Важливе місце в системі міжнародних договорів посідають угоди, що стосуються міжнародної фінансової діяльності (сфера публічних фінансів), які можна класифікувати таким чином:
1. Угоди про створення міжнародних організацій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнародних валютно-кредитних відносин.
2. Угоди про міжнародні розрахунки, тобто про порядок здійснення розрахунків за торгові і неторгові операції в сфері міжнародних економічних відносин.
3. Міжнародні кредитні угоди, тобто міждержавні договори про надання кредиту в валюті чи міжнародній рахунковій одиниці, або про поставку товару в кредит.
4. Міждержавні угоди про інвестиції (капіталовкладення).
5. Міжнародні угоди про забезпечення фінансових зобов’язань суб’єктів міжнародної фінансової діяльності.
6. Міждержавні податкові угоди, що систематизують оподаткування суб’єктів міжнародної діяльності і усувають (виключають) подвійне оподаткування.
7. Міжнародні угоди про економічне співробітництво.
8. Інші міжнародні угоди про відносини майнового та немайнового характеру, які виникають при функціонуванні суб’єктів міжнародної фінансової діяльності, а також про порядок розгляду спорів між ними.
Основними видами доходів, що охоплюються конкретними угодами про уникнення подвійного оподаткування, є: прибуток від комерційної діяльності; прибуток від транспортної діяльності (міжнародні перевезення); прибуток від нерухомого майна; дивіденди; відсотки (по кредитах); доходи від авторських прав та ліцензій (роялті); вартість рухомого і нерухомого майна; незалежні особисті послуги; доходи від роботи за наймом; гонорари директорів; державна служба; пенсії; доходи студентів, практикантів, учених[129].
Варто відзначити, що серед науковців немає єдиного погляду на класифікацію міжнародних податкових угод. І інколи, беручи один критерій для класифікації, види угод досить різні, або ж за своєю суттю групи угод подібні, хоча їх назви відрізняються. Все це призводить до свого роду невизначеності у сфері застосування міжнародних податкових угод. Для підтвердження такої ситуації наведемо кілька прикладів.
М.П. Кучерявенко за юридичною силою міжнародні податкові угоди поділяє на дві групи:
1. Угоди, що мають більшу юридичну силу по відношення до національного законодавства [130]. Саме так передбачено в Конституції України і національному законодавстві: міжнародні договори мають більшу юридичну силу, чим національні закони, незалежно від того – раніше чи пізніше вони були прийняті [131].
2. Угоди, що мають однакову юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато протиріч, в основі яких лежить зіткнення окремих положень однакових по силі національних і міжнародних норм, хоча після затвердження (ратифікації) міжнародного договору він перетворюється в акт, рівноцінний національному, і по особливостям використання мало в чому відрізняється від прийнятого національного закону.
За іншим критерієм Кучерявенко М.П. виділяє три групи міжнародних податкових угод:
1. Умовно податкові угоди.
2. Загально податкові угоди.
3. Обмежено податкові угоди.
Звичайно, такий поділ не є виключним і безспірним.
Перов А.В. і Толкушкін А.В. для класифікації вибрали такий критерій, як зміст міжнародних податкових угод:
а) угоди про взаємні пільги (митні конвенції, податкові статті Ломейських конвенцій та ін.);
б) угоди про усунення міжнародного подвійного оподаткування;
в) угоди про надання адміністративної і правової допомоги в податкових питаннях (Нордична конвенція 1972 р., угода США з Канадою, Великобританією, ФРН). Особливу групу, на думку цих же авторів, складають багатосторонні угоди про мито і митні збори (Генеральна угода про тарифи і торгівлю)[132].
Ушаков Д.Л. пропонує угоди про уникнення подвійного оподаткування в залежності від сфери застосування поділити на загальні угоди і спеціальні (обмежені) угоди[133]. Як він зазначає, загальні податкові угоди отримали найбільше розповсюдження. Вони, зазвичай, укладаються у формі договорів (конвенцій, угод) про уникнення подвійного оподаткування доходів та капіталу. Ці угоди можуть значно відрізнятися одна від одної у зв’язку з тим, що і держави, які їх укладають, різні по рівню економічного розвитку, податковому законодавству та ін.
Історичний екскурс і розвиток міжнародних податкових угод дає Кашін В.А. у своїй праці “Международные налоговые соглашения”[134]. На його погляд всі угоди, які певним чином регулюють податкові питання, можна розділити на дві групи. Перша – це власне податкові угоди, друга – інші міжнародні угоди і договори, в яких одночасно з іншими вирішуються і податкові питання. Податкові питання першої групи включають різні типи угод. Серед них Кашін В.А. виділяє:
а) угоди про надання адміністративної допомоги;
б) обмежені податкові угоди;
в) загальні податкові угоди;
г) угоди про податки на спадщину;
д) угоди про податки по соціальному страхуванню.
