Таблиця 1
Методи визначення обсягу виробництва і трудових витрат
| Назва методу | Метод виміру | Переваги методу | Недоліки методу | |
| Методи виміру обсягу виробництва | ||||
| Натуральний метод | Кількість зробленої в одиницю часу продукції, метри, штуки, тонни | Точність, наочність, вірогідність | Неможливість застосовувати при великому асортименті продукції | |
| Трудовий метод | Кількість трудовитрат на одиницю продукції, нормо-година | Вироблення визначається в незмінних годинах | Недостатнє обґрунтування норм, різнонапруженість норм, частий їхній перегляд | |
| ВАРТІСТНИЙМЕТОД | вартість валової продукції | Єдині оптові ціни | Наочність, простота | Включає вартість минулої праці - матеріали, сировину, вартість НЗВ |
| вартість товарної продукції | підприємства | Не враховує вартість незавершеного виробництва | Включає вартість минулої праці | |
| нормативна вартість обробки | Нормативні витрати живої праці | Відсутні витрати минулої праці | Не враховує усієї вартості обробки, а тільки її нормативні значення | |
| вартості чистої продукції | Заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток | Не впливають витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, амортизація | Залежить від рівня ринкової ціни, в тому числі монопольних цін | |
| умовно чиста продукція | Заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток, плюс амортизація. | Застосовується в галузях з високим рівнем технічноїоснащеності | Складність застосування при значній розбіжності у рентабельності виробів | |
| Метод виміру трудовитрат | ||||
| Годинне вироблення | Людино-години | Висока точність | Висока трудомісткість застосування | |
| Денне вироблення | Людино-дні | Досить точний метод | Не враховуються внутрізмінні простої | |
| Середньоспискова чисельність | Людина | Забезпечує порівнянність показників | Не враховуються цілодобові простої | |
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може змінюватись під дією різноманітних факторів. Безперечно умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка минулої праці (втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.
На рівень продуктивності праці впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.
Рівень екстенсивного використання праці показує міру її продуктивного використання і тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вище рівень екстенсивного використання праці. І відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь він цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.
Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме, фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. Так, протягом останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більш ніж удвічі, інтенсивність праці не зросла, а продуктивність праці збільшилася в кілька разів, що проявилося в значному зростанні добробуту і рівні споживання всіх верств працюючого населення. Саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці.
2. Система виміру продуктивності праці
Отже, продуктивність праці – це показник ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці – виробіток і трудомісткість.
Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:
В = О : Т (2)
де В – виробіток;
О – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг );
Т – затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).
На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці.
Витрати праці при розрахунках продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньосписковою чисельністю персоналу. Однак всі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, в таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників.
Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:
ТМ = Т : О (3)
Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.
Технологічна трудомісткість Тт визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.
Трудомісткість обслуговування То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість Тв складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витраті праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці продукції.
Трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.
Повна трудомісткість продукції Тп відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою
Тп = Тт + Тп + Ту = Тв + Ту (3)
Вимірники продукції і витрат можуть бути конкретними показниками кількості будь-якого використаного ресурсу і будь-якого зробленого товару (послуги). Отже, вимір продуктивності праці зводиться до визначення вимірників, що включаються в систему, їхньої перевірки відповідно до названого вище критерію, створенню умов для практичного використання конкретних показників продукції і витрат (наприклад вибір шкали і визначення методу одержання і джерела даних), а також до оцінки отриманих коефіцієнтів і індексів згідно тим же критеріям.
Здавалося б, вимір продуктивності праці представляється досить простою справою, якщо розглядати цей показник як дріб, де в чисельнику – продукція даної структури, а в знаменнику – витрати на її виробництво. У дійсності все набагато складніше, що підрозумівається декількома причинами. Більшість структур виробляє кілька видів продукції чи надає кілька видів послуг. Ціни на їхню продукцію безупинно міняються, витрати також непостійні. Крім того, вносяться постійні зміни в номенклатуру продукції, послуги і технологічні процеси, підприємство змушене враховувати інші критерії результативності (якість продукції, дієвість, економічність, прибутковість і т.ін.), а також те, що існують витрати різних видів і в різних обсягах, причому для кожного виду характерні власні витрати.
Особливості господарської діяльності на сучасному етапі полягають у збільшенні ступеня невизначеності ситуації на ринках, коливаннях завантаження виробничих потужностей і зайнятості персоналу, швидкій зміні асортименту, технологій, подальшому збільшенні капіталомісткості виробництва. Одним із можливих способів виміру продуктивності праці в цих умовах є розрахунок даного показника окремо за постійними і перемінними витратами. В управлінському обліку така методологія називається директ-костингом.
За кордоном широко використовують систему стандарт-коста. Вона являється інструментом для планування затрат та контролю над ними на основі стандартних (нормативних) чи визначених витрат, а не у вигляді фактичних витрат, що мали місце.