Реалізація функцій менеджменту на підприємствах залізничного транспорту (стр. 5 из 12)

Робота щодо забезпечення ефективності системи контролю виробничих процесів на підприємстві охоплює такі етапи:

визначення рівня якості відповідно до вимог споживачів;

створення умов для досягнення відповідного рівня якості: розроблення технології, підготовка обладнання, придбання матеріалів, підбір і навчання працівників, організація технічного контролю;

налагодження виробничого процесу з метою якісного виготовлення виробів;

ліквідація виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

стабілізація досягнутого рівня якості продукції.

Система контролю виробничих процесів охоплює сукупність функцій і методів управління, управлінський апарат, а також відповідне нормативне та матеріальне забезпечення. Контроль виробничих процесів, як правило, здійснює самостійний структурний підрозділ підприємства, очолюваний заступником директора з якості. Управління системою контролю виробничих процесів починається на етапі науково-дослідницьких, проектно-конструкторських і технологічних розробок, а завершується на етапі маркетингового пошуку.

До функцій системи контролю виробничих процесів належать: аналіз конструктивних, технологічних, виробничих і експлуатаційних дефектів; виявлення помилок у кресленнях, схемах, технічних умовах, технологічних картах та іншій технічній документації; контроль якості матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що надходять на підприємство, перевірка їх відповідності вимогам документації; стеження, щоб надходили на виробництво тільки потрібні матеріали і деталі, які пройшли контроль і випробування; контроль якості інструментів і оснащення власного виробництва, що надходять в експлуатацію, а також інспектування стану оснащення та інструментів, які перебувають в експлуатації.

Застосування системи контролю виробничих процесів забезпечує надійний контроль за дотриманням технологічної дисципліни на робочих місцях; ретельне випробування та приймання готової продукції; перевірку правильності оформлення документів на виготовлення і передачу продукції на склад або замовнику; контроль комплектності та якості пакування готових виробів, які відвантажують замовнику; перевірку стану засобів контролю, вимірювальної техніки; виявлення, аналіз та облік браку; вивчення рекламацій; розроблення разом з іншими підрозділами підприємства заходів щодо усунення браку і поліпшення якості виробів.

Через систему контролю виробничих процесів до виробничих підрозділів надходять пропозиції щодо впровадження прогресивних засобів контролю, обґрунтування доцільності контрольних операцій, підбору виконавців контролю з метою підвищення його ефективності й зниження трудомісткості. Забезпечуючи інтереси підприємства на ринку, така система запобігає виникненню збитків, пов'язаних з виправленнями і переробками, прихованим браком, усуненням дефектів у виробах. Усе це суттєво впливає на кінцеві результати діяльності підприємства.

Ефективність системи контролю виробничих процесів залежить від того, наскільки якісно реалізуються всі її функції та завдання. Для підвищення ефективності управління системою і посилення її впливу на кінцеві результати виробництва при проектуванні конструкції й технології виробів визначають методи та засоби контролю, щоб їх технічні характеристики і показники максимально відповідали вимогам споживачів. На стадії організації контролю основну увагу зосереджують на вхідному контролі, від ефективності якого значною мірою залежить одержання конкурентоспроможної продукції. При цьому дбають про забезпечення тісного зв'язку з підприємствами-постачальниками, оптимізацію технології та управління виробництвом тощо.

Нормативною основою функціонування системи контролю виробничих процесів є положення, в якому визначають її структуру, враховуючи вид, масштаб, тип виробництва, особливість продукції, права, обов'язки та відповідальність усіх підрозділів системи, їх зв'язок з іншими функціональними службами підприємства. Приблизну структуру системи контролю виробничих процесів подано на рис. 1.3.2. Як правило, в ній створюють два підрозділи (групи), покликані забезпечити впровадження і застосування міжнародних стандартів, а також конкурентоспроможність продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт. Обидві групи на цій стадії отримують інформацію безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів. Результати її використання надходять у зворотному напрямі безпосередньо начальнику системи контролю, обминаючи всі проміжні структури, а також заступників начальника системи. Інформацію про діяльність груп отримує і головний інженер підприємства, оскільки вона потрібна йому для оперативного впливу на процес виробництва. Директор підприємства інформацію про результати діяльності груп отримує безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів, а про результати щодо її реалізації у виробництві — від головного інженера.

Управління системою контролю виробничих процесів очолює заступник директора з якості — начальник системи контролю виробничих процесів. Він здійснює стратегічне управління системою, безпосередньо керує роботою таких груп: застосування стандартів; атестації виробництва і виробничого персоналу; технологічною; забезпечення конкурентоспроможності продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт.

Узгоджені дії з підрозділами є запорукою стабільності й ефективності роботи системи контролю виробничих процесів. При цьому важливо налагодити дієвий механізм взаємозв'язку системи контролю виробничих процесів зі службами і підрозділами підприємства. З одного боку, відділи і служби забезпечують систему контролю виробничих процесів інформацією, необхідною для успішного управління системою, з іншого — система ставить перед підрозділами конкретні техніко-організаційні вимоги, залучає спеціалістів і керівників до вирішення конкретних питань, пов'язаних із поліпшенням якості продукції.

Рис. 1.3.2. Організаційна структура управління системою контролю виробничих процесів

1.4 Планування та контроль капіталовкладень

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:

пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;

розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;

порівняння варіантів і вибір найкращого;

розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об'єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;

розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;

організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.

Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна сформулювати такі їх причини. Перша — незбалансованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина — розбіжність планів підприємства і капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина пов'язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. І нарешті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо. Усі ці причини слід ураховувати, розроблюючи інвестиційну політику підприємства, складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних потужностях.

В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого ринку робитимуть усе можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї продукції. У ринковій економіці не споживач іде до підприємства, а навпаки, підприємство шукає споживача. Це дуже потужний стимул. Вигідні варіанти слід шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів для інвестиційної діяльності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути збалансовані з інвестиційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об'єктивні пропорції та співвідношення.

Пошук нових ідей щодо капіталовкладень — прерогатива не тільки керівництва підприємства чи дослідного підрозділу. У ньому мають бути зацікавлені всі працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм власності (наприклад, акціонерної), які не відокремлюють працівника від засобів виробництва та отриманих прибутків. Решта налагоджується за допомогою автоматичних економічних регуляторів.

Важливо мати резерв ефективних ідей щодо капіталовкладень. Вони не збільшують балансу підприємства, а дають йому змогу утримувати свої позиції на ринку й захоплювати нові сфери, що так само важливо в умовах "дефіцитної" (але вільної) економіки. Наявність величезного дефіциту — ненормальне, а тому тимчасове явище. Після його ліквідації значущість валових показників відійде на другий план, звільнивши місце для якості й науково-технічного рівня виробів.