- вступ Австрії, Швеції та Фінляндії до ЄС відбувся після ратифікації Маастрихтських Угод, які передбачали низку важливих кроків щодо поглиблення інтеграції, утворення Європейського Союзу, формування Валютного та Економічного союзу, розвиток Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і чергове розширення повноважень Європейського Парламенту;
- останнє розширення в 2004р. стало можливим лише після впровадження в ЄС таких важливих реформ економічного, політичного та інституційного характеру як остаточне формування Економічного та валютного союзу і перехід до єдиної валюти, прийняття Конституції ЄС з відповідними реформами в механізмі прийняття рішень, представництві в основних інституціях та системі головування в ЄР та РМ.
Процес розширення ЄС базується на принципі політичної вибірковості. Протягом 90-х років залучення певної країни до європейських інтеграційних процесів було не стільки наслідком успіху її внутрішніх трансформації, скільки їх передумовою. Переконливим свідченням проведення політики вибіркового зближення та врахування політичної волі країн ЄС стало підписання угод про асоціацію на початку 90-х років та визначення групи держав, що увійшли до так званої першої хвилі розширення.
Виділяються наступні два вирішальні фактори, що стимулювали в зазначений період прийняття в ЄС рішень за принципом вибіркового зближення:
Перший, викликаний розпадом соціалістичного табору, стимулював останнє розширення за участю 8 колишніх соціалістичних країн.
Другий, пов’язаний з балканською кризою, яка стала поштовхом до прийняття системного рішення по підписанню Пактів Стабільності, які фактично є визнанням політичної відповідальності ЄС за безпеку та стабільність і подальшу інтеграцію країн балканського регіону до ЄС.
Таким чином, визнання сьогодні відповідальності ЄС стосовно певної держави чи групи держав є першим кроком до формування інтеграційного механізму, що дозволяє робити висновок про можливість подальшого розширення ЄС в найближчі 10 років за рахунок країн Балканського регіону та Туреччини.
Виходячи з проведеного аналізу, можна прогнозувати ускладнення вимог до кандидатів та трансформацію Копенгагенських критеріїв в напрямку їх адоптації до нових умов та особливостей розширення, що вже знайшло своє відображення в ключових положеннях Конституції ЄС.
Однією зі стратегій зближення ЄС з європейськими ННД є стратегія сусідства, яка хоча й буде носити довготривалий характер, не буде остаточною формою взаємовідносин ЄС з цими країнами. Визначальними аргументами такого твердження є:
- збереження неоднорідності та часткової невизначеності європейської периферії на сході ЄС;
- зростаюча, в умовах останнього розширення, диференціація в підходах ЄС щодо стратегії відносин з країнами-сусідами на сході;
- неминуче домінування плюралістичного підходу в східноєвропейській регіональній стратегії по завершенню адаптаційного періоду в ЄС. Згідно досвіду попередніх розширень цей період триває в середньому 10 років.
Підтвердженням такого висновку є нова форма взаємовідносин ЄС з Росією, яка будується не стільки на принципах сусідства, скільки на основі ідеї включення Росії в загальноєвропейський економічний та соціальний простір. Між ЄС та Росією фактично існує консенсус щодо поглибленого “стратегічного партнерства” та формування “Спільного європейського економічного простору”, що передбачає сприяння вступу Росії до СОТ, секторальний рух до вільної торгівлі, співпрацю в галузі енергетики та захисту довкілля, діалог щодо проблем безпеки.
Для України зазначена модель плюралістичного підходу щодо співробітництва з ЄС сьогодні є найбільш перспективною. Вона передбачає наявність декількох схем співробітництва, які різняться у залежності від об’єкта застосування. Навіть якщо членство України в ЄС виглядає сьогодні віддаленим, такий підхід має передбачати розширення кількості внутрішніх сфер співробітництва України з ЄС.
Найбільш перспективними в цьому контексті можуть бути питання безпеки, внутрішня політика, енергетика, транспорт, прикордонне співробітництво та регіональна кооперація, насамперед, в межах єврорегіонів.
Одночасно, слід враховувати, що у випадку формалізації відносин з ЄС цей шлях буде мати для України довготривалий характер. Це пояснюється як необхідністю поступового просування нашої держави на шляху євроінтеграції, так і вирішенням задач подальшого поглиблення інтеграції після завершення майбутніх розширень ЄС за рахунок вже визначених нових кандидатів.
Список використаної літератури
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. – М.: Юристъ, 2005.
2. Арин О.А.Мир без России.-М.:Эксмо:Алгоритм,2002.-478 с.
3. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе. – М., 1984.
4. Білинський М. Зовнішньополітична орієнтація України на порозі ХХ століття // Політична думка. – 1994. - №3. – C55-58.
