2.Японці - безумовні традиціоналісти, але, оригінальні традиціоналісти. Бережно зберігаючи все краще у своїй культурі, вони жадно сприймають і досить уміло адаптують кращі досягнення інших країн і націй. Природна гнучкість і адаптація роблять японців першими у швидкості і точності врахування самих різноманітних вимог регіонів, країн, окремих груп покупців і швидкості їх реалізації в товарах і послугах.
3.Дисциплінованість і відданість почуттю відповідальності перед колективом (групою), визнання безумовного авторитету колективу, готовність приносити в жертву йому свої особисті потреби і інтереси.
4.Життєві риси нації - ввічливість і делікатність, акуратність і порядність (що високо цінується у партнерах), східна відданість володінню собою і абсолютному контролю над особистою поведінкою і емоціями.
2.Національні школи і досвід менеджменту в різних країнах
1).Американська школа м/ту:
-Перша історична класична школа, що залишається провідною у світі і зараз.
-Грунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають двохрічну програму магістр ділового адміністрування, які щорічно закінчують понад 70 тис. чол.).
-Жорсткий агресивний м/нт
-Величезна кількість навчальних і наукових видань, спеціальних журналів.
Підготовка іноземних менеджерів для роботи в США:
-Спеціальні тренінгові програми про корпоративне життя в США
-Податкові поради іноземцям
-Утворення компаніями товариських мереж, що допомагають швидше пристосуватись до нового середовища
-Рольові ігри, що демонструють варіанти менеджерської поведінки.
2).Японська школа м/нту:
-Використовує зарубіжний (насамперед США) досвід м/нту
-Грунтується на колективістських засадах
-Акцент робиться на підготовці менеджерів у компаніях
-Зорієнтований на світові ринки
3).Досвід Франції : Планування
-Державний сектор - 20% ВНП
-Мета уряду - ефективне використання переважної кількості ресурсів країни
-Планування в 40-50-і роки: регламентація використання ресурсів
-Планування в 60-70-і роки: індикативний план як форма координації державного і приватного сектору
-Стратегічне планування в 80-90-і роки
-Два типи державних підприємств:
а)ринкового типу, що конкурують на ринку і втручання держави в їх діяльність незначне;
б)монополісти, яких підтримує держава.
-Пріоритети п’ятирічних планів: економічне зростання, цінова стабілізація, баланс у зовнішньоекономічних розрахунках, належна зайнятість, підтримка пріоритетних галузей промисловості і національних проектів
-Органи планування: секретаріат (20 чол.), комісаріат (150 фахівців).
3).Досвід Німеччини: влада і кодекси:
-Довіра влади у керівництві трудовою діяльністю;
-Авторитаризм - функція лідерства
-Турбота менеджерів про підлеглих
-Закон про залучення робітників до управління підприємствами (1951 р.)
-Утворення виробничих рад: вибори через 4 роки, що проводять свої засідання в робочий час
-Включення представників трудового колективу (трудових директорів) до складу виконавчого комітету, в яких вони представляють інтереси співробітників і одночасно приймають рішення в інтересах всього підприємства.
4).Австралія
-Вплив на м/нт моральних аспектів
-Наголос на політичні і соціальні цінності досягнення
-Сприйняття ризику
5).Італія
-Дії у середовищі з низькими ризиками
-Конкурентоспроможність італійських менеджерів
-Схильність до групового прийняття рішень
6).Австрія
-Наголос на самореалізації у керівництві
-Висока цінність незалежності і конкурентоспроможності
-Прагнення уникнути ризиків
7).Великобританія
-Висока цінність безпечності, винахідливості, адаптивності, логіки
-Індивідуалізм вважається найвищою цінністю.
Тема 6. Стратегія і планування в системі м/н менеджменту
1.Суть і основі елементи м/н стратегій
Дедалі більшого значення в м/н менеджменті набуває стратегічне планування, пов’язане з виробленням і реалізацією особливих планів - стратегій.
Стратегія - це взаємозв’язаний комплекс дій, які здійснює фірма для досягнення своїх цілей з урахуванням власного ресурсного потенціалу, а також факторів і обмежень зовнішньо середовища. Стратегія - це об’єднаний план, що зв’язує всі складові елементи фірми і різні аспекти її діяльності. Всі складові стратегії повинні бути інтегровані і сумісні між собою.
