Передача технологій може відбуватися як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні.
Ліцензійна торгівля являє собою головну форму міжнародної торгівлі. Вона охоплює угоди з «ноу-хау», із патентами на винаходи. Крім того, можливі ліцензії на передачу прав використання патентів без відповідного «ноу-хау». Одним із чинників швидкого розвитку ліцензійної торгівлі є висока прибутковість ліцензійних операцій. Це пояснюється і тим, що вони менше ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.
Результати інноваційної діяльності, що є об'єктом ліцензійних угод і неліцінзійного продажу «ноу-хау», - це специфічний товар світового ринку.
Такий товар, як технологія, потрібно розглядати з урахуванням:
споживчої вартості;
праці по створенню;
процесу споживання технологічних знань. Технологічні знання є нематеріальним продуктом, його корисність не визначається формою матеріального носія (технічна документація, досвід і т.п.). Вона полягає в створенні умов для підвищення ефективності виробництва, випуску нових видів продукції і прискорення її реалізації.
Кожне нове технічне вирішення, що ставиться до виробництва, є унікальним і неповторним. Тому кожний окремий технологічний товар не можна безпосередньо зв'язувати з іншим товаром, хоча останній може ставитися до того ж галузі виробництва. Порівнювати технології можна тільки через корисний ефект від їхнього використання.
Витрати праці на виробництво нематеріального продукту відрізняються від витрат праці на виробництво матеріальних носіїв знань. Насамперед праця по створенню нової технології як один із видів наукової праці носить творчий характер. Витрати праці по створенню технології відрізняються від витрат праці по її безпосередньому впровадженню у виробництво. Останні включають роботу по проектуванню і будівництву підприємств, навчання персоналу, організацію і керування й ін.
Специфіка споживчої вартості і праці по створенню технології обумовлює особливості споживання цього товару. Технологічні знання використовуються у виробничому процесі, проте, характер їхній споживання обумовлює те, що праця по створенню технологічних знань не переноситься на продукт підприємства, що створюється за допомогою цих знань.
На використання технології впливають:
темпи застаріння технології і заміни її новою, більш сучасною;
швидкість поширення даних технологій, що обумовлює зникнення додаткового прибутку ліцензіата.
Все викладене вище впливає на формування цін на ліцензії, «ноу-хау».
На розмір додаткового прибутку ліцензіата впливають:
виробничий ризик;
комерційний ризик;
конкуренція з боку альтернативних технологій.
Виробничий ризик пов'язаний із тим, що підприємство ліцензіата не реалізує тих показників, що плануються відповідно до даної ліцензії або «ноу-хау». Можливість виробничого ризику залежить від ступеня розробленості нової технології.
Комерційний ризик при придбанні ліцензії і «ноу-хау» виникає в силу того, що ліцензіат не завжди може реалізувати зроблену продукцію і, отже, не обов'язково одержить розрахункову суму додаткової прибули.
Базою міжнародної торгівлі ліцензіями і «ноу-хау» є патентна діяльність країн - експортери технології. Головна роль у патентуванні винаходів належить промислово розвитим країнам. Перше місце по числу заявок на патенти і видані патенти займає Японія, друге - США. Промислово розвиті країни є привабливим ринком технологій.
У відмінності від економічно розвитих країн Україна продовжує користуватися застарівшими технологіями і дотепер залишається сільсько-господарською країною зі слабко розвинутою промисловою інфраструктурою. Наша країна потребує діючих реформах і застосування новітніх технологій про які згадувалося вище.
Але слід зазначити, що в регіонах України залишається суттєвий економічний потенціал, що може бути використаний при розширеномуінвестуванні в сільсько-господарську галузь. У зв'язку з цим пропонуємо огляд інвестиційної принадності й економічної характеристики регіонів України
5. ПОКАЗНИКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
ТА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути бути реалізований у тихий регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо ув(язані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тихий регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно пов(язана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.
Слід відзначити, що за кордоном такі розробки достатньо поширені, і ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують оранжований за шаблем інвестиційної привабливості перелік країн для орієтування потенційних інвесторів. У нашій країні відсутняя аналогічна загальновизнана методика, крім спеціальної методики, розробленої за допомогою українського вченого І. Бланка і розвинутої Л.Верховодою та Т.Воронковою. зважаючи на те, що вона може являти певний інтерес не тільки для державних службовців, які займаються питаннями розробки регіональної політики, науковців, але й для практиків зі сфери інвестиційного бізнесу, розглянемо основні методологічні положення такої оцінки та практичні висновки.
Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх оранжування за такими п(ятьма синтетичними (узагальненими) показниками:
рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);
рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, зв(язку, складського господарства тощо);
демографічний чинник;
рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);
рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.
Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входять до його складу. У свою чергу кількісна оцінка шкірного синтетичного показника отримана складаням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних показників, які входять до його складу. Далі на основі кількісної оцінки п(яти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів України. При цьому враховано, що окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийняятті інвестиційних рішень відповідним “зваженням” значимості шкірного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиійних менмджерів), а саме: 35%, 15%, 25%, 10%.
При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчалась потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.
Для цього оцінювання використовувались і такі анлітичні показники:
1) питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;
2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;
3) рівень самозабезпечення регіону головними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);
4) середній рівень заробітної сплачуй робітниів у регіоні;
5) обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на один жителя в регіоні;
6) кількісь компаній і фірм усіх форм власності в регіонв;
7) питома вага збиткових підприємств у загальній кількості працюючих компаній і фірм.
Природно-реурсний потенціал. Україна має знані й різноманітні природні ресурси, перважна більшість іких вже давно і добрі вивчена та використовується досить інтенсивно. Інвестиційне значення в Україні мають три види природніх ресурсів: мінеральні, земельні й рекреаційні.
Розташування мінеральних ресурсів є головним чинником, яякий визначає розподіл регіонів за щаблем інвестиційної привабливості. Виняток становлять лише кілька регіонів, у яких бідність мінеральних ресурсів компенсується яким-небудь іншим значним инником. Україна повністю задоводльняє споживи та має потужний експортний потеціал по залізних, марганцевих і титанових рудах, ртуті, графіту, вогнетривких і формувальних глинах,каоліну,сірці,сировині для виробництва скла та будівелних матеріалів. У дефіциті перебувають паливні ресурси (нафта, газ, тоорф), хоча є поклади кам(яного і бурого вугілля. Для забезпечення внутрішніх потреб країна щороку імпортує 20 млн. т вугілля (20%споживи). 28 мЛН. т нафти (87%), 70 млрд.куб.м газу (80%).
Основні поклади мінеральних ресурсів, насамперед рудних і паливних, зосереджені на території східних областей: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської та Харківської. З інших областей вельми високий ресурсний потенціал має Львівська. Бідні мінеральними ресурсами мацже всі західні області, а також південий регіон.