5. Василенко И.А. Геополитика современного мира: Учеб. пособие для вузов.- М.: Гардарики, 2006.- 317 с.
6. Василевський О.Л., Гончар М.Н. Структура геополітичних інтересів України. – К.,1995. – 99 c.
7. Василенко С. Українська геополітика. Вектор визначено. // Віче. – 2000. - №9. – C.21- 26.
8. Восток/Запад:Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений:Учеб.пособие для вузов/Ред. Воскресенский А.Д.-М.:РОССПЭН,2002.-283 с.
9. Гаджиев К.С.Геополитика.-М.:Международные отношения,2003.-462 с.
10. Галанский М.М. Будущее мировой экономики и перспективы России. М.: Юристъ, 1999.
11. Геополитика/Общ.ред. Манилов В.;Авт.-сост. Баришполец Д.,Баришполец В.,Манилов В.-М.:ТЕРРА-Книжный клуб,2002.-623 с.
12. Геополітичне майбутнє України./ Міжнародна науково-практична конференція. – К.: Дипломатична академія України при МЗС України. 1998. – 176 с.
13. Геополитика: теория и практика. - М., 1993. – 123 с.
14. Горбунова Н.Е. Европейский Союз как политическая интеграционная модель:теория и практика.-М.,2005.-23 с.
15. Дергачев В.А. Геополитика – К.: ВИРА-Р, 2000. – 448.
16. Деркач А. Европейский выбор Украины. // Зеркало недели. – № 16 (391) суббота, 27 апреля — 10 мая 2002 года.
17. Европеизация и разрешение конфликтов: конкретные исследования европейской периферии: Пер. / Коппитерс Б., Эмерсон М., Хёйссен М. и др.; Коммент. Попеску Н., Нодиа Г.- М.: Весь Мир, 2005.- 312 с.
18. Загладин Н.В. Всемирная история: ХХ век: Учебник для 11 класса общеобразовательных учебных заведений. М.: «Русское слово», 2008.
19. Заяц Д.В. Европейский Союз: бросок на Восток. – М., 2010. – 26 с.
20. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 г.: В.2-х кн. - М.: Междунар. отношения, 2000.
21. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини XX сторіччя. – К., 1999. – 520 с.
22. Кулагин В.М. Международная безопасность: Учеб. пособие для вузов.- М.: Аспект Пресс, 2006.- 317 с.
23. Лебедева М.М.Мировая политика:Учебник для вузов.-М.:Аспект Пресс,2003.-348 с.
24. Маклаков В.В. Европейский парламент:Справочник.-М.,2001.-103 с.
25. Международные экономические отношения / Под общей редакцией П.М. Кононова. М.: Экономика, 2007.
26. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980—2000 роки) / За ред. Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губерський та ін. К.: Либідь, 2001. – 621 с.
27. Нартов Н.А. Геополитика:Учебник для вузов/Ред. Староверов В.И.-2-е изд.,перераб.и доп.-М.:ЮНИТИ-ДАНА:Единство,2002.-426 с.
28. Павлов Ю.М. Мировая политика и международная экономика. – М.: ИНФРА-М, 1998.
29. Пирожков С. Українські пріоритети в геополітиці // Віче. – 2000. - №5. – C. 24-27.
30. Примаков Е.М. Международные отношения накануне XXI века: проблемы, перспективы // Международная жизнь. – 1996. – № 10. –C.3–13.
31. Салмін О. Росія, Європа та новий світовий порядок // Політична думка. – 1999. - №15. – С. 22-23.
32. Сорокин К.Э. Геополитика современности и геостратегия России. - М., 1996. – 167 с.
33. Синха Я. Многополярный мир– наша общая цель // Международная жизнь. – 2003. – № 3. – С. 42–49.
34. Сирота Н.М. Геополитика. Краткий курс.- СПб.: Питер, 2006.- 172 с.
35. Современные международные отношения:Учебник. -М.:Рос.полит.энцикл.,2001.-581 с.
36. Спиридонов И.А. Мировая экономика. - М.: Юристъ, 1999.
37. Тихонравов Ю.В. Геополитика: Учеб. пособие.- М.: ЗАО "Бизнес-школа "Интел-Синтез", 1998.- 366 с.
38. Україна на шляху європейської інтеграції. // Науково-практичний збірник матеріалів Міністерства економіки Україні. 1999.- 240 с.
39. Україна у геополітичному інтер’єрі ХХ століття // Політична думка. – 1994. - №3. – С. 13-15.
40. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Учеб.пособие для вузов.-М.:Гардарики,2003.-590 с.
41. Шпэт Л.1992.Мечта о Европе:Пер.с нем.-М.:Международные отношения,1993.-269 с.