Як ми вже зазначали, відразу по моменту створення ООН через внутрішні проблеми виявилась неспроможною ефективно продовжувати роботу, започатковану ще Лігою Націй і спрямовану на сприяння розробці проектів модельних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування. В цих умовах “лідерство в розробці модельних договорів було захоплено Організацією Європейського Економічного Співробітництва”, яка з 1961 р. отримала нову назву – Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) [11, p. 4].
Створений у березні 1956 р. Податковий комітет ОЕСР провів велику роботу і вже в 1963 р. разом з заключною доповіддю представив в якості рекомендованої моделі проект Типової конвенції ОЕСР. Остання отримала широке визнання, свідченням чому є те, що “практично всі угоди, укладені до кінця 1977 р., базувались на ній (всього близько 500 угод)” [14, c. 45–46].
В 1967 р. Податковий комітет ОЕСР (у 1971 р. його було перейменовано на Комітет з фіскальних зв’язків ОЕСР) розпочав роботу з перегляду Типової конвенції ОЕСР 1963 р. На думку самих членів комітету, така необхідність була викликана “змінами в податковій системі і розширенням міжнародних податкових відносин, з одного боку, та, з другого боку, – розвитком нових секторів ділової діяльності і ускладненням організаційних форм, що використовуються компаніями в їх міжнародній діяльності” [14, с. 46]. Нова редакція Типової конвенції ОЕСР була опублікована у 1977 р. та передувала заклику Ради ОЕСР до укладення на її основі нових угод і перегляду вже існуючих домовленостей. В той же час, країнам-членам рекомендувалось вивчити можливість укладення багатосторонньої конвенції, розробленої на базі опублікованої Типової конвенції ОЕСР 1977 р. Остання ініціатива виявилась передчасною з причини занадто великих розбіжностей між інтересами країн-членів [14, с. 46].
На нашу думку, варто погодитись з твердженням В.А. Кашина, який підсумував: “Значення типової моделі Конвенції ОЕСР для міжнародного податкового співтовариства важко переоцінити, оскільки вона не лише заклала основні принципи усунення подвійного оподаткування, але і дозволила уніфікувати (стандартизувати) терміни, поняття, критерії, якими користуються податкові спеціалісти у всьому світі” [14, с. 70].
Проблема подвійного оподаткування доходів і капіталу була не єдиним питанням, яке формувало основу для розвитку співробітництва держав у сфері оподаткування в рамках ОЕСР. Так, в липні 1963 р. ОЕСР доручила Податковому комітету розробити проект конвенції, яка б передбачала способи регулювання на спільній основі найбільш загальних проблем оподаткування майна і спадщини. “Проект конвенції про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на майно і спадщину” був опублікований в 1966 р. [136, с. XVIII].
Ефективне вирішення ситуацій подвійного оподаткування неможливе без адекватного рівня співробітництва між податковими органами країни-експортера і країни-імпортера капіталу. Тому держави-члени ОЕСР приділили значну увагу розробці Типової конвенції про надання взаємної правової допомоги в податкових питаннях, яка побачила світ у 1981 р. [13, с. 17].
В цілому, можна сказати, що ОЕСР досягла доволі значних успіхів у налагодженні співробітництва між країнами-членами у сфері оподаткування стосовно широкого кола проблем (Додаток А). Однак потреба підвищення рівня ефективності своєї діяльності та поширення узгодженої практики вирішення конфліктних податкових ситуацій транскордонного характеру змушує країни-члени цієї організації до залучення щонайбільшого числа держав до діалогу в рамках ОЕСР. Так, станом на вересень 2003 р. до Програми партнерства в сфері оподаткування було залучено 72 країни світу, що не є членами ОЕСР, серед яких є і Україна [[143], р. 13].
Основними цілями Програми партнерства в сфері оподаткування в рамках ОЕСР є: 1) залучення країн, що не є членами ОЕСР, до глобального обговорення проблем міжнародного оподаткування через налагодження
діалогу та досягнення консенсусу щодо міжнародних стандартів і керівних принципів; 2) поширення досвіду імплементації заходів, які можуть в економіках країн-партнерів сприяти стійкому розвитку за допомогою формування визначеної бази оподаткування та покращення можливостей залучення прямих іноземних інвестицій [143, р. 6].
Окрім ОЕСР, у другій половині ХХ ст. відчутну роль у розвитку міжнародного співробітництва в сфері оподаткування відігравали і галузеві організації, до яких, в першу чергу, належать організації з обмеженим членством. Серед останніх В. МакКлоскі (W. McCloskey) виділяє такі [124, р. 11]:
– Асоціація податкових відомств країн Співдружності;
– Африканська асоціація податкових відомств;
– Дослідницька група азійського податкового управління та наукових розробок (Study Group on Asian Tax Administration and Research) (далі – SGATAR);
– Карибська організація податкових керівників;
– Тихоокеанська асоціація податкових відомств;
– СІАТ;
– CRÉDAF;
– ІОТА.