Найбільше поширеними в минулому, як зазначає даний автор, були угоди про режим оподаткування платежів в прикордонних районах (наприклад, угода між Францією і Люксембургом 1906 р.). Широкого застосовувалися обмежені податкові угоди: про усунення подвійного оподаткування морських і повітряних перевезень; про податковий режим окремих компаній (наприклад, угода між Францією і Іспанією 1926 р.); про усунення подвійного оподаткування платежів по авторським правам, ліцензійних платежів та ін.
Останнім часом всі ці угоди витісняються порівняно новою формою угоди, яка стала часто застосовуватися у зв’язку з широким поширенням та ростом прибуткових податків – загальними податковими угодами (або конвенціями). Такі угоди, як правило, охоплюють всі питання, які відносяться до взаємовідносин держав по лінії прямих податків (на доходи і майно) і заміняють раніше укладені обмежені угоди в цій сфері. Конкретне співробітництво між податковими органами регулюється спеціальними статтями такої загальної угоди або ж особливими угодами про адміністративну допомогу в податкових питаннях[135].
Самостійним і досить поширеним видом податкової угоди є угоди про усунення подвійного оподаткування спадщини.
І накінець, самим останнім видом в часі виникнення – це угоди, що поширюються на податки і внески, що стягуються по системі соціального страхування[136].
Отож, як бачимо, в історії міжнародних податкових угод простежується прагнення держав якнайповніше і всесторонньо врегулювати відносини в сфері міжнародного (зовнішнього) оподаткування. Тому, на даному етапі найбільше поширення набули угоди про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи та майно. Саме в цьому ракурсі Україною укладено чимало угод з різними державами.
Досить своєрідним є поділ загальних угод України про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна в залежності від “учасників”[137]:
- угоди із країнами-членами Співдружності Незалежних Держав, укладені після 1991 року;
- угоди, підписані з розвинутими країнами та країнами, що розвиваються після 1991 року;
- угоди, що продовжують діяти згідно Віденської конвенції про правонаступництво держав у відношенні договорів (тобто угоди укладені СРСР)[138].
Слід зауважити, що цей поділ є досить однобічним і з ним важко погодитися.
На думку автора роботи, безспірним є факт поділу міжнародних податкових угод відповідно до кількості учасників на:
1. двосторонні угоди (Угода між Урядом України і Урядом Держави Кувейт про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал (04.06.2003));
2. багатосторонні угоди (Багатостороння конвенція про уникнення подвійного оподаткування виплат авторської винагороди (13.12.1979))[139].
А от щодо змісту, то найбільш повною та розгорнутою є класифікація міжнародних податкових угод на групи, які запропонував С.Г. Пепеляєв[140]. На нашу думку, саме така позиція відображає основне призначення і зміст даних угод.
Отже, всі існуючі міжнародні угоди, що регулюють питання оподаткування, можна розділити на три групи:
1. Акти, що встановлюють загальні принципи оподаткування;
2. Власне податкові угоди;
3. Міжнародні договори, у яких поряд з іншими вирішують податкові питання;
До першої групи – акти, що встановлюють загальні принципи оподаткування – відносяться акти, які не підлягають безпосередньому застосуванню, але принципи, що в них містяться, реалізуються у внутрішньому законодавстві. Сюди належать: Європейська соціальна хартія 1961 р., Заключний акт наради з безпеки та співробітництва в Європі 1965 р. та ін.[141];
У другу групу – власне податкові угоди – входять наступні види угод:
1. Загальні податкові угоди. До них відносяться, насамперед, міжнародні договори рекомендаційного характеру, зокрема: Типова конвенція Організації економічного співробітництва і розвитку про оподаткування доходів і капіталу 1977 р. у редакції 1992 р.цієї Конвенції. Дана модель міжнародного договору про запобігання подвійного оподаткування використовується як основа в більшості діючих податкових угод. В даний час відзначається тенденція витиснення обмежених податкових угод загальними угодами, що охоплюють звичайно всі питання, що відносяться до взаємодії договірних держав у сфері оподаткування; часто такі угоди доповнюються окремими угодами про адміністративну взаємодопомогу по податкових питаннях. Але ці питання можуть бути включені й у тексти загальних податкових угод. Основну частину загальних податкових угод складають двосторонні угоди про запобігання подвійного оподаткування доходів майна[142].