Весь комплекс робіт з ТПВ здійснюють у кілька етапів:
1. Відпрацьовування конструкції виробу на технологічність. Контроль креслень з метою забезпечення відповідності конструкції вимогам технологічності (економічності) її виготовлення (узгоджують розміри і форми з'єднуваних поверхонь, бази оброблення і складання, кути загину тощо).
2. Проектування технології виготовлення нових виробів охоплює розроблення маршрутів проходження всіх деталей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготовлення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху; спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одиницю (маршрутні –– в одиничному, операційні –– у серійному й інструкційні –– у масовому виробництвах), що містять її загальну характеристику (найменування, матеріал, вид заготовки, маса, норма втрат матеріалу); перелік і послідовність виконуваних операцій; відомості про застосовуване устаткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію працівників, норми часу на оброблення, режими роботи й інші необхідні вказівки робітникам.
3. Конструювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування, оснащення. Це найбільш трудомісткий етап ТПВ. Перелік і кількість використовуваного оснащення залежить від особливостей нової конструкції і технічних вимог до неї, типу виробництва й обсягу випуску виробів. Номенклатура і структура необхідного спеціального технологічного оснащення визначаються переважно кількістю і складністю оригінальних деталей у спроектованому виробі.
4. Остаточне відпрацювання і впровадження технології. Це завершальний етап ТПВ. За результатами випробовування контрольної серії нового виробу, перевірки ефективності виготовленого оснащення, налагодження процесів складання виробу вносять необхідні зміни й уточнення в розроблену технологію та її оснащення. Відтак технологічну документацію відправляють на виробництво і використовують при виготовленні нового виробу.
Економічність ТПВ відображена у зниженні витрат і скороченні термінів виконання робіт. Важливу роль у забезпеченні економічності ТПВ відіграє технологічна стандартизація, яка охоплює типізацію технологічних процесів, уніфікацію й агрегатування технологічного оснащення.
Типізація технологічних процесів полягає в розробленні типових процесів виготовлення технологічно подібних деталей і складальних одиниць, що забезпечує скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій і відповідне зменшення трудомісткості проектування технології їх виготовлення, створює умови для раціональної організації виробництва і праці, дає змогу формувати на базі групової технології багатопредметні потокові лінії тощо.
При застосуванні уніфікації технологічного оснащення й агрегатування конструкційних елементів різко скорочується кількість спеціальних пристосувань у виробництві. Вони замінюються уніфікованими, що сприяє швидкому переналагодженню устаткування з оброблення однієї групи деталей на іншу.
6. Розроблення стратегії виведення нового продукту на ринок. Для успіху інновацій необхідно переконати потенційних покупців у цінності для них нового продукту. Це досягається завдяки різноманітним маркетинговим технологіям та інструментам, найпоширенішими з яких є реклама, презентації, стимулюючі заходи, брендінг (інструмент просування нових товарів на ринок, який ґрунтується на позитивному іміджі фірми, уособленому в його бренді (торговій марці)).
Бренд (англ. brand - клеймо, фабрична марка) — сукупність матеріальних і нематеріальних характеристик товару (послуги), які, будучи поєднаними, формують сприйняття споживачем місця на ринку певного суб'єкта господарювання (власника бренду).
Бренд змушує вибрати саме цей продукт (послугу) з усіх можливих на ринку, оскільки позиціонує його як престижний, вигідний, безпечний, зручний тощо.
Правильно розроблена бренд-стратегія спирається на асоціативний зв'язок нового товару з іншими товарами фірми, які вже визнані споживачами. Важливо лише правильно позиціонувати товар, показати споживачам ті його властивості, які формують його вищу споживчу вартість.
2. Формування маркетингової стратегії
Інноваційний маркетинг є частиною стратегічного менеджменту. Маркетингова стратегія підприємства значною мірою залежить від набору різних функцій за життєвим циклом продукції.
При спеціалізації підприємства з продукту виробництва і стадіях його життєвого циклу характерні дві типові структури:
а) підприємство охоплює всі стадії життєвого циклу продукції, що випускається ним (однорідні технічні системи середньої складності);
б) підприємство спеціалізується за тим чи іншим етапом (стадії) життєвого циклу. У цьому випадку на кожній стадії життєвого циклу продукт надходить у спеціалізовані, порівняно відособлені, науково-виробничі структури. У таких структурах він виступає в різних якостях:
- на стадії дослідження і проектування –– як досвідчений зразок (досвідчена партія);
- на стадії виготовлення –– як кінцевий продукт (предмет праці);
- на стадії звертання –– як споживча вартість;
- на стадії споживання –– як засіб праці чи засіб задоволення суспільних потреб, властивості якого підлягають цілеспрямованому використанню, збереженню і відновленню.
