У більшості випадків — колишні співробітники фінансових структур і мають досвід професійної роботи на фондовому і(чи) фінансовому ринку.
Часто керують не тільки власним портфелем цінних паперів, але і портфелями інших інвесторів. Дотримують досить агресивної спекулятивної стратегій, предпочитая „скальпувати” ринок шляхом проведення короткострокових і середньострокових операцій і затрачати на операцій з власним портфелем значну частину свого робочого часу.
З психологічної точки зору, крім основної мети (одержання максимального прибутку) вони задовольняють і свій інтерес до „гри”. Відносяться до операцій на фондовому ринку як до мистецтва використовувати особливості його поведінки.
Інвестування як процес (інвестиційний процес) — це складний комплекс робіт, який включає такі основні фази: визначення об’єкта інвестування, залучення фінансових коштів, здійснення контролю за їх використанням.
Зазвичай, з цим процесом пов’язані три основні чинники: час, ризик і величина очікуваного прибутку. У деяких випадках найважливішим чинником виступає час, наприклад, для державних облігацій. У інших ситуаціях головним є ризик, наприклад, для опціонів на купівлю звичайних акцій. У ряді випадків істотними є обидва ці чинники (наприклад, для купівлі звичайних акцій) або всі три чинники (наприклад, для вкладення капіталу у венчурні підприємства).
Інвестування як довгострокове вкладення капіталу з метою отримання прибутку передбачає складання та оцінку плану розвитку подій за мірою досягнення бажаного результату. Такий план називається інвестиційним бізнес-планом (або проектом) і лежить в основі прийняття рішення про інвестиції.
Суб’єктом інвестицій є комерційні організації та інші суб’єкти господарювання, що використовують інвестиції.
До об’єктів інвестицій можуть бути віднесені:
1) підприємства, що розширюються, реконструюються чи будуються, або будівлі, споруди (основні фонди), призначені для виробництва нових продуктів і послуг;
2) комплекси або об’єкти, що реконструюються чи будуються, орієнтовані на рішення одного завдання (програми). У цьому випадку під об’єктом інвестування слід розуміти програму виробництва нових виробів (послуг) на виробничих площах у рамках діючих виробництв і організацій;
3) фондові цінності (акції, облігації, векселі, сертифікати, інші цінні папери, дорогоцінні метали, рідкоземельні сплави, іноземна валюта тощо).
У інвестиційному проекті використовуються такі форми інвестицій:
¾ грошові кошти та їх еквіваленти (цільові внески, оборотні кошти, цінні папери, наприклад, акції або облігації, кредити, позики, застави тощо);
¾ земля та право на користування природними ресурсами;
¾ будівлі, споруди, машини та обладнання, вимірювальні і випробувальні кошти, оснащення та інструмент, будь-яке інше майно, що використовується у виробництві або володіє ліквідністю;
¾ майнові права, що оцінюються, як правило, грошовим еквівалентом.
Фінансове інвестування здійснюється підприємством у таких основних формах:
1) вкладення капіталу в статутні фонди підприємств з іноземними інвестиціями. Ця форма інвестування фінансового капіталу тісно пов’язана з операційною діяльністю підприємства. Вона, зазвичай, використовується для забезпечення тісного зв’язку з постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів, розширення ринків збуту (при вкладенні капіталу в торгові фірми) і розвитку виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в підприємства транспорту і зв’язку). Будучи більш оперативною і менш капіталомісткою за своїм змістом, ця форма фінансового інвестування замінює реальне інвестування. При цьому основною метою інвестування, зазвичай, є встановлення фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного становища підприємства-інвестора;
2) вкладення капіталу в прибуткові види грошових інструментів направлене, передусім, на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів короткострокового інвестування є депозити в комерційних банках;
3) вкладення капіталу в прибуткові види фондових інструментів характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Ця найбільш масова і перспективна форма фінансових інвестицій пов’язана з широким вибором альтернативних можливостей за інструментами і термінами. Вона, як правило, характеризується більш високим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій, а також наявністю оперативної інформації про стан і кон’юнктуру фондового ринку, динаміку його сегментів.
Будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку, це передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:
¾ аналіз інвестиційних можливостей (Identification);
¾ аналіз альтернатив проекту та попереднє визначення (Feasibility Study);
¾ попереднє ТЕО (Pre-Feasibility Study);
¾ бізнес-план (Business Plannig)
Як бачимо, вінцем процесу планування проекту є створення бізнес-плану.
