У політичній сфері інтеграція за принципом “силового глобалізму” спричиняє “демократичний дефіцит” у взаємовідносинах міжнародних організацій та національних урядів. Очевидною стає загроза суверенітету, політичній безпеці національних держав. У правовій сфері спостерігається тенденція до криміналізації господарської діяльності у результаті недосконалості правової бази міжнародної економічної діяльності, передусім, транснаціональних корпорацій. Дискримінаційна політика країн “золотого мільярду” виправдовується правовими регулятивами та ідеологічними засобами.
Диспаритети глобальної інтеграції виявляються також у рівні розвитку освіти та інформаційної сфери. Відбувається відставання абсолютної більшості країн, що розвиваються, від розвинених країн у використанні новітніх засобів інформації. Країни, що монопольно володіють високими технологіями, впроваджують політику уповільнення й обмеження НТП у країнах, що такими технологіями не володіють. У повній мірі таку дискримінаційну політику відчуває й Україна.
Перехід від біполярного до монополярного світу актуалізує проблему цивілізаційного диктату. Західна культура поширюється на весь світ, а інші культури фактично самоізолюються. Цивілізаційний тиск, культурні деформації обертаються втратою традиційних цінностей, національної ідентичності та солідарності, руйнацією звичних етичних імперативів і господарських традицій. Відповідно, підвищується вразливість незахідного суспільства щодо зовнішньої інформаційної та інтелектуальної експансії. Очевидним стає нееквівалентний обмін інформацією між світовим центром (Заходом) та периферією, а оскільки будь-який нееквівалентний обмін є експлуатацією, то можна зробити висновок про культурну й інформаційно-інтелектуальну експлуатацію Заходом усього іншого світу.
Однією зі складових системної кризи сьогодення є духовна криза, що виявляється, наприклад, у домінуванні споживацької моралі над релігійною. Саме гонитва за матеріальними цінностями призвела до втрати моральних орієнтирів і справжнього сенсу життя. Духовні виміри буття: любов, релігія, краса, добро – набувають кількісних характеристик і перетворюються на продукти споживання. Цінності прагматизму, індивідуалізму, гедонізму відбиваються в системі освіти і науки. Навіть такі “апостоли” західного лібералізму, як Дж.Сорос, вбачають у даних явищах загрозу і вважають, що із ними необхідно нещадно боротися [2, с. 145]. Прагнення матеріального збагачення, агресивність, індивідуалізм й егоїзм поступово стають звичними характеристиками пересічних громадян навіть у незахідних країнах. Конфлікт цінностей між сучасною західною (гедоністською) та східною (традиціоналістською) культурами є однією з головних причин міжнаціонального відчуження.
Спільність природно-кліматичних умов проживання, перебігу головних подій історії, характеру виробничої діяльності, мови формують особливості психології (“національний характер”), етнічну мораль, сукупність традиційних цінностей, норм, правил, вимог, покликаних регулювати вчинки, діяльність як окремих індивідів, так і суспільства у цілому. Засвоєння цих норм сприяє формуванню в окремих індивідів адекватних уявлень про світ. Оскільки етнос є складною культурною, історичною, антропологічною конструкцією, то будь-яке втручання в неї, а тим більше нехтування й уніфікація культурної мозаїчності антропосфери приховує загрозу для життя всього людства. Населення периферійних країн (особливо суспільна еліта) послідовно відокремлюється від місцевих інтересів, норм та традицій. Дискредитація духовних і культурних принципів та святинь народів по суті стає технологією їх духовного знищення. У ході глобальних трансформацій розбіжності між країнами, народами й етнічними групами нівелюються, що призводить до зниження розмаїття світового співтовариства як системи. Спрощення системи, як правило, призводить до її деградації і, відповідно, знижує її життєздатність.
На сьогодні світова цивілізація характеризується глобальною морально-духовною та соціокультурною кризою, яка базується на дуеті гносеологічної та аксіологічної криз, що заглиблюються через культурно-інформаційний диктат-монолог Заходу. Цю кризу не здатна зафіксувати споживацька свідомість. Аксіологічна криза полягає в поширенні споживацьких цінностей і формуванні споживацького світогляду. Гносеологічна криза сьогодення виявляється в нездатності особистості з вестернізованою свідомістю адекватно зрозуміти й відповідно відреагувати на складні реалії глобальних світових трансформацій.
