Земельні ресурси. Земля в Україні дуже родюча. Майже 60% усіх сільськогосподарських угідь розташовані на високородючих чорноземах. Чорноземи йдуть широкою полосою по центральній і східній частинах країни. щонайвит рівень забезпеченості землею сільськогосподарського признаення в розрахунку на одного робітника мають Дніпропетровська і Запорізька області (у 1,8 разу вище, ніж у сердньому по Україні). Забезпеченість земельними ресурсами і сприятливі кліматичні умови дозволяють займатись сільським господарством на всій території країни. Земля сама по собі має в Україні особливу інвестиційну цінність.
Рекреаційні ресурси. Вся територія України має різноманітні рекреаційні ресурси: природні ліси, мінеральні води й лікувальні грязі, водоймища та морське узбережжя. щонайкрат рекреаційними регіонами є: південний- приморські території Запорізької, Донецької, Миколаївської, Одеської,Херсонської областей; Республіка Крим; Карпати- Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області; лісостепова зона- Полтавська область. Ці регіони можуть зацікавити інвесторів, які хочуть вкладати кошти в туризм, відпоинок, санаторно-курортне лікування. Тож при ранжуванні регіонів наявність зон масового туризму, відпочинку й санаторно-курортного лікування враховувалась як чинник , що значет , інвестиційної привабливості.
Рівень розвитку промислового виробництва. Україна має розвинену багатогалузеву промисловість, у якій переважає чорна металурія та важке машинобудування. Чверь обсягу промислового вирожництва України припадає на машинобудівельні галузі. Підприємства цих галузей територіально поділені по всіх областях України. Найбільшою є концентрація цих підприїмств у Дніпропетровській, Запорізькій, Київській областях і в місті Києві. Машинобудування переважає в структурі промисловості Львівської, Луганської, Миколаївської, Полтавської, Одеської областей і республіки Крим.
Україна посідає одне з провідних місць у світі за видобутком залізної руди і з виробництва сталі. Чорна металургія (частка якої становить 22,6% загального обсягу промимслового виробництва) тариторіально зосереджена в двох областях- Дніпропетровській і Донецькій (понад 75%). Близько 20% обсягу виробництва чорної металургії дають Запорізька і Луганська Області.
Підрпиємства кольорової металургії розташована в Запорізькій, Луганській, Донецькій,Кіровоградській областях і респуубліці Крим.
Багатогалузеве хімічне і нафтохімічне виробництво розвинуте в східній і ценральній областях. Підприємства цієї галузі є також у Миколаївській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській областях.
Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість розвинута в головному в регіоні Карпат. Целюлозно-паперова промисловість, виробництво тбудівельних матеріалів і деревинно-стружкових плит є також у Херсонській, Київській та Хмельницькій областях.
Виробництво будівельних матеріалів рівномірно розміщене по всій території країни. Виробництво залізобетонних виробів зосереджено у великих містах. Розвинуте виробництво скла і фарфоро-фаянсових виробів.
Продукція легкої промисловості традиційно становила 10-11% у загальному обсяязі промислового виробництва. Найбільшого розвитку набули текстильне виробництво (бавовняні,лляні, вовняні та штучні тканини), швейна, шкіряна, хутрова та взуттева промисловість. Підприємства цієї галузі розташовані в Київській (м. Київ), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Луганській, Одеській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областяях.
Підприємства харчової промисловості в головному концентруютьсяя у великих містах і населених пунктах, що входять до агламерації великих міст. Переробна промисловість
територіально пов(язана з місьцями виробництва технічних культур (цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець).
Для кращої орієнтації інвесторів має сенс групування регіонів залежно від рівня розвитку і структкри промислового виробництва, які умовно поєднані в такі групи:
1) Регіони суцільної промислової агломерації з високою концентрацією виробництва і населення (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька і Луганська області). 1996 року в цих регіонах вироблено близько 59% усьго олбсягу промислової продукції крахни, у тому числі товарів для населення- 36%.
2) Промислово розвинені регіони з концентрацією виробнцтва в обласних центрах і великих містах (Київська область і м. Київ, Харківська, Одеська, Львівська, Полтавська області). 1996 року в цих регіонах вироблено майже 14%промислової продукції країни, у тому числі товарів для населення- 20%.
Регіони, що входять до першої і другої групи, характеризуються багатогалузевою промисловою промисловою спеціалізацією. Отут розташована велика кількість підприємств, які працюють на загальнонаціональний і світовий ринок. У цих регіонах інвестор має широкі інвестиційні можливості по вибору про(єктів, видів і розмірів інвестицій. Він знайде свою нішу і на місцевому ринку.