Стратегія в маркетингу –– більш стійкий інструмент, ніж мета, тому що служить умовою, яка забезпечує реалізацію цілей і місії організації. Мета ж маркетингу більш динамічна і піддана коректуванню в залежності від стадій інноваційного управління, кон'юнктури ринкового попиту, що змінюється, цін, інфляційних та інших процесів. З огляду на комплексний характер засобів маркетингу (товар, ціна розподіл, просування), а також логічну послідовність їхнього використання в маркетинговому циклі, будь-яка маркетингова стратегія розглядається як багатоаспектна. Зміст стратегії маркетингу збагачується в міру її просування за стадіями маркетингової діяльності.
Типовими для маркетингового циклу, як правило, вважають чотири стадії:
1. аналіз і оцінка ринкових і маркетингових можливостей організації;
2. добір цільових ринків;
3. розробка комплексу маркетингу;
4. розробка і реалізація маркетингових програм.
Маркетингова інформація і маркетингові рекомендації розглядаються як базова інформація до прийняття інноваційних управлінських рішень. Маркетингові програми включають заходи, які варто виконати організації для стабілізації ситуації на ринку і виходу з кризи неплатоспроможності.
Всі інші стратегії ранжируються і можуть служити напрямком тактичних дій на більш коротких проміжках часу. Найчастіше в кризових умовах розробляється середньострокова стратегія до трьох років. Будь-яка стратегія маркетингової діяльності реалізується в конкретній програмі. При зміні стратегії змінюються і пріоритети засобів маркетингу. На кожній стадії життєвого циклу товару змінюються і засоби маркетингу, що мають особливий характер, що і приймається до уваги при формуванні інноваційних програм. Природно, при стійкій ринковій ситуації стратегії, виділені за пріоритетами засобів маркетингу, можуть відігравати роль самостійної стратегії чи конкурентної переваги.
Ринкова кон'юнктура впливає на стратегію попиту та пропозиції, тобто здійснює вплив на виробника. Особливості попиту дають підставу для використання ряду стратегій ринкової політики організації. Стимулююча стратегія попиту використовується для залучення споживачів до покупки товару (послуги), коли інтерес до пропонованого товару знижується. Креативна (творча) стратегія використовується, коли потенційні потреби варто перетворити в реальний попит. Підтримуюча стратегія використовується в умовах стійких ринків для підтримки попиту і частки ринку. На думку іноземних експертів, правомірна і протидіюча стратегія, реалізована в інтересах окремих суб'єктів ринку для зменшення нераціонального попиту.
Ринкове поводження як ознака виділення стратегії спирається на ряд характеристик організації:
- розміри,
- галузеву приналежність,
- охоплення ринку,
- передбачувані види продукції,
- конкурентні переваги.
Ключовими ознаками тут виступають розміри організації, вид продукції і тип ринку. Головна особливість стратегії ринкового поводження дрібних фірм полягає в гнучкості, адаптивності, що дозволяє ефективно діяти при невеликому ресурсному потенціалі, але з високопрофесійним персоналом. На думку іноземних маркетологів, дрібні фірми, що роблять два-три види товарів високої якості, що відповідає потребам цільової групи покупців, реалізують стратегію "хитрих лисиць". Стратегію, що одержала назву "сірі миші", реалізують дрібні фірми, що виконують будь-які замовлення, що не забезпечують високої якості й орієнтовані на швидке одержання і вилучення прибутку. Такі стратегії можуть мати місце в системі ринкових відносин, що розвиваються в Україні.
Для організацій середнього розміру, з досвіду іноземних дослідників, характерна стратегія ринкових ніш чи патентна, що допускає ретельний вибір сегмента ринку і способу поводження організації, що має значення для даного сегмента. Використовується також інноваційне поводження. Фірми-новатори працюють в умовах високого ризику, у галузях, де потрібен науковий і технологічний прорив. Стратегія вибору сегмента ринку, використовувана для даних умов, обумовлює необхідність всебічного дослідження потреб, встановлення тісних зв'язків зі споживачем. Стратегія інтенсивного маркетингу здійснюється для формування попиту і стимулювання збуту за допомогою комплексу засобів, таких як високі ціни і великі витрати на рекламу, щоб створити сприятливе відношення потенційних споживачів до продукції.