набуло подальшого розвитку:
- методики системного планування, прийняття й реалізації комплексних управлінських рішень на основі персеверативної моделі маркетингового контролю, що дає основу для розвитку принципу інтегративності процесу управління;
- методика адаптації підприємств до зовнішніх умов на основі моделі формалізованих станів процесу оптимізації організаційної системи загального управління, що дозволяє виділяти і ефективно враховувати характерні тенденції трансформації зовнішніх умов.
Практичне значення одержаних результатів дисертації визначається реалізацією методологічних і методичних положень комплексного управління на машинобудівних підприємствах; забезпеченням стійкої виробничої діяльності; досягненням конкурентних переваг вищого порядку, пов'язаних з інновативністю і підвищенням якості продукції. Основні рекомендації, викладені в дисертації, використано при розробці перспективного плану розвитку промисловості м. Ізмаїла (довідка міськвиконкому м. Ізмаїл № 02/15-572 від 23.03.06р.); реформуванні системи управління і організаційної структури Ізмаїльського заводу ремонтно-технологічного устаткування (довідка 21/117 від 23.08.06р.); створення програм забезпечення економічного зростання на підприємствах машинобудування (практичне використання результатів дисертаційного дослідження підтверджене документами: ВАТ “ОЗРСВ” (акт № 17/781 від 21.02.06р.), АТВТ “Первомайськдизельмаш” (довідка 39/1034 від 16.03.06р.); Південно-української АЕС (довідка 51/3092 від 07.04.06р.); у навчальному процесі Ізмаїльського державного гуманітарного університету в дисциплінах “Підприємництво”, “Менеджмент” (довідка №1-7/317 від 24.05.06р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, в якій має місце авторський підхід до обґрунтування методологічних положень і практичних рекомендацій щодо формування системних перетворень управління промисловими підприємствами в умовах трансформаційної економіки.
Всі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором самостійно. В роботі використані тільки ті положення, які є особистим внеском автора. Особистий внесок здобувача у колективно опублікованих працях відображено у переліку публікацій.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідались і обговорювались на міжнародних конференціях: “Сучасні проблеми управління” (м.Київ, 2005р.), “Науковий потенціал світу - 2005” (м.Дніпропетровськ, 2005р.), “Наука і інновації - 2005” (м.Дніпропетровськ, 2005р.); “Научное пространство Европы – 2007” (м.Дніпроперовськ, 2007р.), а також на семінарах в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, ОНУ ім. І. Мечникова, Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано: 1 монографія, 3 статті у наукових журналах, 4 статті у збірниках наукових праць; 4 – у матеріалах і тезах конференцій. Загальний обсяг публікацій складає 8,4 д.а., особисто авторові належить 4,6 д.а.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст викладений на 202 сторінках друкарського тексту, який включає 10 таблиць і 47 рисунків. Список використаних джерел містить 158 найменувань, додатки на 47 сторінках.
У вступі обґрунтованоактуальність дослідження, визначено його об'єкт і предмет, поставлено мету і сформульовано завдання, викладено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, відзначено зв'язок роботи з науковими програмами.
У першому розділідисертації “Методологічні основи перетворень у системах управління промисловими підприємствами” проаналізовано суперечності між теоретичними розробками у сфері управління і організацією управління в практичній діяльності промислових підприємств, досліджено сутнісні положення системного управління промисловими підприємствами.
До основних методологічних принципів дослідження управління можна віднести такі: єдність теорії і практики, конкретності, причинності та розвитку. В економіці України принцип єдності теорії та практики не знайшов застосування, адекватного своїй значущості. Застосування методологічного принципу конкретності, який передбачає нагромадження і використання попереднього досвіду, через недостатність досвіду і відповідної статистики можна оцінити як відсутнє. Аналіз рівня застосування принципу розвитку свідчить про те, що він є низьким. Реалізація принципу розвитку може бути досягнуто за допомогою елементного, структурного, функціонального та інтеграційного розвитку управління. Елементний аспект полягає у виявленні елементів, які входять у досліджувану систему управління, визначенні рівня їх розвитку і спільності. Структурний аспект розвитку управління припускає уточнення структурних характеристик, кількісно-якісних взаємозалежностей. Функціональний аспект розвитку управління припускає поглиблену спеціалізацію управлінської діяльності. Інтегративний аспект управління проявляє себе через спрямованість векторів дій окремих елементів комплексного управління у напрямі досягнення загальної мети.
Суперечності, викликані недотриманням методологічних принципів управління, певною мірою можуть бути вирішені за допомогою запропонованих підходів до розвитку управління.
