Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень для всіх зацікавлених сторін, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.
Теорія утилітаризму приваблива в багатьох відношеннях. Її положення погоджуються з критеріями, які використовуються для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Використовуючи теорію утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види дій вважаються аморальними (брехня, подружня зміна, вбивство), а інші, навпаки - морально оправданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання зобов’язань). Прибічник теорії утилітаризму може доказати, що обманювати недобре, тому що брехня приводить до зниження суспільного добробуту. Коли люди обманюють один одного, вони в меньшій мірі здатні довіряти і співпрацювати. А чим меньше інтенсивність довіри і співробітництва, тим нижче загальний добробут. Правдивість в спілкуванні - позитивний фактор, тому що укріпляє довіру і зміцнює співробітництво, тим самим сприяє укріпленню добробуту.
Як вважають деякі критики терії утилітаризму, один із основних недоліків цього вчення полягає в його несумісності з двома моральними категоріями: права і справедливості. Це означає, що іноді дії з точки зору утилітаризму морально оправдані, хоча насправді вони неправильні і результатом їх стає порушення прав людини.
Теорія утилітаризму враховує лише корисність ефекту в відношенні суспільства в цілому, але не ув’язує цей результат з результатом розподілу отриманих благ між окремими індивідами.
Концепція дотримання прав людини грунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.
Центральним в цьому підході є поняття права. Права є потужним інструментом соціальної регуляції, їх призначення полягає в тому, щоб забезпечувати для індивіда можливість вільного вибору цілі або роду діяльності, і в тому, щоб гарантувати цей вибір, захищаючи його. Найбільш важливі серед різного роду прав так звані моральні права (або права людини). Це права, якими обладают всі люди тільки тому, що вони являються людьми. Моральні права мають три особливості:
1. Вони тісно пов’язані з обов’язками. Якщо я маю моральне право робити щось, то інші люди мають моральний обов’язок не заважати мені робити це.
2. Вони забезпечують можливість індивідуального автономного і рівноправного вибору цілі.
3. Вони створюють базу для виправдання образу дій одних осіб і для захисту і допомоги іншим людям. Якщо я маю моральне право, то мої дії морально виправдані. Більш того, якщо я маю моральне право робити щось, то це значить, що дії інших людей, направлені на те, щоб заважати мені, не є оправданими.
Вказані характеристики, відносяться до моральних прав, які дают можливість використовувати останні для суджень, які досить відрізняються від тих, що виводяться на базі стандартних норм утилітаризму.
Можна виділити дві головних відмінності між утилітарним підходом і підходом з позиції моральних прав.
1. Моральні права є відображенням вимог моралі, які пред’являються до окремого індивіда, тоді як моральні норми утилітаризму за своєю суттю колективні.
2. Права утворюють базу нормативів, використовуючи які, можна відкинути будь-які спроби апелювати до таких критеріїв, як суспільна корисність і кількісні фактори.
Права – більш досконалий інструмент, ніж стандартні норми утилітаризму, але вони включають елементи останнього: наприклад, в війну обмежувалися деякі моральні права в цілях захисту інтересів суспільства.
Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.
На відміну від етики утилітаризму область застосування "етики справедливості" істотно звужена. Остання включає в основному проблеми, пов’язані з відношенням бізнесу і суспільства в цілому, і не торкається наприклад, проблем відношень між корпораціями. Очевидно також, что стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості. Сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.
"Етика справедливості" виходить із положення, що люди по своїй природі являються суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві і створювати соціальні структури для підтримання його функціонування. Основна цінність для її представників - людська рівність і справедливість. Внаслідок цього моральним обов’язком в "етикі справедливості" є підпорядкування закону, який повинен бути однаковим для всіх, прийняття справедливих законів, відсутність дискримінації і привілеїв.
Складність, однак, заключається в тому, що існує ряд відмінних один від одного уявлень про справедливість. Наприклад:
- "капіталістична" справедливість - розподіл благ повинен здійснюватися з врахуванням індивідуального вкладу в загальну справу группи (фірми, суспільства, людства);
- "комуністична" справедливость - трудові обов’язки повинні розподілятися в відповідності із здібностями, а блага в відповідності з потребами;
- концепція справедливості, сформульована американским вченим Дж. Ролзом в книзі "Теорія справедливості", яка вийшла в світ в 1971 році.
Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна минулому, до соціоекономічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х років 20 століття. Пріоритети наведених моделей зазначено в таблиці 1.
Таблиця 1. Порівняння моделей бізнесу
| Пріоритети економічної моделі | Пріоритети соціоекономіної моделі | ||
| Виробництво | Якість життя | ||
| Експлуатація ресурсів | Збереження ресурсів | ||
| Ринкові рішення | Задоволення потреб | ||
| Економічна віддача від ресурсів | Збалансована економічна і соціальна віддача від ресурсів | ||
| Індивідуальні інтереси | Суспільні інтереси: люди працюють у системі, як того потребують коопераційні зв’язки | ||
| Бізнес розглядається переважно як закрита система | Бізнес розглядається переважно як відкрита система | ||
| Слабка взаємодія з урядовими органами | Активна взаємодія з урядовими органами |
Моральні проблеми ділового життя багаточисленні і вирішити їх, виходячи із позицій тільки одного направлення, навряд чи можливо.
На відміну від традиційнної культури, коли панувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують різноманітні етичні системи, що передбачають різну етичну оцінку одних і тих же явищ в сфері бізнесу.
Відповідальність в менеджменті
Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.
Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.
Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.
Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.
Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого.
Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності.
Аргументи на користь соціальної відповідальності:
- сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
- зміна потреб і очікувань широкої громадськості;
- залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у розв’язанні соціальних проблем;
- моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.
Аргументи проти соціальної відповідальності:
- порушення принципу максимізації прибутку;
- додаткові витрати на соціальну відповідальність;