Місце стратегій у менеджменті полягає у таких її особливостях:
-стратегія дає визначення основних напрямків і шляхів зміцнення, зростання і змін через концентрацію зусиль на певних пріоритетах;
-стратегія - це основа для вироблення стратегічних планів, проектів і програм, а також основних критеріїв, що використовуються для вибору найбільш обгрунтованих ефективних та необхідних планів, проектів і програм з наявного переліку для подальшого виконання, відкинувши все те, що несумісне із загальною стратегією;
-стратегія змінюється, коли досягнуто певних параметрів;
-стратегія формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точної інформації;
-стратегія постійно уточнюється у процесі діяльності, чому сприяє добре налагоджений зворотній зв’язок у системі управління;
-підприємство у своїй діяльності керується системою стратегій (стратегічним набором), оскільки воно є багатоцільовою системою і може використовувати різні шляхи (стратегії) досягнення різних цілей;
-стратегія - це основа для формування і змін організаційної структури;
-стратегія - це фактор стабілізації відносин, тому що дає змогу відчути контроль за ситуацією і знизити невизначеність процесів, що відбуваються у зовнішньому і внутрішньому середовищі.
Стратегія - це не абстрактна річ. Вона являє собою сильну ділову концепцію (бізнес-концепцію) і набір конкретних дій, спроможних створити реальні конкурентні переваги, які здатні зберігатися тривалий час.
Не існує ніякого стандарту щодо змісту стратегії та її структури. Кожна компанія розробляє свої варіанти. Один із дослідників стратегічного менеджменту Б. Карлоф визначив 9 ключових елементів стратегії:
1)корпоративна місія; 2)конкурентні переваги; 3)організація бізнесу; 4)продукція; 5)ринки; 6)ресурси; 7)структурні зміни; 8)програми розвитку; 9)культура і компетентність управління.
Стратегічне планування - це процес визначення основної лінії організації, довгострокових цілей і виконання планів діяльності щодо досягнення зазначених цілей.
2.Сучасні стратегічні орієнтації ТНК
ТНК у процесі свого розвитку проходить через три основні етапи інтернаціоналізації: 1)початковий; 2)локальної ринкової експансії; 3)транснаціональний; кожний з яких характеризується не лише специфікою задач зарубіжної діяльності, але й відмінностями в орієнтації вищого менеджменту, детально пояснена Перлмуттером за допомогою моделі EPRG.
Відповідно до цієї моделі домінуючим відношенням управлінського персоналу фірми, що не має м/н досвіду, є етноцентризм (E). Таке відношення передбачає розглядання зарубіжних операцій як підпорядкованих діяльності на внутрішньому ринку. При цьому повністю зберігаються критерії оцінки результативності, що використовуються при аналізі роботи фірми всередині країни. Поліцентрична орієнтація (P) підкреслює важливість врахування специфіки соціально-культурного середовища бізнесу у різних країнах і використання розроблених на місцях і адаптованих до локальних умов процедур оцінки і контролю. Регіоцентрична (R) орієнтація фокусується на регіональній організації повноважень і комунікаційних потоків, у той час як геоцентрична, або глобальна (G), орієнтація передбачає співробітництво між штаб-квартирою і філіями для розробки стандартів і процедур, які відповідають як загальним, так і локальним задачам фірми.
Більшість сучасних ТНК прагнуть використовувати концепцію геоцентризму в управлінні своєю зарубіжною діяльністю. Регіоцентрична орієнтація характерна у тих випадках, коли специфіка бізнесу (наприклад, у харчовій промисловості, сфері телекомунікацій, металургії і т.д.) не дозволяє досягти повної стандартизації управлінських процедур.
Етноцентризм - цінності і інтереси материнської компанії є головними в стратегічних рішеннях.
Поліцентризм - стратегічні рішення змінюються від країни до країни, в яких діє компанія.
Регіоцентризм - поєднання власних інтересів фірми з інтересами своїх регіональних відділень.
Геоцентризм - інтегрування рішень в єдину глобальну систему.
Планування м/н діяльності пов’язано з оцінкою багатонаціонального зовнішнього середовища, визначенням майбутніх світових можливостей і небезпек, формулюванням глобальних цілей і стратегій підприємства у світлі оцінки зовнішніх умов і внутрішнього обстеження сильних і слабких сторін підприємства. Планування м/н діяльності включає формулювання короткострокових і довгострокових цілей і задач, розподіл ресурсів - людей, капіталів, технологій, інформації - в м/н плані для досягнення глобальних цілей підприємства. Оскільки здійснення підприємницької діяльності на м/н ринках впливає на всі функції компанії, необхідний широкий підхід до формулювання м/н цілей.
Варіанти формулювання цілей ТНК
1)Прибутковість
-Рівень прибутків.
-Оборотність активів, інвестицій, капіталу, продаж.
-Щорічний приріст прибутку.