Міністерство освіти та науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра менеджменту
Контрольна робота
з курсу: "Інноваційний менеджмент"
Варіант № 5
Виконала: студентка V курсу
групи ЗМО-10 м
Карпінська Н. В.
Перевірив:
Вакалюк В’ячеслав Анатолійович
2010
Зміст
Вступ
1. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту
2. Формування маркетингової стратегії
3. Ефективність витрат на інноваційну діяльність
Висновки
Список використаної літератури
Інноваційний менеджмент є частиною стратегічного менеджменту і органічно вписується в "концепцію діаманта", автором якої є відомий економіст Майкл Портер. За цією концепцією при зростаючому ступені конкурентності ринків, на яких працює компанія, головним фактором її конкурентоспроможності, підтримки і поліпшення фінансового стану стає інноваційність. Вона розуміється як здатність на основі наявних власних технологій в сферах збуту і постачання постійно освоювати випуск, і продавати нові продукти, які відповідають вимогам споживачів та змінним зовнішнім ринковим факторам. Інноваційність фірм у цьому випадку стає "ядром" і повинна бути посилена дотриманням деяких додаткових умов.
Метою написання контрольної роботи є ознайомлення з теоретичними положеннями щодо технології, методів і прийомів інноваційного менеджменту. процесу формування маркетингової стратегії та обчислення ефективності витрат на інноваційну діяльність.
Структура контрольної роботи складається з трьох теоретичних питань. У першому питанні досліджено технологію управління інноваційним процесом Зокрема, визначено фактори, що стимулюють фірми до залучення інновацій, розглянуто поняття конкурентних переваг та процесу прийняття рішень в інноваційному менеджменті. Всебічно розглянуто питання методів прогнозування та генерування інноваційних ідей, поетапно розглянуто процес впровадження та розгляду інновацій. Друге питання присвячене поняттю маркетингової стратегії в інноваційному менеджменті, а саме, видам цих стратегій та факторам, що впливають на їх формування. Останнє питання контрольної роботи акцентує увагу на ефективності витрат на інноваційну діяльність. В ньому розглянуто науко-технічну, економічну і соціальну ефективність інноваційної діяльності та порядок їх розрахунку.
1. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту
Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити можливості, які криються у поєднанні нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто працювати на випередження.
Технологія інноваційного менеджменту - сукупність способів впливу суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу з метою спонукання їх до створення і реалізації інновацій, що мають практичну цінність для організації і формують її конкурентні переваги.
Технологія управління інноваційним процесом охоплює методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.
Важливими чинниками, які стимулюють фірми до залучення інновацій, є:
- зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;
- розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;
- зміна потреб і бажань клієнтів;
- економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;
- технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;
- зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.
Головною причиною, яка спонукає до пошуку нових можливостей, а отже, до створення інновацій, передусім є зміна в потребах ринку. Інновації можуть надати підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, забезпечити його стабільний розвиток.
Конкурентні переваги –– характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.
Американський фахівець у галузі стратегічного управління М.Портер головними серед них вважає:
- нові технології;
- нові запити покупців;
- появу нового сегмента ринку;
- зміну вартості або наявності компонентів виробництва.
Конкурентні переваги організації поділяють на два типи:
1. Переваги низького рангу, пов'язані з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки можуть бути скопійовані конкурентами.
2. Переваги високого рангу, пов'язані з наявністю у підприємства кваліфікованого персоналу, здатного використовувати сучасні технології у всіх сферах діяльності, вести інноваційний пошук і створювати новинки, отримувати патенти, розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну базу підприємства, забезпечувати високі стандарти його діяльності і формувати позитивний імідж. Такі переваги є тривалими і дають змогу досягати вищої ефективності підприємницької діяльності.
Нововведення дають змогу поліпшувати традиційну продукцію і створювати нову, налагоджувати досконалі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати їх новими знаннями. Щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.
Рішення в інноваційному менеджменті –– результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.
Їх прийняття має спиратися на два основних підходи –– інтуїтивний і раціональний (комплексний). Інтуїтивний (лат. intueri– пильно, уважно дивитись) ґрунтується на осяянні, непояснюваному відчутті того, що рішення, яке спало на думку, є єдино правильним. Раціональний (лат. rationalis– розумово обґрунтований) передбачає використання обґрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебічного дослідження проблеми і завершуючи вибором оптимального варіанта її розв'язання (є кілька альтернатив, приймається групою фахівців). Прийняття рішення передбачає ряд стадій:
1. Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.
2. Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.
3. Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні проблеми. Ідея інновації –– це загальне уявлення про використання певної новинки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї аналізуються. Визначають ідеї безперспективні, які одразу відхиляють, і здійснимі. Їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибирають ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.
4. Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Якщо важко визначити найкращий варіант із багатьох альтернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір оптимального для організації варіанта розв'язання проблеми.
5. Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. Отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджували проблему) рішення. Керівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності.
Методи прогнозування можуть бути кількісними і якісними.
Кількісні методи прогнозування діяльність організації в минулому мала тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і за наявності достатньої інформації для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей. До цих методів належать аналіз часових рядів (заснований на припущенні, що події, які відбулись у минулому, дають змогу прогнозувати події у майбутньому; застосовують для оцінювання попиту на товари і послуги; потреб у матеріальних запасах; метод має обмежене застосування, оскільки в ситуаціях з високим рівнем мінливості він не може дати реальної картини майбутнього) і каузальне моделювання (полягає у прогнозуванні того, що відбудеться в подібних ситуаціях, через дослідження статистичної залежності між досліджуваним фактором та іншими змінними; застосовують його при проектуванні макроекономічних рішень).
Якісні методи прогнозування полягають у складанні прогнозів групами фахівців (експертів). До цих методів відносять думку журі (узагальненням думок експертів; використовують метод при обговоренні складних проблем стратегічного і тактичного характеру), спільну думку працівників збуту і модель очікування споживачів.