Як бачимо, співробітництво в рамках СІАТ та інших галузевих організацій носить тісний характер навіть в порівнянні з ОЕСР та організаціями системи ООН. Основна причина цього полягає в тому, що галузеві організації переважно є і організаціями з обмеженим складом, що часто передбачає не лише географічну близькість, але і схожість економічного, культурного та соціального розвитку. Як наслідок, часто держави-члени таких організацій використовують і схожі механізми правового регулювання відносин, що виникають у сфері оподаткування. Тому роль обміну досвідом між податковими відомствами та ефективної взаємодії між останніми зростає, оскільки це допомагає уникнути аналогічних проблем у власній державі і створити належні умови для ефективного економічного співробітництва без завдання шкоди один одному. З цих же причин значно простіше досягти єдності між державами-членами стосовно вирішення тієї чи іншої проблеми транскордонного характеру в сфері оподаткування в рамках таких організацій.
Проте співробітництво в рамках міжнародних податкових організацій має і доволі суттєві вади: можливість дублювання повноважень один одного і низький рівень взаємодії між ними. Примітно, що самі ж галузеві міжнародні організації в сфері оподаткування докладають зусиль для уникнення згаданих наслідків. Свідченням цьому є те, що в червні 2001 р. п’ять міжнародних організацій (Асоціація податкових відомств країн Співдружності, СІАТ, CREDAF, ІОТА та ОЕСР) об’єднались для проведення міжнародної конференції “Податкові відомства в електронному світі”, де була висловлена пропозиція про необхідність створення “Дослідницької групи / Ради міжнародних податкових організацій”. Нею якраз і стала СІОТА, основною метою якої є функціонування її в якості форуму міжнародних організацій в сфері оподаткування, координація їх діяльності та обмін набутим досвідом, ідеями та корисною інформацією в сфері оподаткування між такими організаціями [[150]]. На початок 2008 р. членами її стали вісім міжнародних організацій.
І все ж зусилля країн-членів міжнародних організацій у сфері оподаткування, спрямовані на забезпечення якісно нового рівня співробітництва для адекватної протидії негативним наслідкам глобалізації, є недостатніми. До такого ж висновку дійшли і експерти Групи високого рівня з фінансування розвитку. На їх думку, в сучасних умовах необхідно ініціювати створення Міжнародної податкової організації (далі – МПО), яка повинна була б:
– займатись збором статистичних даних, виявленням тенденцій і проблем, підготовкою доповідей, наданням технічної допомоги;
– слугувати форумом для обміну думками і нормотворчої діяльності в сфері податкової політики та податкового управління;
– здійснювати нагляд за змінами в сфері оподаткування на зразок того, як МВФ здійснює нагляд за макроекономічною політикою;
– вести перемовини з країнами, в яких існує пільговий податковий режим, з метою переконати їх утриматись від недобросовісної податкової конкуренції;
– розробляти заходи щодо обмеження податкової конкуренції, орієнтованої на заохочення багатонаціональних компаній;
– займатись розробкою, узгодженням і належним функціонуванням міжнародних угод про оподаткування емігрантів;
– займатись розробкою процедур арбітражу на випадок виникнення податкових спорів між країнами;
– займатись розробкою механізму багатостороннього обміну податковою інформацією на зразок того, який існує в рамках ОЕСР;
– здійснювати розробку і затвердження міжнародної угоди про формулу єдиного оподаткування доходів багатонаціональних корпорацій [[151], с. 83].
Окремо варто зазначити, що така організація “… потрібна, щоб переконати країни, що розвиваються, в тому, що вони можуть впливати на “правила гри” в сфері вирішення транскордонних проблем оподаткування [[152], р. 10]. Така мета буде досягнута лише при дотриманні наступних вимог: 1) відкритими для обговорення повинні бути будь-які питання, пов’язані з міжнародним співробітництвом у сфері оподаткування; 2) країнам, що розвиваються, повинна надаватись можливість більшої участі в процесі перерозподілу доходів транснаціональних компаній; 3) проблеми фінансування розвитку повинні посідати значне місце в процесі розробки національних податкових політик розвинених держав; 4) розвинені держави повинні надавати підтримку державам, що розвиваються, щодо вдосконалення податкового адміністрування; 5) державам, що розвиваються, повинна гарантуватись значна доля голосів для можливості забезпечення їх впливу на процес прийняття рішень [152, р. 13–15].
