= =Рис. 1.1 Методика оцінки основних засобів, отриманих в обмін на інші активи.
В сільськогосподарських підприємствах значну питому вагу займають основні засоби, створені власними силами. Це перш за все: будинки та споруди, що побудовані як господарським, так і підрядним способом; робоча та продуктивна худоба, яку сформовано за допомогою молодняку тварин, стриманих і вирощених у власному господарстві; багаторічні насадження, що закладені і вирощені за рахунок зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань.
Оцінка основних засобів, створених власними силами, здійснюється з дотриманнями тих самих загальних принципів, що й оцінка придбаних основних засобів.
Якщо об’єкт основних засобів виготовлено власними силами, а підприємство також виготовляє відповідні активи (продукцію) для реалізації, собівартість такого об’єкта визначається відповідно до положень П (С) БО9 „Запаси”.
Собівартість об’єктів, збудованих власними силами включає: - вартість робіт, виконаних субпідрядниками;
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші операційні витрати, що безпосередньо пов’язані з будівництвом активу;
- вартість ліцензії (дозволу) на будівництво;
- оплату фахових послуг (архітекторів, юристів).
Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю і сумою зносу за весь строк експлуатації об’єкта. Оцінка по залишковій вартості використовується при розробці планів відтворення основних засобів і для нарахування зносу.
Відновлювальна вартість є вартістю відтворення основних засобів у сучасних умовах.
Важливе значення і обліку основних засобів відводиться переоцінці. Згідно П (С) БО7 підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Частота проведення переоцінки залежить від коливань справедливої (реальної) вартості основних засобів. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату переоцінюються всі об’єкти групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. При здійсненні переоцінки основних засобів для кожного об’єкта повинен здійснюватися аналітичний обмін зміни первісної вартості. За кожним переоціненим об’єктом основних засобів необхідно забезпечити окремий облік суми до оцінки, віднесеної до складу додаткового капіталу, і суми віднесеної на витрати.
Економічне значення переоцінки полягає по-перше, у тому, щоб визначити реальну вартість активів підприємства, отже, реальну вартість активів підприємства, по-друге – дає можливість уточнити витрати підприємства, насамперед собівартість продукції і товарів та відкоригувати цінову політику.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первинної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінченню періоду використання, що передбачений, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію (продані) цього об’єкту.
Перед обліком основних засобів стоять такі завдання:
- своєчасне і повне документальне оформлення руху основних засобів;
- об’єктивна оцінка і правильне нарахування амортизації у відповідності із встановленими нормами і своєчасне відображення в первинних документах і бухгалтерських реєстрах;
- своєчасне відображення в обліку зносу основних засобів, виявлення результатів від їх ліквідації;
- обґрунтоване відображення в обліку витрат на ремонт і поліпшення основних засобів.
1.2 Нормативно-правове та літературне забезпечення обліку основних
засобів
Організація бухгалтерського обліку на підприємствах регламентується рядом законодавчих актів. Важливим актом є Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно даного документу бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємствами, так як фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, відповідальність за правильність його ведення несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів [11].
В зв’язку з реформуванням системи бухгалтерського обліку Міністерством фінансів України було затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операції підприємств і організацій. Для обліку основних засобів у Плані передбачено рахунок 10 „Основні засоби” і ряд субрахунків [24].
Крім цього затверджено інструкцію про застосування плану рахунків [17]. Вона спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В інструкції наведено коротку характеристику і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типову схему реєстрації та групування інформації про господарські операції.
Значна роль відводиться П (С)БО. Для обліку основних засобів передбачений П(С)БО7 „Основні засоби”. Це положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності [21]. Стандарт 7 містить вимогу класифікації основних засобів на дев’ять груп. Одним із основних і значущих термінів стандартує поняття „справедлива вартість”. Від правильності визначення справедливої вартості залежить первинна вартість основних засобів, придбаних внаслідок бартерних операцій, одержаних безоплатно або у рахунок внеску до статутного капіталу.