Згідно з цією постановою Український фонд підтримки підприємництва (далі – Фонд) є некомерційною організацією і не ставить за мету своєї діяльності отримання прибутку.
Основні завдання Фонду:
· сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва шляхом залучення й ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів;
· співробітництво з міжнародними, іноземними та українськими фінансовими організаціями в питаннях розвитку підприємництва;
· участь у реалізації міжнародних договорів із фінансового розвитку підприємництва в Україні.
Для реалізації основних завдань Фонду використовуються кошти, передбачені державним бюджетом на фінансову підтримку підприємництва.
У 1992-1995 рр. Фондом було розглянуто 734 заяви на отримання фінансової допомоги на загальну суму 2000 млрд. крб. Однак через обмеженість коштів та з інших причин надано фінансову підтримку лише за 179 проектами на загальну суму 165,5 млрд. крб., у тому числі у 1995 р. у зв’язку з призупиненням фінансових операцій Фонду до завершення його реорганізації згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. профінансовано лише 17 проектів на суму 62,7 млрд. крб.. при загальній потребі у фінансування 76 проектів на суму 400 млрд. крб.. За 1998-1999 рр. фінансову підтримку від Фонду отримали 75 суб’єктів підприємницької діяльності на загальну суму 52,0 млн. грн.
Крім фінансової підтримки, Фонд надав консультативну, експертну та правову допомогу у розвитку підприємництва у виробничій та невиробничій сферах.
Разом з тим, Фонду не вдалося залучити до своєї діяльності кошти з інших джерел, як передбачалося постановою уряду про його створення. Через незначний обсяг коштів Фонд не став дійовим інструментом політики державної фінансової підтримки підприємництва і розвитку конкуренції.
З метою активізації підприємницької діяльності селянських (фермерських) господарств, зокрема шляхом створення ними підприємств із заготівлі, переробки, зберігання, реалізації сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів та розвитку інших ринкових структур агросервісу, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 83 від 27 червня 1991 року було утворено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств і кооперативів. Постановою Кабінету Міністрів України № 133 від 14 березня 1992 року його було перетворено в Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств.
Основна мета цього Фонду – забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення та розвитку конкурентного приватного селянського сектору економіки в Україні. Згідно з Законом України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” кошти Фонду поповнюються щорічно через державний бюджет і спрямовуються на розробку проектів відведення земельних ділянок, відшкодування частини витрат, пов’язаних із сплатою відсотків за користування позичками банків, та на інші потреби, передбачені статутом Фонду (статті 8, 25). У 1995 році передбачалося виділити з державного бюджету 576 млрд. крб., а фактично виділено 369 млрд. крб., які було використано в повному обсязі.
Іншим джерелом фінансової державної підтримки малого підприємництва є Державний інноваційний фонд України (Держіннофонд), який було утворено відповідно до Закону України “Про засади державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” (ст. 24) Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 18 лютого 1992 р. Кошти Держіннофонду формуються за рахунок бюджетних асигнувань, обов’язкових відрахувань підприємств, а також добровільних внесків юридичних та фізичних осіб. Фонд підтримується запровадженнями наукових розробок, на які є конструкторсько-технологічна документація, виготовлені дослідний зразок та невелика партія продукції.
Держіннофонд України і 27 його регіональних відділень в обласних центрах України, здійснюють пільгове фінансування інноваційних проектів, відібраних за напрямами національних, державних та регіональних науково-технічних програм, а також за результатами науково-технічних і фінансових експертиз.
Пріоритетними напрямами відбору інноваційних проектів у 1994 –1995 рр. були такі:
1) технології з переробки та збереження продукції сільського господарства;
2) ресурсе- та енергозберігаючі технології; нові речовини та матеріали.
Заявниками інноваційних проектів є підприємства всіх форм власності. Переважна кількість проектів надходять від підприємств недержавного сектору економіки, які за кількістю працюючих може бути віднесено до малого та середнього підприємництва. Так, у 1994 році до Держіннофонду України (разом із регіональними відділеннями) надійшло 1221 інноваційний проект, але було профінансовано 649 проектів на загальну суму 1602 млрд. крб. У 1996 році надійшло 514 проектів, а профінансовано лише 215 на загальну суму 90 млн. грн.