3) Регіони, у яких переважає промисловість локального значення (останні 15 областей, Республіка Крим). 1996 рку в цих регіонах вироблено майже 26% вієї помислової подукції, у тому числі товарів для населення- 42%. Отут переважають дрібні й середні підприємства, що мають локальну спеціалізацію і працюють у головному на місцевий ринок. Вибір напрямів інвестування отут значно вужчий.
Сільськогосподарське виробництво розміщене по всій території України. 42 млн.га, або 70% території країни, мають сільськогсподарське произначення. Орні землі займають 33 млн.га, пасовиська- 4,7 млн.га, сінокоси- 2,1 млн.га.
Продукція землеробства становить 52% у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва. Структуру посівних площ: зернові- 47%, кормові- 34%, технічні- 11%, картопля, овочі, сади й баштанні- 8%.
Економічна криза позначилась на розвитку землеробства, особливо на виробництві технічних культур, овочів і баштанних. Проте в 1997році намітились зміни на краще. Врожай зернових повністю забезпечує споживи країни в продовольчому зерні. Близько 3 млн.т пердбачається продати на експорт.
У Україні повсюдно поширене тваринництво, його продукція становить 48% загального обсягу сільськогосподарської продукції.
Земля, клімат і багатогалузева спеціалізація вівдкривають великі можливості для інвесторів. Сільське господарство потребує фінансових ресурсів, оновлення технологій і виробничо-технічного парку. Але в сучасних умовах воно має знижену інвестиційну провабливість. Несприятливим полемо для інвестування є тваринництво.
У землеробстві інвестиційний інтерес представляють лише дві галузі: виробництво техніних культур і овочівництво. Інвестор має враховувати несприятливу кін(юктурну ситуацію на ринку сільськогосподарських продуктів України - низький купівельний поспіває через масове зменшення доходів населення. Діють також такі фактори, які зменшують конкурентноспроможність сільськогосподарської продукції, яка виробляється в Україні:екологічне забруднення та низька якість продукції, високий рівень витрат на виробництво. Проте інвесторів можуть привабити потенційні можливості інвестування в сільське господарство: право на землю, ніша на ринку України. Крім того, відсутні конкуренти і порівняно дешево можна придбати права власності.
Збільшення, або зменшення капітальних вкладень у виробництво по регіонах України за 1997 рік (порівняно з 1996 рком) може бути показником розвитку регіону, нахилу до підприємницької дільност, або навпаки- консерватизму. А в цілому по Україні реальні капіталовкладення скоротились порівняяно з 1996 рком на 7,5%. Таким чином інвестиційно привабливими є Волинська, Закарпатська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області та м. Київ.
(Дивися додатки 1 і 2).
Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення в найбільших фірмах єдиних науково-технічний комплексів, що об'єднують у єдиний процес дослідження і виробництво. Це припускає наявність тісного зв'язку всіх етапів циклу «наука -виробництво". Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем об'єктивно закономірно, обумовлено науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми.
У 80-ті роки в інноваційній політика значних фірм чітко проявилася тенденція до переорієнтування спрямованості науково-технічної і виробничо-збутової діяльності. Вона виражалася насамперед у прагненні до підвищення в асортименті що випускається продукції питомої ваги нових наукомістких виробів, збут яких веде до розширення супутніх технічних послуг: інжинирингових, лізингових, консультаційних і ін. С іншої сторони, відзначається прагнення до зниження витрат виробництва традиційної продукції.
Особливо помітно ці тенденції виявляються в інноваційному менеджменті в американських машинобудівних ТНК, що концентрують свої зусилля на розробці і виробництві продукції високої технічної складності (радіоелектронна техніка, особливо ЕОМ і мікропроцесори, авиакосмічна техніка, енергетичне устаткування, засоби автоматизації й ін.). Вони ринуться за рахунок монополізації випуску таких виробів забезпечити швидку амортизацію капіталу і зберегти лідерство у визначених секторах ринку машин і устаткування. Одночасно вони досягають значного зниження витрат виробництва в традиційних галузях машинобудування з метою підвищення їхньої конкурентноздатності.
1. Котлер Ф. “Основи маркетингу”. М.: - Ростинтэр, 1996
2. Уотермен Р. “Фактор відновлення. Як зберігають конкурентноздатність кращі компанії”. М.:- Прогрес, 1988
3. Скамай Л. “Ризики в іноваційному підприємництві”. // РИЗИК. №5-6, 1998
4. Донцова Л.В. “Іноваційна діяльність: стан, необхідність державної підтримки, податкове стимулювання”. //Менеджмент у Росії і за рубежем. №3, 1998
5. Герчикова І.Н. “Менеджмент: підручник”. М., 1994
6. Ільєнкова С.Д. “Іноваційний менеджмент”. М.:- Банки і біржі, 1997.