В таблиці 1.3 приведені дані експорту продукції на Російські ринки.
Таблиця 1.3
Експорт кондитерських виробів з України
| Країна | 1998 рік | 1999 рік | 2000 рік | |||
| Обсяг, т. | Вартість, тис. дол. | Обсяг, т. | Вартість, тис. дол. | Обсяг, т. | Вартість, тис. дол. | |
| Шоколад та інші харчові продукти, які містять какао | ||||||
| Росія | 12575,1 | 20900,3 | 15148,4 | 17950,2 | 23829,8 | 25797 |
| Всього | 13313,8 | 22494,3 | 17138,7 | 21855,8 | 25719 | 28440,4 |
| Хліб, борошняні кондитерські вироби, печиво та інші хлібобулочні та борошняні вироби | ||||||
| Росія | 11416,8 | 1085,6 | 10326,5 | 5862,2 | 19241,5 | 11120,26 |
| Всього | 122235,4 | 10957,1 | 11581,6 | 6963,9 | 21729,5 | 12576,5 |
| Кондитерські вироби з цукру (включаючи білий шоколад), який не містить какао | ||||||
| Росія | 40221,5 | 40566,2 | 66696,4 | 46867,8 | 90406,2 | 58231,4 |
| Всього | 43840,2 | 44944,7 | 72591,6 | 51667,6 | 94146,7 | 3115,8 |
1.7 Інноваційний процес - чинник економічного зростання
Економічна теорія технологічних змін та інноваційних процесів стверджує, що головним чинником економічного зростання є науково-технічний прогрес, який втілюється в технологічних змінах. Технологічні зміни здійснюються через інноваційні процеси потоки нововведень, що є основним елементом доведення науково-технічних знань до стадії використання у процесі виробництва, забезпечуючи основну мету ринку - отримання та примноження прибутку.
Потреба у впровадженні нововведень у виробництво або поновлення виробництва служить джерелом безперервних змін в економічній системі. Масові інвестиції у впровадження певних нововведень грають найважливішу роль у забезпеченні динамічного економічного розвитку, ефективної конкуренції і господарського процвітання.
Країни, у яких переважно базуються власники новітніх технологій є учасниками розподілу надприбутку. На порядок менше збагачуються ті, хто тиражує чужі технології. Відсутність достатньо продуктивних технологій, навіть в умовах надходження інвестицій, позбавляє країну економічного зростання та експортної конкуренції в галузях і призводять до становища хронічної нестійкості. Так, і в Україні за умов становлення ринку інноваційна політика не стала основним блоком загальної економічної політики держави.
Перевага під час реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики має надаватись довготерміновій стабільності перед тимчасовим успіхом. В Україні необхідно сформувати модель організації інноваційної діяльності, яка поєднувала б у собі елементи ринкової економіки, зі збереженням гнучких потужних важелів державного регулювання. При цьому, державі важливо вловити ту межу, де, власне, ринкових стимулів виявляється недостатньо, і створити противагу, стимулюючи інвестиції в нововведення, використовуючи методи державного регулювання.
Комплексне розв'язання проблем підвищення ефективності всіх складових кредитно-інвестиційного механізму прискорить розвиток інноваційного процесу. У цьому полягає суть економічної складової інноваційної політики держави в умовах ринкової економіки.
До заходів, що можна реалізувати за короткий термін та досягти вагомих результатів у стимулюванні інноваційної діяльності, зокрема, належать: створення нормативно-правового середовища; пристосування фінансово-податкової системи і кредитної політики; створення системи органів регулювання та підтримки; створення ефективного механізму концентрації науково-технічних ресурсів; створення юридичних умов; формування політики обміну продукцією виробництва та послугами; розвиток комп'ютерних систем збору і переробки інформації, а також систем консультацій.
Аналіз іноземного досвіду функціонування інституту фондів як у країнах з подібною до України економічною ситуацією, так і в умовах розвиненої ринкової економіки свідчить про їх значний внесок у справу розбудови економік своїх держав. Об'єднані однією кінцевою метою сприяння підвищенню науково-технологічного рівня національного виробництва - ці фонди мають відмінності у шляхах досягнення поставленої мети.
Стратегія в галузі інвестицій є рушійною силою будь-якої системи. Вихідними принципами побудови системи фінансування інновацій, повинні виступати: чітка цільова орієнтація системи; логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використаних прийомів і механізмів; множинність джерел фінансування; широта і комплексність системи; адаптивність і гнучкість.
