2. Використання категорії “податковий суверенітет”, на нашу думку, не враховує еволюційного розвитку фіскальних правовідносин і повноважень, що витікають з державного суверенітету, стосовно встановлення інших, аніж податки, джерел доходів. Крім того, відсутня єдність поглядів щодо змістовного наповнення самого поняття “податок”. Виходячи з цього, пропонується замінити поняття “податковий суверенітет” поняттям “фіскальний суверенітет”, під яким розуміється сукупність фіскальних повноважень держави, що витікають з її суверенітету. Вважаємо, що це дозволило б більш точно відобразити специфіку і взаємозв’язок податкових правовідносин в системі фінансово-правових відносин в цілому, оскільки основною функцією податків є саме фіскальна, що перебуває в нерозривному взаємозв’язку з регулюючою функцією.
2.1. В умовах глобалізації практика делегування прав на здійснення окремих податкових повноважень на рівень наднаціонального регулювання в рамках організацій, що є основою економічної інтеграції не дає достатньо підстав для ведення мови про “обмеження” фіскального суверенітету, оскільки держава здійснює, по-перше, контрольовану передачу на рівень регулювання названими суб’єктами повноважень щодо реалізації належних їй суверенних прав у сфері оподаткування, по-друге, відповідні міжнародні організації не можуть бути носіями суверенних прав.
2.2. Зростання рівня відповідальності держав у боротьбі з глобальними проблемами сучасності формує потребу у забезпеченні належного рівня фінансування відповідної діяльності з боку держав, що уможливило б досягнення цілей, визначених в Декларації тисячоліття ООН. Важливим кроком щодо вирішення цієї проблеми могло б стати запровадження глобального оподаткування.
3. Юридична природа явища конкуренції податкових юрисдикцій держав обумовлює поділ усієї сукупності існуючих методів його усунення на дві групи: національно-правові і міжнародно-правові. Виходячи з обмеженості сфери застосування та відносно меншої ефективності першої групи методів, вважаємо, що саме міжнародно-правові методи є найбільш адекватними для усунення негативних наслідків явища конкуренції податкових юрисдикцій держав. До них належать насамперед гармонізація податкових систем та укладення міжнародних договорів з питань оподаткування. З точки зору можливості найбільш повного врахування державних інтересів під час вирішення проблеми конкуренції податкових юрисдикцій держав використання методу укладення міжнародних договорів, спрямованих на подолання негативних наслідків цього явища, є найбільш вигідним.
4. Поглиблення економічної інтеграції стало передумовою виникнення міжнародних організацій, в рамках яких здійснюються спроби “пом’якшення” взаємодії між державами-членами у сфері оподаткування. Провідну роль серед них відіграють ООН і ОЕСР, проте не менш вагомим є внесок галузевих міжнародних організацій з обмеженим членством (СІАТ, ІОТА та ін.) у розвиток міжнародного співробітництва у сфері оподаткування. Разом з тим, незважаючи на ряд реалізованих ініціатив, зберігається об’єктивна потреба у створенні спеціалізованої міжнародної організації універсального характеру з метою забезпечення адекватної протидії викликам глобалізації у сфері оподаткування.
4.1. Можливості впливу міжнародних організацій на податкову політику держав-членів є досить обмеженими за виключенням міжнародних організацій, що є основою економічної інтеграції. В рамках роботи виокремлено основні підходи до визначення юридичної сили актів міжнародних організацій в сфері оподаткування в їх статутних документах.
4.2. Надзвичайно важливу роль у процесі розвитку міжнародного співробітництва держав у сфері оподаткування відіграють модельні (типові) акти, які розробляються міжнародними організаціями у сфері оподаткування і які сприяють формуванню основи для стабільної та взаємовигідної співпраці держав-членів. Активне їх використання з боку держав обумовлюється цілим рядом переваг модельних норм. Основною серед них є те, що в процесі застосування таких норм їх характер не змінюється, вони не створюють звичаю і залишаються рекомендацією.
5. Незважаючи на наявність розбіжностей, спільним у підході різних авторів до класифікації міжнародних договорів з питань оподаткування за предметом регулювання є виділення наступних двох груп: 1) власне податкові договори; 2) умовно податкові договори. На нашу думку, в рамках останньої групи доцільним є виокремлення ще одного виду договорів з питань оподаткування – договорів з питань захисту прав людини.
5.1. Детальний порівняльно-правовий аналіз Типових конвенцій ООН і ОЕСР, які відіграють ключову роль у розвитку системи загальних податкових угод, дозволив виокремити основні положення Типової конвенції ООН, які надають відповідні переваги у сфері оподаткування відносин з іноземним елементом саме державам, які розвиваються, перед розвиненими державами.
