегій;
6)вибір стратегії;
7)реалізація стратегії;
8)контроль.
1)Місія.
Місія може бути визначена як концепція існування і розвитку організації. Задача місії - забезпечити фокус і напрямок діяльності.
Місія фірми - це головне її призначення, її особлива роль, чітко виражена причина її існування, які формують основні напрями її діяльності.
Місія фірми, як правило, є постійною на весь період існування компанії, і про неї подаються матеріали до засобів масової інформації. Про стратегію організації йдеться у щорічних звітах акціонерам. Процедури і правила доводяться до відома партнерам: постачальникам, покупцям та ін.
Зміст місії організації визначається виходячи з 3 ключових пунктів:
1)вона повинна виражатись у порівняно простих визначеннях і в зручній для сприйняття формі;
2)в основі місії повинні лежати задачі задоволення інтересів і запитів споживачів;
3)питання про те, чому споживачі будуть купувати товари і послуги даної, а не іншої організації, повинно мати чітку відповідь.
Місія, відповідно, може визначатись:
-колом потреб, що задовольняються;
-сукупністю споживачів;
-вироблюваною продукцію;
-конкурентними перевагами.
Елементи місії:
-призначення фірми з точки зору її конкретної діяльності (товари, послуги) на конкретному ринку;
-визначені в певній формі основні напрями, орієнтири, образ, до якого прагне фірма;
-переваги фірми, що вирізняють її серед конкурентів і допомагають краще задовольнити попит споживачів.
Без визначення місії менеджери вимушені приймати перспективні рішення виключно на основі своїх власних цінностей. Під час формулювання місії важливо дотримуватися таких вимог:
1)місія має бути зрозумілою не тільки організації, а й партнерам;
2)місію організації слід робити оригінальною за формулюванням, оскільки вона становить своєрідну візитну картку і дає змогу відрізняти одну організацію від іншої;
3)наголос у місії робиться насамперед на продуктах, послугах, ринках, технологіях тощо, тобто на особливостях підприємницької діяльності, а не на прибутках;
4)до складу місії можна включати робочі принципи функціонування фірми, які випливають із зовнішнього середовища;
5)корисно зазначити у місії культуру організації, робочий клімат, який залучає до неї певний тип людей.
Приклади місій фірм провідних м/н компаній:
“Моторола” - гідно служити задоволенню потреб суспільства, забезпечувати споживачів продукцією і послугами найвищої якості за помірну ціну.
“Сіменс” - ми потрібні кожній сім’ї.
“Дженерал Електрік” - ми забезпечуємо краще життя.
“Ексон” - знаходити нафту, виробляти, очищувати і постачати на ринок нафтопродукти в широкому асортименті - від дизельного палива до хімікатів.
“Дю-Понт” - кращі речі з хімії.
2)Формування цілей.
Цілі повинні бути конкретними і вимірюваними, орієнтованими у часі, довгостроковими або короткостроковими, досягаємими і перехресно підтримуваними.
Важливе значення має зв’язок між цінностями, яких дотримується вище керівництво, і загальнофірмовими цілями. Цінності керівництва проявляються в цілях організації.
3)Оцінка умов і факторів зовнішнього середовища.
Після встановлення місії та цілей керівництво починає діагностичний етап процесу стратегічного планування. Першим кроком є вивчення зовнішнього середовища. Керівники оцінюють зовнішнє середовище за 3 параметрами:
1.Оцінити зміни, які впливають на різні аспекти поточної стратегії.
2.Визначити, які фактори представляють загрозу для поточної стратегії фірми.
3.Визначити, які фактори представляють більше можливостей для досягнення загальнофірмових цілей шляхом коригування плану.
Аналіз зовнішнього середовища представляє собою процес, завдяки якому розробники стратегічного плану контролюють зовнішні по відношенню до організації фактори, щоб визначити можливості і загрози для фірми. По суті аналіз зводиться до відповіді на 3 конкретні запитання:
1.Де зараз знаходиться організація?
2.Де, на думку вищих менеджерів, повинна знаходитись організація в майбутньому?
3.Що повинно зробити керівництво, щоб організація перемістилась з того положення, в якому знаходиться сьогодні, в те положення, де її хоче бачити керівництво?
