Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих у НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Особливо важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу. Дослідження, проведені на вітчизняних промислових підприємствах із цього питання, виявили те, що серед керівників вищого й середнього рівнів підтримують і беруть участь в інноваційних процесах у середньому 70% респондентів, 8% ставляться до них пасивно, 10% опитаних чинять опір, 12% взагалі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників і робітників ці показники становлять відповідно 55%, 17%, 12% і 16%8. Такі дані свідчать про середній рівень зацікавленості працівників українських підприємств у розвитку інновацій. На вагому роль інтелектуального потенціалу робітників вказують і закордонні автори. Наприклад, працівники Національного французького агентства : з енергозбереження нетрадиційно перефразували відомий закон Архімеда, заявляючи, що "будь-яка компанія, яка "занурена" в економічну кризу, може досягти стрімкого інноваційного зростання, яке прямо пропорційне масі мозку працівників підприємства, що перебуває в цьому стані". Як бачимо, саме здатність працівників до інноваційної діяльності може розв'язати проблему економічних негараздів. Тому не викликає сумніву, що розвиток кадрової складової має стати, одним із пріоритетних напрямів у процесі формування й розвитку інноваційного ї потенціалу підприємства.
Повернемося до питання щодо визначення поняття "інноваційний потенціал", враховуючи викладений вище матеріал. На нашу думку, підхід до розгляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання ї обмежений. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване й певним чином орга-Іиізоване для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями фноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансія, збіль-вення прибутку тощо. До інноваційного потенціалу також має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слід ураховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії споживачів, постачальників, фінансових посередників, зміни у вподобаннях споживачів тощо. Отже, ресурсний підхід не достатній для визначення поняття "інноваційній потенціал", саме це і стало поштовхом до вдосконалення визначення і категорії.
Д.І. Кокурін відзначає, що до розгляду сутності інноваційного потенціалу слід підходити як до економічної категорії, котра є ієрархічно організованою системою понять, що знаходяться на різному рівні наближення до сутності потенціалу. При цьому в понятті, яке розглядається, розкривається сукупність не первинних категорій, а таких, що логічно випливають, тобто субординованих і координованих між собою залежно від економічних відносин, які вони відображають. Саме це і характеризує багаторівневу сутність інноваційного потенціалу.
Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне подати таке визначення інноваційного потенціалу підприємства, як сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства.
У цьому визначенні сконцентровано сукупність інноваційних ресурсів, їх цільову спрямованість (задоволення потреб), а також враховано фактор інноваційного середовища. Тому вважаємо його таким, що повніше розкриває сутність цієї економічної категорії.
В сучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на інноваційний потенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це і розширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності, і посилення функцій держави з мобілізації й ефективного використання інноваційних ресурсів, і підвищення ролі ймовірнісних факторів, пов'язаних із визначенням напряму інноваційного потенціалу, і ускладнення змісту, структури й динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів. Також слід ураховувати, що інноваційний потенціал має свої обмеження: функціональне (визначає якісний зміст потенціалу) й відтворювальне (вказує на межі його існування, поза ними потенціал втрачає свої властивості й особливості).
Підбиваючи підсумок у розгляді зазначеного питання, наголосимо, що розв'язання проблеми інноваційного розвитку може значно вплинути на подолання негативних явищ перехідного періоду. Передумовою й важливою складовою будь-якої інновації є інноваційний потенціал, тому кожному суб'єкту господарювання необхідно знати й розуміти теоретичні основи, закономірності процесу формування, структуру, джерела зростання, методи оцінки й напрями ефективного використання такого потенціалу. Вільне володіння цими питаннями дасть змогу їм об'єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями інноваційної діяльності, сформовувати ефективну стратегію інноваційного розвитку.
Список використаної літератури
1. Длугопольський О. Інноваційна діяльність як невід'ємна складова політики структурних перетворень в індустріальному виробництві: світовий досвід та українська специфіка // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - № 6. - С. 75.
2. Захарченко В.И. Зкономический механизм процесса нововведений / Всеукраинская академия зкономической кибернетики. - Одесса: АОЗТ "ИРЗНТиТ". - 149.
3. КокуринД.И. Инновационная деятельность. - М. - 2001.
4. Кравченко М.О. Кадрова складова інноваційного потенціалу // Маркетинг в Україні. - 2001. - № 1. - С. 36.