Наступна класифікація заснована на поділі міжнародних економічних організацій на міжнародні організації загальноекономічного характеру і галузеві організації [[132], с. 109]. В цьому випадку до першої групи ми могли б віднести ООН та ОЕСР, а до другої – СІОТА, Всесвітню митну організацію, Африканську асоціацію податкових керівників (African Association of Tax Administrators), Дослідницьку групу азійського податкового управління та наукових розробок (Study Group on Asian Tax Administration and Research) та ін. Такий поділ теж не позбавлений окремих недоліків, виходячи з факту надзвичайної неоднорідності міжнародних організацій, які включені до обох груп.
Відмітимо, що на даний час не існує єдиної класифікації міжнародних організацій, що уможливлює використання надзвичайно широкого спектру і інших класифікаційних критеріїв [132, с. 108]. Так, Опришко В.Ф. наводить вісім різних класифікацій міжнародних економічних організацій [[133], с. 70–73]. Така ситуація не сприяє внесенню чіткості в розуміння особливостей функціонування міжнародних організацій в сфері оподаткування. Однак, з іншого боку, вона має об’єктивне підґрунтя, оскільки “чинна сьогодні система міжнародних організацій є динамічною і дуже чутливою до змін у кон’юнктурі міжнародного співробітництва” [[134], с. 138].
Найбільший вплив на розвиток міжнародного співробітництва з податкових питань у повоєнному світі справили ООН та ОЕСР. Підтвердженням цьому слугує такий факт: “В світовій практиці сформувались дві основні моделі загальних податкових угод: модель Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) та модель Організації Об’єднаних Націй (ООН), які слугують основою для укладення двосторонніх міжнародних податкових угод” [[135], с. 45].
З моменту створення ООН транскордонні проблеми оподаткування мали зайняти помітне місце серед інших сфер міждержавного співробітництва. Так, згідно резолюції ЕКОСОР 2 (ІІІ) від 1 жовтня 1946 р. було створено Фіскальну комісію з метою надання допомоги “в сфері вивчення державних фінансів і, особливо, їх юридичних, адміністративних і технічних аспектів” [14, с. 45]. Вона мала стати наступницею Фіскального комітету Ліги Націй, який протягом свого відносно нетривалого існування спромігся значно вдосконалити механізм договірного регулювання проблем оподаткування транскордонного характеру. Проте в умовах нагнітання “холодної війни” робота Фіскальної комісії і її підкомітету з міжнародних податкових відносин фактично була призупинена. В свою чергу, це уможливило перехоплення ініціативи в частині розвитку модельних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування Податковим комітетом ОЄЕС (з вересня 1961 р. – ОЕСР).
Разом з тим, нові країни, що з’являлись в процесі деколонізації, потребували значних інвестицій для надання нового імпульсу розвитку національних економік. Важливим компонентом формування сприятливого інвестиційного клімату була і залишається ліквідація подвійного оподаткування, найбільш ефективним засобом якої є укладення відповідних міждержавних договорів.
Проте до 1965 р. між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, було укладено порівняно невелику кількість подібних договорів. Пояснювалось це тим, що, на думку Комітету з бюджетно-податкових питань, такі домовленості часто носили дискримінаційний характер, оскільки могли вимагати відмови країни походження доходу від його оподаткування [[136], с. VIII]. Зокрема, М. Веральський вважав, що “економічно розвинені країни-кредитори примушують своїх більш слабких партнерів йти на вигідне країнам-кредиторам формування своїх податкових систем” [[137], с. 64]. Як приклад, автор наводив поширення у договірній практиці тенденції закріплення норм про стабілізацію на тривалий час податкових ставок на визначеному рівні та про неприпустимість оподаткування іноземного капіталу за більш високими ставками, аніж ті, за якими він оподатковується у рідній країні.
З метою розробки засобів подолання вказаних суперечностей і сприяння укладенню двосторонніх податкових договорів між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, ЕКОСОР в своїй резолюції 1273 (XLIII) від 4 серпня 1967 р. запропонувала Генеральному секретарю ООН створити спеціальну групу експертів з завданням підготувати рекомендації для укладення податкових угод між країнами, приналежними до різних “таборів” [14, с. 47]. Ініціатива знайшла підтримку і вже у 1968 р. така група була створена.
За період 1968–1977 рр. в ході семи нарад, на яких були присутні представники Аргентини, Бразилії, Гани, Ізраїлю, Індії, Нідерландів, Норвегії, Пакистану та ще 12 країн, а також спостерігачі від 9 інших країн та від 5 міжнародних організацій як урядового, так і неурядового характеру, створеній групі експертів вдалось завершити розробку основних принципів щодо укладення двосторонніх договорів з питань оподаткування між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Важливість досягнутого результату була підтверджена ЕКОСОР, яка розглядала їх важливою формою надання технічної допомоги для укладення майбутніх угод [136, с. ІХ].