Інформаційний колоніалізм виявляється, насамперед, у розповсюдженні інтелектуально спрощених, примітивних зразків мас-культури. Технологічна раціональність стає витоком матеріальних та духовних хибних (збочених) потреб, надаючи їх розповсюдженню глобального характеру, використовуючи для цього новітню техніку й технологію (наочним прикладом може слугувати розповсюдження порнографії через Інтернет). Глобалізм атакує свідомість псевдокультурною продукцією західної відеоіндустрії та шоубізнесу. Остання розрахована на первинний (дорефлексивний, інстинктивний) рівень сприйняття примітивної, естетично нерозвиненої людини, формує в неї специфічні зразки поведінки і стиль життя. Некритичне сприйняття творів масової культури справляє деморалізуючий вплив на свідомість, породжує людину маси, провідними характеристиками якої є відсутність глибоких інтересів, нерозвинена емоційна сфера і якій властиві водночас як агресивність (прагнення домінувати будь-якою ціною), так і конформізм (прагнення бути таким, як усі). Така людина легко піддається маніпулюванню.
Мові мас-медіа, окрім функціоналізму та алогічності, притаманна ще одна властивість, яка закріплює характерні для сучасного суспільства соціальні взаємозв’язки: це репресивність мови, яка приховується за фамільярністю, образністю, безпосередністю, цікавістю. Пізнання світу перетворюється на сприймання змонтованого образу, який постійно повторюється в загальному використанні: кожна річ одразу ж впізнається та ототожнюється зі своєю функцією. Судження набувають форми наказів, вони скоріше спонукають, ніж констатують. Комунікація чинить авторитарний тиск на індивіда, перманентно наказуючи діяти таким чи іншим способом.
Відбувається істотне скорочення мовних форм, що призводить до скорочення форм мислення. Уніфікована, функціональна мова є антикритичною. Мова мас-медіа антиісторична, тому що багато історичних понять заради кращого їх функціонування визначені за допомогою нових якостей, смислів, образів. Людина навчається забувати і живе у світі, де не існує незрозумілого, за кожною річчю та обличчям впізнаються вже бачені образи, від яких очікують лише певної дії. Можна назвати цей процес фальсифікацією, яка означає перетворення неправди в соціально визнану “істину”.
Реклама стає основою поведінки в різних ситуаціях, а ситуації також стандартні та однотипні. Мова фіксує соціальну одномірність і закріплює за словами ті значення, які слугують існуючій системі. ЗМІ діють, що люди починають мислити і жити у вигідному для маніпуляторів напрямку. Масова культура набуває ознак мозаїчності. Для більшої частини суспільства культура – продукт впливу засобів масової комунікації на соціальне поле, яке вони насичують величезною кількістю повідомлень.
Отже, репресивна свідомість і мова цивілізованого індивіда виступають як форми відчуженого існування людини. ЗМІ виступають як засоби створення відчуженої життєдіяльності. Репресивна мова і репресивна свідомість стають формами, у які виливається відчуження.
ЗМІ перетворюються на ЗММ (засоби масової маніпуляції), а їх володарі-маніпулятори, створюючи та втілюючи нові ціннісні настанови й орієнтації, формують якісно нову свідомість суспільства. Постає загроза втрати елітою відчуття реальності, оскільки зростає прірва між ідеями та уявленнями, що визріли у середині суспільства, та картиною світу, що нав’язується маніпуляторами. Отже, з одного боку, навколишній світ маніпулятори розглядають як додаток до свого “Я” і вживають будь-які заходи для того, щоб стати першими у світі, а, з другого боку, інформаційний авторитаризм, надаючи окремим соціальним групам безпрецедентну владу, загрожує нав’язуванням цілому світу утопічних, фантасмагоричних образів і моделей поведінки, що породжуються відчуженим від світу інтелектом.
Панування, що ґрунтується на управлінні свідомістю, стає непереборним, оскільки є непомітним і всюдисущим. Окремий індивід виступає в ролі соціально скерованого споживача матеріальних та духовних благ, яким надається важлива функція соціальних орієнтирів: вони перетворюються на агентів соціального управління. Існує загроза того, що технологічний розвиток призведе до встановлення тоталітарної держави, у якій людина втратить свою індивідуальність, перетворившись на один із гвинтиків величезного механізму. Панування проникає у свідомість кожної людини, нав’язуючи індивідові спектр визначених ЗММ “хибних” потреб і перетворюючи всіх членів суспільства на функціонерів. Більшість потреб належить до категорії хибних. Механізм соціального контролю стає дуже простим: спочатку створити певні потреби, а потім надати задоволення, щоб кожний відчував себе щасливим. Проте, не зважаючи на масове задоволення і навіть щастя, це – штучні потреби, які мають суспільний зміст та функції і визначаються зовнішніми силами, контроль над якими недоступний індивідові. Вони є продуктами суспільства, інтереси якого вимагають пригнічення. Життєдіяльність на основі хибних потреб є формою відчуженого буття цивілізованої людини.