Частка підприємств малого та середнього підприємництва недержавного сектору економіки становила 85 % загальної кількості профінансованих проектів. Аналіз надходжень до Держіннофонду (0,3 % обсягу реалізації продукції, робіт, послуг підприємств) показує, що 80 % усіх внесків надходило від підприємств недержавної форми власності й підпорядкування.
Держіннофонд України здійснює підтримку інноваційної діяльності малого та середнього підприємництва також за такими напрямами:
· консультація та допомога у складанні бізнес-плану інноваційного проекту;
· проведення маркетингових досліджень за інноваційною продукцією, що планується;
· проведення науково-технічної та фінансової експертизи інноваційного проекту за кошти Держіннофонду;
· оцінка ризиків виконання інноваційного проекту;
· супроводження й управління інноваційним проектом. Одержання підприємством пільгової позички на 1 -1,5 року за інноваційним проектом дає змогу підприємству оновити основні фонди, провести технологічне переоснащення виробництва для випуску наукомісткої продукції, для заміни імпортної продукції.
Держіннофонд України створив Український центр підтримки інноваційної діяльності, на який покладено такі завдання:
· організація спільного інвестування в цінні папери підприємств у процесі приватизації та в післяприватизаційний період, розвиток фондового ринку в Україні;
· координація взаємодії інвесторів;
· забезпечення контролю за використанням інноваційних коштів та виконанням інноваційних договорів шляхом отримання часток (паїв, акцій) у статутному фонді підприємств із метою досягнення очікуваного економічного ефекту;
· забезпечення гарантій повернення коштів інвесторам з урахуванням умов надання їх;
· створення умов для максимального ефективного використання інноваційних коштів в інтересах інвесторів та можливого реінвестування їх.
Нині соціальна напруженість в суспільстві залишається досить високою. Це обумовлено в першу чергу тим, що під час переходу до ринкової економіки Україна опинилась у стані гострої економічної та соціально-політичної кризи. Попри всі переваги ринку сьогодні не вирішується багато гострих соціальних питань. Навіть якщо ринкова система спроможна забезпечити високий рівень споживання матеріальних благ і послуг, її суть все ж таки заснована на нерівноправності членів суспільства в розподілі суспільного продукту, що призводить до суттєвої диференціації доходів населення, зміни структури суспільства’.
Українське законодавство про зайнятість населення формувалось в основному на першому етапі ринкових реформ, так би мовити, з чистого аркуша. Тому за 12 років чинності Закону України “Про зайнятість населення” дієвість окремих його норм і положень є застарілою і не відповідає стратегічним напрямам політики зайнятості на сучасному етапі. Зокрема, з ухваленням Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виникає нагальна потреба приведення Закону України “Про зайнятість населення” у відповідність до цього Закону, до того ж тепер в Україні змінились:
а) соціально-економічний стан, який призвів до перерозподілу робочої сили, зрушень у структурі ринку праці та територіально-галузевій структурі зайнятості;
б) підходи до проблеми зайнятості, яка стала однією зі складових національної безпеки та особливо гостро постає у регіонах із «зруйнованими» промисловістю та сільським господарством;
в) законодавчо-нормативна база з питань соціальної політики та політики зайнятості.
В сучасній науковій літературі важко знайти однозначне тлумачення сутності удосконалення управління взагалі, та удосконалення державного (регіонального) управління зайнятістю населення зокрема. Тому для удосконалення державного (регіонального) управління у сфері зайнятості потрібно звернутись до базових чинників державного (регіонального) управління — законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального.
По-перше, цілі, завдання та принципи функціонування державного (регіонального) управління зайнятістю визначаються правовими нормами, (лише правовим полем у цивілізованому суспільстві регламентуються відносини між державою і населенням).
По-друге, лише існування ринкових відносин зумовлює наявність економічних важелів, здатних забезпечити реальну можливість удосконалення надання якісних послуг населенню з працевлаштування, профорієнтації та профнавчання тощо.