Перший з них – перетворюючий підхід. Він передбачає акцент на адаптації елементів системи управління до інших елементів і систем за рахунок перетворення елементів системи управління та організації виробництва. Він базується на двох началах: природній діалектичній здатності будь-якої системи до розвитку та штучних перетворень, які є діями системи управління. Перетворюючий підхід здійснюється в межах понять “динамізму” та “змінності”, на які робиться наголос при дослідженні економічних систем. Проте він володіє відносною самостійністю і може розглядатися як науковий метод. З позиції перетворюючого підходу, завдання управління полягає в досягненні проміжної стійкості системи. В основу перетворюючого підходу до управління закладені три методологічні складові: а) усвідомлення потреби в перетворенняхуправління підприємствами як в неминучих змінах стану системи, б) створення умов для інноваційного бачення проблем, в) здійснення інституціалізації системних перетворень.
Другий підхід – інтегративний. Він враховує системні ознаки за спрямованістю елементів комплексного управління, і, відповідно до цього, розвиває управління за допомогою орієнтації векторів окремих елементів системи у напрямі загальної мети. Суть інтегративного підходу полягає в розвитку комплексного управління таким чином, що дозволяє за рахунок зміни спрямованості векторів руху складових частин управління (адаптації, логістики, зворотного зв'язку й інтеграції) забезпечувати цілісність і проявлення синергії в управлінському процесі (рис.1).
Розвиток управління на основі інтегративності припускає низку дій. По-перше, посилення стратегічної спрямованості управлінського процесу, що дозволяє адаптувати промислові підприємства до ринкових умов, що змінюються. По-друге, застосування логістичного підходу, що забезпечує динамічну рівновагу системи управління за рахунок взаємодії всіх видів ресурсів. По-третє, активізацію виробничого управління, покликаного реалізовувати зворотні зв'язки системних змін. По-четверте, підвищення інтегруючої ролі загального управління.
Третій підхід – інноваційний. Він забезпечує інноваційний розвиток, який є головним напрямом перетворень у системі управління промисловими підприємствами. В даній роботі інноваційний підхід розуміє управління за допомогою впливу на інновативність підприємства, як його здатність до реалізації інновацій. Актуальність цього підходу обумовлена негативною динамікою ключових показників інноваційної діяльності (табл.1). У першому півріччі 2007 року впровадження інновацій відбулось тільки на 7,5 % підприємств України. Це обумовлює необхідність розвитку управління інновативністю. В управлінні інновативністю підприємств можна виділити такі характерні підходи:
a) на основі спеціальних інноваційних стратегій;
b)на основі використання планово-прогнозних методів за формулою: плануй - виконуй – перевіряй (контролюй) - впливай (PDCA -Pen -Do Check - Action);
c) на основі процесу бенчмаркінгу, як процесу пошуку і впровадження як найкращих досягнень при виробництві товарів.
Оцінка інновативності промислових підприємств включає аналіз результативної частини, частини, що забезпечує інноваційний процес, і обґрунтованість концептуальних підходів.
Таблиця 1
Динаміка інноваційної діяльності на українських підприємствах
| Вид інноваційної діяльності | Рік | ||||||
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | |
| Займалисяінноваціями (%) | 18,0 | 16,5 | 18,0 | 15,1 | 13,7 | 11,9 | 11,2 |
| Упроваджували інновації (%) | 14,8 | 14,3 | 14,6 | 11,5 | 10,0 | 8,2 | 10,0 |
| Загальна сума витрат (млн. грн.) | 1760,1 | 1979,4 | 3018,3 | 3059,8 | 4534,6 | 5751,6 | 6160,0 |
| Придбання нових технологій (млн. грн.) | 72,8 | 125,0 | 149,7 | 95,9 | 143,5 | 243,4 | 159,5 |
Інтеграція всіх підходів до управління дає можливість говорити про комплексний підхід до управління, перетворюючи його на складну систему. Різноманіття форм управляючих систем змушує вдаватися до їх типізації. У цьому процесі слід зазначити функціонально-декомпозиційне, контурне й агрегатно-декомпозиційне представлення типів управляючих систем. Така типізація дозволила виділити принципові властивості і ознаки комплексного управління: а) неоднорідність елементів взаємодії у процесі управління; б) агрегація — об'єднаність декількох параметрів управління нижчого рівня в параметри більш значущого рівня; в) емерджентність — незбіжність суми властивостей окремих управлінських елементів і властивостей системи управління в цілому; г) багатофункціональність — здатність до реалізації багатьох функцій на заданій структурі, що проявляється у властивості гнучкості; д) імплікативність — зміст інтеграційного процесу розвитку; ж) дистрибутивність — послідовність формування інтеграційних властивостей перетворюючого характеру; з) фасилітацію — створення сприятливих умов для здійснення системних перетворень.