Рамки цього дослідження не дозволяють повністю дослідити діяльність кожної з них, тому ми спробуємо надати їх узагальнену характеристику на прикладі СІАТ, яка була заснована ще в 1967 р. та яка досягла значних успіхів у налагодженні ефективного співробітництва держав-членів.
Основною метою СІАТ згідно ст. 2 Статуту є сприяння розвитку співпраці між державами-членами, підтримка їх в частині вдосконалення національних податкових відомств на основі висловлюваних ними потреб. З цією метою, СІАТ спрямовує свою діяльність на:
– формування сприятливого середовища між країнами-членами для взаємодії та підтримки один одного;
– розвиток співробітництва між країнами-членами, переважно в прагненні добровільного узгодження вимог обов’язку сплати податку та протидії ухиленню і уникненню оподаткування або інших форм порушення вимог обов’язку сплати податку, а також здійснення аналізу проблем міжнародного подвійного оподаткування;
– стимулювання і проведення досліджень щодо податкових систем і податкових відомств, а також сприяння постійному поширенню важливої інформації та практики обміну ідеями і досвідом через зібрання, технічні конференції, семінари, публікації та інші прийнятні способи;
– розвиток програм спеціалізованої технічної підтримки відповідно до окремих потреб і інтересів держав-членів через діяльність в сфері технічної співпраці СІАТ, постійний обмін кадрами, координацію запитів технічних експертів та інші належні заходи;
– співробітництво з іншими організаціями, якщо воно містить інтерес для СІАТ;
– укладення угод, включно з угодами з державою перебування, з державами-членами, що можуть надавати СІАТ режим, яким користуються міжнародні організації з відповідними привілеями, імунітетами та відповідальністю за дії співробітників відповідно до стандартів міжнародного права [[144], р. 4].
На шляху реалізації задекларованих цілей ця організація, яка об’єднує в своєму складі 37 держав-членів та 3 асоційовані члени (Кенія, ПАР, Чехія), досягла значних успіхів [[145]]. Так, були розроблені наступні модельні (типові) акти та рекомендації: Керівництво СІАТ щодо перевірок (2003), Керівництво СІАТ щодо внутрішнього аудиту (2006), Керівництво СІАТ щодо застосування і практики обміну інформацією в сфері оподаткування (2006), Модельна угода щодо обміну інформацією СІАТ (1999), Модельний кодекс поведінки СІАТ (2005), Модельний податковий кодекс СІАТ (1-а версія побачила світ у 1997 р., друга – у 2006 р.), Керівництво СІАТ щодо підрозділів оперативного збору податкових даних (tax intelligence) (2006), Керівництво для податкових відомств – Організаційна структура і менеджмент у податкових відомствах (2000) та ряд інших документів [[146]]. Функціонують предметні комітети з етики та корпоративності і контролю та міжнародного оподаткування. Періодично (не менше одного разу на рік) проводяться технічні конференції, на яких обговорюються актуальні питання оподаткування в країнах-членах: “Податковий аудит” (1969), “Автоматична обробка даних” (1971), “Функції, що здійснюються юридичними департаментами в рамках податкових відомств / Основні принципи податкового права” (1974) та ін. [[147], р. 2–3]. Проводяться також і технічні семінари, покликані забезпечувати аналіз національних процесів податкового адміністрування з метою розробки відповідних моделей та віднайдення можливих альтернатив щодо вирішення поставлених завдань. Велика роль приділяється проведенню різноманітних тренінгів. Зокрема, в режимі дистанційного навчання для співробітників податкових відомств країн-членів пропонуються: “Курс з трансфертного ціноутворення”, “Курс з контролю за фінансовими установами і операціями”, “Спеціальний курс податкового управління” та ін. Створена також спеціальна інформаційна база, де акумулюються описи податкових систем країн-членів, податкове законодавство (понад 1500 нормативних актів), податкові договори (понад 500), статистична інформація, інформація стосовно структури і функцій національних податкових відомств. Окремо варто відмітити діяльність СІАТ щодо надання технічної підтримки при проведенні модернізації податкових відомств країн-членів. В першу чергу, це стосується використання новітніх інформаційних технологій, а також планування, організації і управління процесами оподаткування. З 1983 р. СІАТ брала участь в наданні технічної підтримки для здійснення понад 71 проекту вдосконалення функціонування національних податкових відомств та розробки податкового законодавства в 23 країнах [[148]]. Організація також займається видавничою діяльністю, пропонуючи монографічні тематичні публікації, присвячені найрізноманітнішим проблемам оподаткування: “Світові виклики і тенденції в податковому адмініструванні” (№ 26), “План попередження податкового шахрайства” (№ 25), “Податкові системи і податкове управління в Латинській Америці” (№ 22) та ін. [[149]].