За результатами розгляду питання щодо створення МПО в листопаді 2004 р. ЕКОСОР ініціювала перетворення Спеціальної групи на постійно діючий Комітет експертів ООН з міжнародного співробітництва в податкових питаннях. Це було здійснено відповідно до положень Монтеррейського консенсусу, прийнятого на Міжнародній конференції з фінансування розвитку (18–22 березня 2002 р.), яка “закликала вдосконалити міжнародну співпрацю в сфері оподаткування через поглиблення діалогу між національними податковими юрисдикціями, а також приділити особливу увагу потребам країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою” [11, р. 9]. Проте цей крок лише частково задовольнив існуючу потребу в спеціалізованій міжнародній організації в сфері оподаткування універсального характеру, оскільки вже зараз фахівці вказують на необхідність перетворення цього комітету на окремий міжурядовий орган з метою вдосконалення міжнародної податкової співпраці заради розвитку [[153], p. 3].
Інша пропозиція, спрямована на реалізацію відповідних положень Монтеррейського консенсусу, була спільно висунута МВФ, ОЕСР та Світовим Банком [[154]]. Вони створили Міжнародний діалог з оподаткування (далі – МДО), що не має статусу міжнародної організації та на жодному етапі свого розвитку не має і не матиме повноважень стосовно формулювання, виконання чи посередництва в реалізації юридично обов’язкових правил. Метою МДО є заохочення діалогу між урядами і міжнародними організаціями, сприяння обміну передовим досвідом та досягнення спільних цілей вдосконалення національних податкових систем. Основними ж завданнями є: 1) сприяння проведенню ефективного міжнародного діалогу між організаціями і державами-членами з проблем оподаткування, надаючи усім країнам можливість здійснити реальний внесок в обговорення питань податкової політики і податкового адміністрування; 2) ідентифікація передових напрямів в сфері оподаткування і забезпечення обміну досягненнями у цій сфері; 3) забезпечувати більш цілеспрямоване використання ресурсів технічної допомоги з податкових питань; 4) попередження дублювання зусиль при реалізації поточних заходів з податкових питань [154].
Незважаючи на цей крок, на нашу думку, потреба в МПО зберігається, оскільки: по-перше, “гнучкість” і “динамізм” МДО іноді може означати відсутність можливості координації діяльності міжнародних організацій чи певних країн (наприклад, обговорення питання щодо оподаткування доходу багатонаціональних компаній в державі його походження буде блокуватись розвиненими державами), по-друге, невідомо, яким чином буде забезпечуватись рівноправна участь у процесі обговорення актуальних проблем оподаткування держав, що розвиваються, по-третє, ряд важливих проблем та ініціатив міжнародного співробітництва у сфері оподаткування можуть взагалі не розглядатись з причини відсутності зацікавленості у їх вирішенні чи використанні окремих країн чи їх груп (наприклад, покращення фінансування розвитку через запровадження глобальних податків).
Такий стан справ є незадовільним, оскільки сучасні міжнародні організації або розглядають окремі аспекти оподаткування в контексті вирішення своїх основних завдань (СОТ, МВФ та ін.), або представляють інтереси лише окремих впливових груп країн (ЮНКТАД, ОЕСР та ін.), або ж мають регіональний характер діяльності (СІАТ, ІОТА та ін.), або ж володіють механізмом співпраці та статусом, що потребує вдосконалення і подальшого розвитку (Комітет експертів ООН з міжнародного співробітництва в податкових питаннях). Це значно ускладнює процес прийняття адекватних рішень на міждержавному рівні у відповідь на нові виклики у сфері оподаткування, породжені глобалізацією [[155], с. 209].
В умовах зростання значення міжнародних організацій у сфері оподаткування в контексті глобалізації зростає і роль їх актів, за допомогою яких вони можуть впливати на поведінку країн-учасниць. Однак “якщо міжнародні договори однозначно відносяться до джерел міжнародного права, то акти міжнародних організацій можуть мати різну юридичну природу або взагалі носити виключно рекомендаційний характер” [13, с. 90]. Наприклад, Типова конвенція ООН не має позовної сили, а її положення не є обов’язковими і не повинні тлумачитись як офіційні рекомендації ООН. Її метою є сприяння укладенню міжнародних податкових договорів шляхом усунення необхідності детального аналізу і тривалого обговорення кожного питання ab origine за кожним з таких договорів [136, с. ХХ–ХХІ]. Виходячи з цього, надзвичайно складним стає однозначне віднесення згаданого акта ООН до числа джерел міжнародного права.