Дослідження та розробки на підприємстві (стр. 2 из 2)
Фнак – вартість АЧОВФ на початок року. грн.
Показники Ооф і Воф вважаються досить точно високими, якщо вони коливаються в межах 15–20%.
Ступінь механізації (автоматизації, роботизації) визначається відношенням кількості механізованих (автоматизованих) робіт (операцій) до загальної кількості робіт (операцій).
Середній вік устаткування визначається відношенням загальної суми років фактичної експлуатації елементів устаткування до кількості цих елементів.
Коефіцієнт фізичного зносу техніки дорівнює відношенню загальної суми років фактичної експлуатації елементів устаткування до суми нормативних термінів служби. Для сучасних підприємств цей коефіцієнт менше одиниці.
Усі зазначені показники можуть розраховуватися як для окремих технологічних процесів, так і для всього заводу, підприємства в цілому.
Фондовіддача визначається за відомою методикою і являє собою відношення вартості річної реалізованої продукції до вартості АЧОВФ, тобто кількість продукції, зробленої на 1 грн. АЧОВФ.
Аналіз технічного рівня виробництва в часі дозволяє вирішувати питання про необхідність придбання нової техніки. При цьому можливий вибір з декількох пропонованих ринком варіантів. Для кожного варіанта ведеться розрахунок наведених витрат, тобто витрат, доведених до визначеного року. Прийнятним буде той варіант, якому будуть відповідати мінімальні наведені витрати (Нв):
Пз = С + r · Kвн
де 3 – собівартість річного випуску продукції;
r – ставка банківського відсотка (відсоток ділений на 100);
Квн – капітальні вкладення на впровадження нової техніки, грн.
Капітальні вкладення визначаються виразом:
кВн=ц+ск+ст+сост+сдоп-ср
де Ц – ціна впроваджуваного устаткування;
СК – вартість комплектуючих пристосувань та інструмента;
Ст – витрати на транспортування і монтаж устаткування;
Сост – залишкова вартість старого замінного устаткування, що не продане іншій фірмі;
Сдоп – сума додаткових оборотних коштів (запаси сировини і матеріалів), необхідних для впровадження устаткування, що продане іншій фірмі;
Ср – сума, отримана від реалізації замінного устаткування. У процесі виробництва іноді необхідно визначати такі показники, як економія матеріалу, енергії в результаті впровадження нової техніки:
Э =N · Q – M
де N – норма витрати матеріалу (енергії) на одиницю продукції замінної техніки;
Q – обсяг продукції, випущений у розглянутий період;
М – обсяг використовуваного матеріалу (енергії) в аналізованому періоді після впровадження нової техніки.
Технічна озброєність праці визначається відношенням середньорічної вартості АЧОВФ до середньорічної чисельності робітників і являє собою вартість АЧОВФ, що приходиться на одного робітника.
Розробка і впровадження нових техніко-технологічних рішень у формі нового обладнання, ресурсозберігаючих і високопродуктивних технологій вимагає значних фінансових витрат. В умовах їхньої обмеженості проблема вибору найбільш раціонального (ефективного) варіанта здобуває винятково велике значення. При оцінці ефективності інновацій розрізняють загальну (абсолютну) і відносну (порівняльну) ефективність вкладень.
Під загальною ефективністю мають на увазі відношення приросту показника ефекту (прибутку, продукції і т. п.) до обсягу капіталовкладень, що викликали даний приріст. її звичайно розраховують, коли хочуть знати який ефект дало впровадження новації.
Під порівняльною ефективністю капіталовкладень розуміють величину відносини показника так званих наведених витрат одного варіанта вкладення в порівнянні з іншим. Порівняльна ефективність капіталовкладень необхідна при вирішенні завдань про способи виробництва і відповіді на питання «Як робити?».
Значення цих розрахунків в умовах ринку важко переоцінити.
Розробка і виробництво нових матеріалів і основних фондів (нової техніки) – слабко програмований процес творчості, інтелектуальної праці вчених, інженерів, технологів й ін. Тому, у практиці техніко-економічних обґрунтувань, економісти порівнюють, як правило, деяку безліч варіантів вирішення одного й того ж господарського завдання, використовуючи весь арсенал оціночних показників.
4. Які показники враховуються при відборі проектів для реалізації?
Порівняння проектів з метою прийняття правильних інвестиційних рішень є найбільш складною проблемою для планування розвитку. Навіть після того, як показники обчислені, слід упорядкувати проекти за різними показниками, що допоможе розкрити питання оптимального інвестиційного вибору. Оскільки кращий проект за критерієм NPV може виявитись не найпреференційнішим за критерієм В/С, в аналітика повинна бути повна ясність щодо дійсних обмежень і мети проекту.