Інноваційні процеси, у кінцевому рахунку, являють собою інноваційні проекти, під час реалізації яких інноваційна та інвестиційна діяльність здійснюються у взаємозв'язку під єдиним керівництвом. Отже, проект як об'єкт управлінця за рахунок матеріалізації ідеї здатний з меншого зробити більше, що в умовах гострої обмеженості інвестиційних ресурсів в Україні набуває важливого значення.
Формування інноваційних проектів для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем забезпечує: комплексний, системний підхід до досягнення конкретної мети; кількісна конкретизацію цілей і точне відбиття кінцевих результатів проекту в управлінні інноваціями, безперервне управління процесами створення, освоєння виробництва і споживання інновацій; обґрунтований вибір шляхів найефективнішої реалізації мети проекту: збалансованість ресурсів, необхідних для його реалізації; міжвідомчу координацію та ефективне управління складним комплексом робіт з проекту.
Особливістю інноваційного менеджменту в сучасних умовах є широке використання в процесі прийняття рішень висновків незалежної експертизи. Характерними особливостями методу експертних оцінок як наукового інструменту розв'язання складних неформалізованих проблем є, по-перше, науково обґрунтована організація проведення всіх етапів експертизи, по-друге, застосування кількісних показників як при організації експертизи, так і при оцінці суджень експертів та груповій обробці результатів.
У розвинених країнах майже 50% витрат на науку у ВВП фінансують суспільні фонди інвестиційна діяльність інноваційних фондів в Україні здійснюється відповідно до затверджених пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Слабка інноваційна активність в Україні пов'язана, крім усього, із нерозвиненістю фінансових механізмів її забезпечення. Прикладом цьому є те, що основним джерелом коштів українських фондів і досі продовжує залишатись бюджет.
Основне завдання, чинного з 1992 p., Державного фонду фундаментальних досліджені (ДФФД) - забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень шляхом стабільного фінансування на основі грантів. На відміну від ДФФД джерела фінансових ресурси Державного інноваційного фонду (ДІФ) України, чинного з 1992 p., - це внески підприємств. ДІФ виконує функції державної підтримки інноваційної діяльності в Україні шляхом здійснення фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів зі створення, реалізації та розповсюдження науково-технічної, інноваційної продукції. Фонд здійснює фінансування у формі: інноваційної позики; фінансової інвестиції; фінансового лізингу; оперативного лізингу. Нині Фонд фактично є єдиним державним органом, який здійсню фінансову підтримку інноваційних проектів в економіці, у першу чергу на регіональному рівні.
Галузеві підприємства та організації в Україні поки що повинні самостійно вишукувати кошти для інноваційної діяльності.
Ефективність інноваційної діяльності значною мірою залежить і під наявності та фінансового стану інвестиційного та інноваційного банків. З економічного погляду участі інноваційного банку у фінансуванні інноваційних проектів можна розділити на кредитування різні форми прямого інвестування. Характерна риса інноваційних кредитів - їх високий фінансовий ризик. Для розв'язання цієї проблеми, а також проблеми низької кредитоспроможності клієнта, використовуються такі підходи: часткове фінансування; придбання авторських прав на нововведення; послуги з реалізації результатів дослідження; організація спільних виробництв; лізингові операції; цільове фінансування досліджень і розробок. Як правило, інноваційні банки використовують "комбінований" підхід при фінансуванні створення і впровадження нововведень.
Для швидкого становлення інноваційно-інвестиційного механізму та його подальшого розвитку необхідно вдосконалити існуючий механізм управління вже функціонуючими фондами. Отже економічною базою реформування науково-технологічної системи України с вдосконалення механізмів її фінансування, відповідаючих критерію самофінансування.
Найпотужнішим засобом державної підтримки науки і в той же час найдинамічнішим елементом регулювання цього процесу може стати створення механізму економічного стимулювання всіх учасників інноваційного циклу незалежно від типів організацій і форм власності й на всіх його стадіях - системи фондів для інвестування інноваційного процесу.
Економічна теорія та міжнародна практика доводять значну роль інновацій у забезпеченні виходу економіки з кризи та подальшої о економічного зростання. Тому питання інноваційного менеджменту на макро- та мікроекономічному рівнях у трансформаційній економіці України набувають значної актуальності.
Сучасний інноваційний менеджмент має враховувати світові тенденції інноваційної діяльності:
- відбувається подальша диверсифікація та індивідуалізація продукту;
- зростають темпи нарощування обсягу виробництва та товарообороту інноваційних продуктів;
- розширяється асортимент продукції (за останніх 25 років він збільшився в 10-15 разів);