– розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації закріпленої продукції;
– визначає схему та порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;
– організує та проводить обстеження та атестацію виробництв;
– здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та атестованим і виробництвом;
– видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв.
Органи з сертифікації систем якості акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації) [4].
Орган з сертифікації систем якості виконує такі основні функції:
– розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації систем якості;
– організує та проводить сертифікацію систем якості; організує та проводить за пропозицією органу з сертифікації продукції атестацію виробництв;
– здійснює технічний нагляд за сертифікованими системами якості та атестованими виробництвами;
– видає сертифікати на системи якості.
Випробувальні лабораторії (центри) акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації) і виконують такі основні функції:
– проводять випробування продукції, що сертифікується, відповідно до галузі акредитації та видають протоколи випробувань;
– беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, та за дорученням Національного органу з сертифікації–в проведенні інспекційного контролю,
– беруть участь за дорученням органу з сертифікації в атестації виробництва продукції, що сертифікується.
Системи, за дорученням Національного органу з сертифікації або органу з сертифікації, виконують роботи, що пов'язані з сертифікацією продукції. Науково-методичним та інформаційним центром в Системі є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики Держстандарту України.
Науково-методичний та інформаційний центр виконує такі основні функції:
– здійснює розробку та удосконалення організаційно-методичних документів Системи;
– готує та подає до Національного органу з сертифікації пропозиції та проекти законодавчих актів в галузі сертифікації;
– проводить аналіз можливостей підприємств та організацій щодо акредитації їх органами з сертифікації, виконання функцій випробувальних лабораторій (центрів), здійснює експертизу їх вихідних документів та готує пропозиції Держстандарту України (органу з акредитації) щодо їх акредитації в Системі;
– готує пропозиції з номенклатури продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;
– бере участь на договірній основі в підготовці органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів) до акредитації, а також у підготовці підприємств до сертифікації продукції та систем якості;
– здійснює інформаційне забезпечення та надає інформаційні послуги в галузі сертифікації.
Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України виконують такі функції:
– проводять за дорученням органу з сертифікації продукції технічний нагляд стабільністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва;
– надають інформацію у сфері сертифікації і акредитації;
– надають на договірній основі методичну допомогу підприємствам у підготовці до акредитації їх випробувальних лабораторій, сертифікації продукції систем якості та атестації виробництв [7].
Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та якості проводить навчання та підвищення кваліфікації фахівців у галузі сертифікації, здійснює підготовку аудиторів.
Кажучи про добровільну сертифікацію, то вона може вироблятися на відповідність продукції вимогам, не віднесеним актами законодавства і нормативних документів до обов'язкових вимог, на договірних умовах між заявником і органом по сертифікації. Ініціатива такої сертифікації може належати виготовлювачу, продавцю, споживачу, органу державної виконавчої влади, громадським організаціям і окремим громадянам.
Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації [10].
Номенклатура затвердженого Переліку державної системи обов'язкової сертифікації, має тенденцію до збільшення. Тим часом, законодавство, що діє в економічно розвинутих країнах, передбачає обов'язкову на державному рівні сертифікацію лише окремих видів продукції, таких як продукти харчування, медикаменти, медичне устаткування, деякі предмети побутової хімії й електротовари.
Сертифікація продукції на міжнародному рівні
При укладанні міжнародних контрактів іноземних партнерів, насамперед, цікавить, чи сертифіковане підприємство, що випускає ту йди іншу продукцію, у цілому, чи сертифіковані його системи керування виробництвом і якістю продукції, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища і т.д., чи мається знак якості Ради Європи. Без знака GS ("Перевірено на безпеку") практично неможливо реалізувати на Заході технологічне устаткування, механічні й електричні машини, у тому числі навіть дитячі іграшки. Сертифікат ISO 14 000 підтверджує дотримання міжнародних норм в області охорони навколишнього середовища, ISO 9000 – якості продукції і т.д.
ISO – це міжнародна організація, що займається проблемами стандартизації і сертифікації. Її повне найменування – International Standard Organization. Українська система сертифікації продукції не є авторитетною в розвинутих країнах багато в чому тому, що ця система здійснюється державними органами. Там прийнято, щоб якість товар оцінювали незалежні недержавні структури [8].