Розробка бізнес-плану пов’язана з використанням великої кількості інформації. Повнота і якість її істотно впливають на можливість досягнення мети, поставленої під час складання бізнес-плану. Недостатнє висвітлення окремих його розділів через обмеженість інформації може викликати в інвесторів сумніви щодо доцільності виділення коштів. Тому важливо знати, які дані потрібні для складання бізнес-плану і де їх можна знайти.
У процесі складання інвестиційного бізнес-плану важливо правильно й дохідливо викласти його мету, суть інвестиційного проекту і форми його реалізації, а також кінцеві результати від здійснення інвестицій. Цей розділ бізнес-плану, який можна назвати “Характеристика об’єкта інвестування”, складається, як правило, після визначення всіх інших напрямів діяльності. Він є узагальнюючою частиною документа, де у стислій формі викладаються всі основні ідеї майбутнього проекту. До основних вимог, яких слід дотримуватися у процесі підготовки цього розділу, належать лаконічність, інформативність, переконливість і простота викладу. Інвестор на основі цього розділу може зробити висновок, чи відповідає проект його інвестиційній стратегії та наявним ресурсам, чи влаштовує він інвестора щодо строків реалізації, строків і повноти повернення капіталу.
Насамперед необхідно викласти мету складання бізнес-плану: з метою пошуку партнера для здійснення спільної діяльності, з проханням надання кредиту на умовах повернення, повного або часткового фінансування на засадах неповернення, подання заявки на приватизацію чи викуп державного майна тощо.
Далі потрібно розкрити суть проекту, тобто загальну концепцію бізнесу, його репутацію в минулому та напрями розвитку на майбутнє, а також охарактеризувати продукцію, зазначити основні ринки збуту, розмір доходів і витрат, прибуток, рентабельність, ступінь ризику, які змогли б переконати інвестора в тому, що цей бізнес вигідний і перспективний.
У цьому ж розділі слід стисло описати ступінь підготовленості проекту та форми його здійснення (нове будівництво, реконструкція, розширення, переоснащення діючого підприємства, ступінь підготовленості проектної документації, висновки експертів про надійність об’єкта інвестування).
Необхідно також викласти основні потреби в інвестиційних ресурсах і терміни їх освоєння, загальну вартість інвестиційного проекту, а також визначити можливу частку зовнішнього інвестора й період здійснення інвестицій, намітити терміни введення об’єкта в експлуатацію, визначити строки окупності й повернення капіталу інвестору. При цьому слід пам’ятати, що для інвестора інтерес становлять насамперед кінцеві фінансові результати, такі як сума грошового потоку, валовий і чистий прибутки.
Можна виділити три основні причини необхідності бізнес-планування інвестиційних проектів. По-перше, самий процес розробки бізнес-плану, включаючи обмірковування ідеї, змушує об’єктивно, критично і неупереджено глянути на проекту всій його повноті. План сприяє запобіганню помилок, даючи можливість зрозуміти, для чого розроблено інвестиційний проект. Це добре прокладений маршрут, що відбиває в процесі здійснення інвестиційного проекту сувору черговість дій і визначає його пріоритети зважаючи на обмеженість ресурсів. По-друге, бізнес-план є тим робочим інструментом, який за умови належного використання допомагає ефективно контролювати й управляти підприємством, що у свою чергу є основою успіху. По-третє, завершений бізнес-план — це засіб для повідомлення ідей щодо інвестиційного проекту зацікавленим особам.
Якісно розроблений бізнес-проект чинить сприятливе враження на ділових людей, з якими передбачається співробітництво, такими як інвестори, банкіри, співвласники і працівники. Він повною мірою характеризує рівень професіоналізму тих, хто його розробляє.
Питанням бізнес-планування присвячено багато зарубіжної і вітчизняної літератури. Це не означає, що існують єдині, жорстко встановлені стандарти. Однак, незважаючи на те, що творча складова інвестиційного бізнес-планування дійсно важлива, існують певні загальні принципи для всіх розробників бізнес-планів незалежно від країни і галузі економіки, а відповідно до цього визначається і структура бізнес-плану.
Якщо інвестиційний бізнес-план підприємство розроблює самостійно, його підготовка може включати кілька етапів.
На першому етапі видається наказ по підприємству чи приймається рішення зборів засновників, які визначають загальні напрямки майбутніх інвестиційних програм, склад робочої групи і конкретних виконавців, календарні строки підготовки бізнес-плану, осіб, які здійснюють загальне й методичне керування роботою.