Найчастіше застосовуються такі показники, як NPV, коефіцієнт В/С та IRR. Оскільки всі ці показники представляють фактично різні версії однієї концепції, то можна очікувати виконання таких математичних відношень:
Незважаючи на те, що ці відношення допомагають перевірити узгодженість між показниками у проекті, вони надають замало вказівок про те, як провести порівняння між проектами або всередині проекту, якщо упорядкування за різними показниками різні.
При розгляді конкретного проекту присутня загальна одностайність у разі ствердження того, що NPV майже завжди є більш преференційним критерієм, оскільки цей показник націлений на максимізацію чистих вигід для інвестора (фінансовий аналіз). Перелічені вище проблеми з IRR та коефіцієнтом В/С вимагають зосередження уваги на NPV за умови, що проект є незалежним і немає обмежень на капітальні витрати.
Існує ряд загальних правил використання альтернативних показників прийняття рішень та ефективності.
Якщо у проекті є бюджетні обмеження, то треба прослідкувати, чи змінюють своє значення чисті річні грошові потоки з позитивного на негативне значення (і навпаки) понад одного разу. Якщо чисті грошові потоки змінюють знак не більше одного разу, то необхідно для ранжування проектів застосувати показники внутрішньої норми дохідності, коефіцієнт вигоди – затрати та його різновид – коефіцієнт вигоди – затрати за наявності жорстких обмежень по капіталу.
У разі, коли чисті грошові потоки поводять себе нестійко при обмеженні операційних (виробничих) і капітальних витрат, можна скористатися показником коефіцієнта вигоди – затрати, а при обмеженні тільки капітального бюджету більш преференційним буде коефіцієнт вигоди – затрати у межах встановлених капітальних витрат.
За умов відсутності бюджетного обмеження і доступності грошових коштів необхідно оптимізувати використання ресурсів у множині вибору, збільшуючи масштаб найбільш ефективних проектів до тих пір, поки граничні вибори проекту не зрівняються з граничними витратами.
Стійкість грошових потоків передбачає використання таких показників для ранжування та відбору, як показники чистої теперішньої вартості (NPV) та внутрішньої норми дохідності (IRR). Для нестійких грошових потоків слід обмежитися тільки показником NPV.
При розгляді взаємовиключаючих проектів можна застосовувати показники чистої теперішньої вартості, а щоб запобігти дискримінації великих проектів – показники внутрішньої норми дохідності. В умовах невизначеності і високої міри непевності в майбутньому критерієм відбору краще послужить строк окупності.
Подолати труднощі оцінки вигід від проекту в грошовій формі при ранжуванні проектів можна за допомогою критеріїв ефективності витрат. Як критерій у даному випадку можна використати постійні витрати для більшості комплексних товарів (продуктів).
Якщо одним з пріоритетів розвитку країни і завданням проекту є економія (надходження) іноземної валюти, то слід скористатися критерієм Бруно. У табл. 1 запропоновані показники прийняття рішень при виборі проекту у відповідності до характеристик і обмежень проекту.
Таблиця 1. Вибір показників ефективності і відбору проекту
При точному визначенні мети (наприклад, максимізувати чисті вигоди або знайти ціну окупності) і обмежень найбільш допустимі і прийнятні показники є очевидними для аналітика.
Рішення схвалити чи відхилити проект звичайно приймається у розрізі стратегії планування розвитку підприємства, регіону, економіки в цілому.
Список літератури
1. Антонюк Л.Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації [Текст]: монографія / Л.Л. Антонюк, А.М. Поручник, В.С. Савчук; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. – К.: КНЕУ, 2003. – 394 с.
2. Василенко В.О. Інноваційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / В.О. Василенко, В.Г. Шматько. – К.: ЦУЛ, 2003. – 440 с.
3. Галица И.А. Система стимулювання інновацій [Текст] / И.А. Галица // Фондовый рынок. – 2008. – №31. – C.18–21
4. Денисенко М.П. Інноваційна діяльність підприємств України: суть, оцінка та напрями активізації [Текст] / М.П. Денисенко, Я.В. Шабліна // Проблеми науки. – 2008. – №6. – C.9–17
5. Жук М.В. Інфраструктурне забезпечення інноваційного процесу в Україні [Текст] / М.В. Жук, О.М. Бородіна // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №8. – C.66–71
6. Зубро С.В. Інноваційна діяльність та роль держави як фактор її розвитку [Текст] / С.В. Зубро // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №7. – C.66–72
7. Клименко В.И. Фінансування інноваційної діяльності в Україні [Текст] / В.И. Клименко // Економіка. Фінанси. Право. – 2008. – №1. – C.24–29
8. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / Н.В. Краснокутська; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.
9. Пересунько Є.С. Принципи інноваційної діяльності підприємств України [Текст] / Є.С. Пересунько // Проблеми науки. – 2007. – №8. – C.23–27
10. Правик Ю.М. Інвестиційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Правик. – К.: Знання, 2007. – 431 с.