Утім, міжнародні стандарти ISO 9000, що дозволяють оцінювати якість не окремого виду виробу, а технології його виробництва в цілому, з 1 липня 1996 року введені й в Україні.
Крім ISO необхідно згадати також і про такі міжнародні організації, як IЕС (Міжнародна електротехнічна комісія) і ЕОТС (Європейська організація по іспитах і сертифікації).
Сертифікація продукції на основі визнаних на міжнародному рівні процедур усуває багато технічних бар'єрів у торгівлі і сприяє її розвитку.
Відповідно до визначення, що міститься в Посібнику ISO/IЕС-2 (1991р.), сертифікація – це "процедура, за допомогою якої третя сторона письмово завіряє (за допомогою сертифіката відповідності), що продукція, чи процесс послуга відповідають заданим вимогам". При цьому під третьою стороною розуміється особа чи орган, незалежні від сторін, тобто, наприклад, від постачальника і покупця. Відзначимо, що діяльність по підтвердженню відповідності встановленим законодавством технічним регламентам, що здійснюють державні органи, прийнято називати не сертифікацією, а твердженням, схваленням, чи реєстрацією омолагацией [10].
Вимоги до об'єкта сертифікації повинні бути встановлені (задані) заздалегідь, без чого ця процедура втрачає зміст, а результати сертифікації завіряються сертифікатом відповідності.
У залежності від правил тієї чи іншої сертифікації, умов виробництва і постачань продукції іспитам у процесі сертифікації може бути піддан одиничні екземпляри продукції, або вибіркова партія, або кожен екземпляр продукції. Варто відрізняти сертифікат на продукцію від сертифіката на систему.
Сертифікація системи якості – це процедура, що підтверджує здатність підприємства випускати продукцію встановленого рівня якості, а сертифікація продукції – це підтвердження відповідності якості визначеного виду виробу установленим вимогам.
Наказом Держстандарту України затверджений Порядок проведення робіт із сертифікації продукції іноземних виробництв по схемах з обстеженням, атестацією і сертифікацією систем якості, яким установлені Загальні вимоги по проведенню сертифікації продукції в державній системі сертифікації. Порушення органами сертифікації даного Порядку спричиняє позбавлення атестата акредитації [2,3].
Міжнародні стандарти ISO серії 9000 не стосуються конкретного сектора чи економіки промисловості. Сукупно вони являють собою посібник з керування якістю і загальні вимоги по забезпеченню якості, вибору і побудові елементів системи якості.
Дані стандарти містять опису елементів, що повинні включати системи якості, а не порядок упровадження цих елементів тією чи іншою організацією.
За роки, що пройшли з часу опублікування цих стандартів, вони одержали широке визнання і поширення. Більш 50 країн світу прийняли їх як національні.
З розвитком теорії і практики забезпечення якості удосконалювалися і стандарти ISO. Нова редакція цих стандартів була затверджена й опублікована в 1994 році .
Наявність на підприємствах визнаних (сертифікованих) систем якості є гарантією не тільки якості продукції (послуг), але і стабільності і надійності підприємства як партнера в ділових відносинах. Розвиток цієї діяльності в Європі стимулюється також тим, що з 1996 року рішенням Європейського Союзу реєстрація системи якості дає додаткові переваги в торгівлі, одержанні державних замовлень і, крім того, заміняє у визначених ситуаціях необхідність у сертифікатах відповідності продукції .
Згідно дослідження ISO в 2009 р. було розроблено ряд нових сертифікатів для продукції та послуг в сферах, які поданих в табл.1.(ДодатокА).
Для кращого розуміння подамо розшифровку галузей:
1.Загальні положення, інфраструктури і науки
Загальні / термінологія / Стандартизація / Документація - Послуги / Компанія організації, управління та якості / управління / Транспорт - Математика / Природничі науки - Соціологія
2.Здоров'я, безпека та навколишнє середовище
Охорона здоров'я технології - Екологія / Охорона здоров'я / Безпека
3.Інженерні технології
Метрологія та вимірювання / Фізичні явища - Тестування - Механічні системи та компоненти загального призначення - рідина системи та компоненти загального призначення - Технологія машинобудування - Енергетика та передачі тепла - Електротехніка - Точна механіка / Ювелірні вироби сертифікація продукція міжнародний комерційний