Наступним кроком стала розробка проекту типової двосторонньої конвенції про уникнення подвійного оподаткування для можливого її використання розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Примітно, що в процесі підготовки такого документу члени групи експертів ООН вирішили використовувати Типову конвенцію ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу 1963 р. (далі – Типова конвенція ОЕСР) і 1977 р. в якості довідкового тексту, з тим, щоб “скористатись накопиченим технічним досвідом, втіленим в цій Конвенції і коментарях до неї, а також з практичних міркувань, пов’язаних з тим фактом, що ця Конвенція використовується країнами-членами ОЕСР при веденні перемовин про укладення податкових договорів не лише один з одним, але і з країнами, що розвиваються” [136, с. ХІ]. На думку Б. Костерса (B. Kosters), група експертів ООН в значній частині запозичила досвід ОЕСР при розробці власної типової конвенції, але разом з тим, різниця між текстами обох документів є і досить значна: “В загальному, можна сказати, що Модель ООН надавала більше прав на оподаткування країні джерела походження доходу або ж країні-імпортеру капіталу” [[138], р. 4].
В 1980 р. ООН опублікувала Типову конвенцію ООН про уникнення подвійного оподаткування у відносинах між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються (далі – Типова конвенція ООН). В цьому ж році групу експертів ООН було перейменовано на Спеціальну групу експертів з міжнародного співробітництва в області оподаткування та збільшено її кількісний склад з 20 до 25 членів: 10 – з розвинених країн, 15 – з країн, що розвиваються [11, p. 7].
В листопаді 2004 р. ЕКОСОР надала Спеціальній групі експертів статус постійного комітету в інституційній системі ООН. Це було здійснено відповідно до положень Монтеррейського консенсусу, прийнятого на Міжнародній конференції з фінансування розвитку (18–22 березня 2002 р.), яка “закликала вдосконалити міжнародну співпрацю в сфері оподаткування через поглиблення діалогу між національними податковими юрисдикціями і також закликала приділити особливу увагу потребам країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою” [11, p. 9].
Така увага ООН до вирішення проблем укладення угод про уникнення подвійного оподаткування в поєднанні з поглибленням і розширенням світогосподарських зв’язків позитивно вплинула на динаміку укладення договорів про уникнення подвійного оподаткування між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. В цілому, на кінець 2004 р. загальна кількість договорів про уникнення подвійного оподаткування перевищила 2370, з яких 12 % складають договори між країнами, що розвиваються, 40 % – між країнами, що розвиваються і розвинутими країнами і 5 % – договори між країнами, що розвиваються та країнами з перехідною економікою [[139], c. 20].
Подвійне оподаткування було не єдиною проблемою податкового співробітництва, на подолання якої ООН спрямовувало зусилля світового співтовариства. Зокрема, з ініціативи ООН в 1979 р. було розроблено Типову конвенцію про оподаткування авторських винагород (роялті), яка стала основою для укладення в тому ж році рядом країн Багатосторонньої конвенції про уникнення подвійного оподаткування виплат авторських винагород. Остання так і не вступила в дію [13, с. 17].
Іншим напрямом діяльності ООН щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері оподаткування стала розробка проекту типового світового податкового кодексу з метою надання допомоги країнам у розбудові сучасних, ефективних податкових систем. Документ у формі “Основ світового податкового кодексу” був підготовлений спеціалістами Гарвардського університету (США) У.М. Хассі та Д.С. Любиком і опублікований в 1993 р. в рамках Міжнародної податкової програми. У вступі автори відразу зазначають, що в пропонованій розробці вони намагались відобразити сучасне розуміння податкової системи, перевірене на досвіді багатьох країн [[140], с. 23]. Згаданий кодекс є лише моделлю, в ньому використані умовні показники і він має рекомендаційний характер. Однак, на думку В. Арутюняна, в контексті розвитку співробітництва держав варто підкреслити, що “в кодексі особлива увага приділяється формуванню міжнародного податкового права, стандартизації і уніфікації законодавчих актів, що регулюють ці відносини” [[141], с. 41].
Перераховані напрями роботи ООН в частині вдосконалення співробітництва ООН не є статичними і мають тенденцію до розширення за предметом регулювання. Зокрема, до порядку денного третьої сесії Комітету експертів з міжнародного співробітництва в податкових питаннях (29 жовтня – 2 листопада 2007 р.) були включені наступні пункти: 1) зловживання податковими договорами; 2) визначення поняття «постійне представництво»; 3) оподаткування проектів в області розвитку; 4) обмін інформацією між податковими юрисдикціями; 5) перегляд Керівництва ООН з ведення перемовин щодо укладення двосторонніх договорів про уникнення подвійного оподаткування між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються; 6) врегулювання спорів; 7) перегляд коментарів до Типової конвенції ООН; 8) режим, що застосовується до ісламських фінансових інструментів [[142], p. 2].