5.2. Проблема підвищення рівня правової захищеності платників податків та адекватного врахування інтересів усіх учасників під час вирішення конфліктних ситуацій у сфері оподаткування породжує потребу у вдосконаленні існуючих процедур розгляду податкових спорів, передбачених договорами про уникнення подвійного оподаткування, шляхом ширшого використання арбітражної клаузули. Виходячи з цього, вважаємо за доцільне розширення практики застосування арбітражної клаузули в договорах України про уникнення подвійного оподаткування за умов детальної розробки відповідного механізму врегулювання податкових спорів між договірними сторонами.
5.3. Загроза зменшення податкових баз відповідних держав зумовлює необхідність виявлення співвідношення понять “зловживання податковими договорами”, “податковий шопінг” та “неналежне використання податкових договорів” з метою розробки адекватних заходів протидії поширенню цих негативних явищ. На нашу думку, останнє зі згаданих понять включає в себе попередні, але при цьому потрібно зауважити, що не кожна ситуація щодо неналежного використання податкових договорів має визнаватись правопорушенням згідно норм національного права, а лише та, яка може вважатись таким “неналежним використанням”, виходячи з цілей та намірів договірних сторін згідно відповідних податкових договорів.
5.4. Інтенсивний розвиток послуг інформаційного суспільства зумовив виникнення проблеми здійснення перегляду ст. 5 Типових конвенцій ОЕСР і ООН щодо доцільності подальшого використання поняття “постійне представництво” в договорах про уникнення подвійного оподаткування. Складність вирішення даного питання обумовлена не лише широким і тривалим використанням концепції постійного представництва, але й відсутністю спільного, узгодженого підходу розвинених держав і держав, що розвиваються. В таких умовах не спостерігається і єдності поглядів науковців щодо застосування альтернативних шляхів розв’язання зазначеної проблеми. Така ситуація створює правову невизначеність у питанні оподаткування господарської діяльності з використанням мережі Інтернет та створює сприятливі умови для зловживань.
6. З метою вдосконалення положень договорів України про уникнення подвійного оподаткування щодо оподаткування виплат процентів нерезидентам та механізму протидії поширенню негативного явища недостатньої капіталізації запропоновано: 1) усунути існуючі недоліки у формулюванні окремих положень (договори з Білорусією, з Киргизією, з Малайзією та ін.) і узгодити використовувану термінологію (договори з Ізраїлем, з Іраном та ін.); 2) усунути в окремих договорах України (з Алжиром, з В’єтнамом, з Індією та ін.) внутрішній конфлікт норм щодо оподаткування виплат процентів та щодо надання режиму недискримінації.
6.1. Доцільним також є внесення змін і доповнень до договірних норм стосовно надання режиму недискримінації на основі договорів України про уникнення подвійного оподаткування шляхом розширення предметної сфери дії відповідних положень (договори з Грузією, Данією, Російською Федерацією та ін). Необхідно також усунути дискримінаційний режим оподаткування осіб без громадянства, які є резидентами України на основі договорів про уникнення подвійного оподаткування з Індією, Ізраїлем, Іспанією, Італією, Китаєм, Кувейтом, Сирією.
7. Підвищення ефективності механізму надання допомоги у стягненні податків на основі договорів про уникнення подвійного оподаткування передбачає, по-перше, розширення предметної сфери дії відповідних договірних положень, по-друге, раціональний розподіл обов’язку несення витрат, пов’язаних з наданням такої допомоги, по-третє, закріплення закритого переліку підстав для відмови у виконанні запиту про надання допомоги, по-четверте, закріплення вимоги щодо мови запиту, який надсилається іншій державі-учасниці договору.
8. З метою підвищення ефективності використання механізму обміну податковою інформацією та боротьби з ухиленням від оподаткування доцільним є доповнення статей договорів України про уникнення подвійного оподаткування положенням про зняття обмежень за колом осіб, яких може стосуватись такий обмін. У цьому ж контексті варто було б у випадку конкретизації цілей обміну податкової інформації в договорах про уникнення подвійного оподаткування використовувати формулу “для попередження уникнення чи ухилення від таких податків”. Потребує вдосконалення також використовуваний термінологічний апарат через розширення практики використання формули “може бути корисною” для обмеження дії положень щодо обміну інформацією та терміну “публічний порядок” при визначенні підстав невиконання запиту про надання податкової інформації. Важливим також є питання закріплення чітко визначеного переліку компетентних органів, що мають право доступу до інформації, отриманої в результаті використання процедури обміну.