Загрози і можливості, з якими стикається організація, як правило можна виділити в 7 областей: економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція, м/н положення, соціальна поведінка.
4)Внутрішньоорганізаційний аналіз.
Керівництво повинно визначити внутрішні сильні і слабкі сторони організації, щоб ефективно здійснювати планування. Управлінське обстеження представляє собою методичну оцінку функціональних зон організації. Виділяють 5 функцій - маркетинг, фінанси (бухгалтерський облік), операції (виробництво), людські ресурси, а також культура і образ корпорації.
Після проведення внутрішнього обстеження, виявлення сильних і слабких сторін і оцінки факторів за ступенем важливості, керівництво може визначити ті зони, які потребують негайної уваги, ті, які можуть зачекати, і ті, на які можна опиратись, щоб скористатися можливостями у зовнішньому середовищі.
5)Розробка альтернативних стратегій.
При формуванні стратегії щодо досягнення цілей у рамках вибраної організацією місії важливим є максимізація конкурентних переваг і мінімізація окремих слабких сторін. Саме цей підхід передбачає розглядання і вибір альтернатив, головні з яких включають стратегії низьких витрат, диференціації і концентрації.
Залежно від того, яких конкурентних переваг прагне досягти організація, використовуються різні стратегії. Найчастіше їх пов’язують з унікальністю товарів, послуг, витратами на їх виготовлення чи з ринком. Широко відомими є три типові стратегії, розроблені Портером:
1)найменші сукупні витрати;
2)диференціація;
3)зосередження (фокусування).
Стратегія полягає у прагненні досягти мінімуму сукупних витрат у галузі через набір функціональних політик, спрямованих на цю базову мету.
Стратегія найменших витрат видається наріжним каменем успіху компанії “BriggsandStratton” на ринку невеликих бензинових двигунів, де вона володіє 50% акцій світового ринку, та компанії “LincolnElectric” на ринку електрозварювального обладнання та запчастин. До інших фірм, відомих успішним застосуванням стратегій найменших витрат у кількох сферах бізнесу, належить “EmersonElectric”, “DuPont”. Серед українських виробників цієї стратегії дотримуються металургійні підприємства під час виготовлення товарів на експорт, а також хімічні заводи з виготовлення мінеральних добрив (у зв’язку з низькою ціною робочої сили).
Стратегія диференціації продукту чи послуги фірми виявляється у пропозиції такого продукту, що сприймається в межах галузі як щось унікальне. Підходи до диференціації можуть бути різними: створення іміджу дизайну чи марки (“Mercedes” - на ринку автомобілів), технології, сервісу для покупців, дилерської мережі тощо. В ідеальному випадку фірма проводить диференціацію в кількох вимірах. Зазначеної стратегії в Україні дотримуються, наприклад, лікеро-горілчаної та пиво-безалкогольної промисловості. Зокрема, значних успіхів у цьому напрямку не лише на внутрішньому ринку, а й на зовнішньому досягло закрите акціонерне товариство “Оболонь” (м. Київ). Ринкова частка цього підприємства в Україні становить 15%. Окрім 6 сортів пива, на підприємстві виробляються понад 20 сортів безалкогольних напоїв. П’ята частина продукції експортується в Росію, а невеликими партіями - в інші країни СНД, Польщу, Чехію, Великобританію, США, Канаду.
Стратегія зосередження передбачає фокусування організації на конкретній групі покупців, сегменті чи товарній номенклатурі або ж на географічному ринку; як і диференціація, зосередження може набувати багатьох форм. Хоча стратегія низьких витрат і диференціації спрямована на досягнення цілей у масштабах ринку, мета комплексної стратегії зосередження - найкраще обслужити конкретну цільову групу, і під час розроблення кожної функціональної політики слід завжди пам’ятати це. Прикладом стратегії зосередження, що дає змогу мінімізувати витрати з обслуговування цільового ринку, є стратегія відділення клеїв (AdhesiveDivision) компанії “NationalStarchandChemicals”, яка скоротила число клієнтів з 14 тис. до 700 чоловік. Стратегія фірми спрямована на задоволення спеціалізованих потреб споживачів, що купують вузький асортимент продуктів, на виконання графіка замовлень, пристосованого до потреб клієнтів. Вона передбачає розташування складів поблизу покупців, постійний контроль і комп’ютеризацію розрахунків.