Головна мета діяльності ОПЕК:
1.Координація й уніфікація нафтової політики країн-членів та захист їхніх інтересів, у тому числі шляхом забезпечення їм сталих доходів;
2.Забезпечення стабільності цін на світовому ринку нафти та постачання нафтою країн-споживачів;
3.Забезпечення одержання справедливих доходів інвесторами від капіталовкладень у нафтову промисловість;
4.Забезпечення охорони навколишнього середовища;
5.Співробітництво з країнами — не членами ОПЕК з метою реалізації ініціатив щодо стабілізації світового ринку нафти.
Поряд із специфічними питаннями забезпечення та захисту економічних і фінансових інтересів країн-членів у нафтовій промисловості, організація у 1976 р. створила Фонд міжнародного розвитку (Фонд ОПЕК).
Метою діяльності Фонду є:
1.Здійснення фінансового співробітництва між країнами — членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються, шляхом надання пільгових позик для фінансування платіжних балансів, для здійснення проектів і програм розвитку;
2.Сприяння або надання позик міжнародним агентствам, діяльність яких відповідає меті Фонду;
Основним напрямом діяльності Фонду вважається надання позик і субсидій на пільгових умовах (під низький процент). Фонд надає позики трьох типів:
Позики на здійснення конкретних проектів розвитку; національним банкам розвитку надаються також кредитні лінії для фінансування малих і середніх підприємств;
Позики для фінансування програм на відновлення або модернізацію певних галузей економіки, на закупівлю сировини, обладнання, запасних частин, список яких узгоджується з Фондом;
Позики для фінансування платіжних балансів, на імпорт продуктів харчування і споживчих товарів; на закупівлю обладнання для сільського господарства і виробництва споживчих товарів.
Позики доповнюються субсидіями, що надаються для фінансової підтримки, дослідницьких робіт, підготовки кадрів, продовольчої допомоги, допомоги при надзвичайних обставинах.
Окрім Фонду міжнародного розвитку, країни — члени ОПЕК створили інші спільні економічні й фінансові структури, серед яких сім багатосторонніх інститутів допомоги, шість двосторонніх інститутів допомоги розвитку та три трастових фонди.
Багатосторонні інститути допомоги ОПЕК: Арабське головне управління сільськогосподарських інвестицій і розвитку;Програма арабських держав Перської затоки для організації розвитку системи ООН; Арабський валютний фонд; Арабський фонд економічного і соціального розвитку; Арабська програма фінансування торгівлі; Арабський банк економічного розвитку Африки; Ісламський банк розвитку.
Двосторонні інститути допомоги розвитку ОПЕК:Фонд арабського економічного розвитку Абу-Дабі (Фонд Абу-Дабі);Організація з інвестицій, економічної і технічної допомоги Ірану (Організація Ірану);Іракський фонд розвитку зарубіжних країн (Іракський фонд);Кувейтський фонд арабського економічного розвитку (Кувейтський фонд);Саудівський фонд розвитку (Саудівський фонд).Венесуельський інвестиційний фонд.
Трастові фонди ОПЕК: Арабський нафтовий фонд; Трастовий фонд Нігерії;Венесуельський трастовий фонд.
До групи регіональних багатосторонніх економічних організацій належить НАФТА — Північноамериканська зона вільної торгівлі її створено на основі угоди, яка набрала чинності 1 січня 1994 р. між Канадою, США і Мексикою (підписана в 1992 р.).
Угода про створення НАФТА включає такі положення щодо режиму і гарантій іноземних інвестицій:
1.Кожна країна — член Організації надає інвесторам й інвестиціям іншої країни-члена не менш сприятливий режим, ніж той, який вона надає у подібних випадках власним інвесторам (тобто національний режим);у взаємовідносинах між країнами — членами Організації передбачається режим найбільшого сприяння;
2.Забороняється нав'язування будь-яких обмежень щодо умов функціонування капіталу, зокрема забороняється встановлювати мінімальну експортну квоту, розміри місцевого компонента в кінцевій продукції, імпортні обмеження, обмеження на ліцензування технології, виключні торговельні вимоги, вимоги валютного контролю;
3.Передбачається режим вільного переказу всіх видів платежів (прибутки, дивіденди, проценти, управлінські платежі, технічна допомога, виручка від продажу, включаючи повну або часткову ліквідацію) у вільно конвертованій валюті, за ринковим курсом на день переказу;
4.Передбачається поетапне регулювання інвестиційних суперечок між приватними інвесторами: на першому етапі — використання консультацій і переговорів; у випадку їх невдачі — створення умов для арбітражу при дотриманні принципу рівності щодо всіх інвесторів і відповідно до принципу міжнародної взаємності;
5.Допускається можливість націоналізації на недискримінаційній основі у випадку наявності відповідних суспільних інтересів згідно з чинними нормами і за умови виплати належної компенсації.
Відповідно до Угоди протягом 15 років майже всі торговельні та інвестиційні бар'єри між країнами — учасницями НАФТА мають бути ліквідовані, а митні збори відмінені.
Серед регіональних економічних організацій, у яких бере участь Україна, слід виділити Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), яке офіційно засноване на початку 1988 р., а фактично почало функціонувати з 1992 р. У складі цієї організації 11 країн-членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕС знаходиться у Стамбулі.
Основні напрями діяльності ЧЕС в економічній та фінансовій сферах:
1.Розвиток багатостороннього і двостороннього співробітництва у погоджених галузях; розширення диверсифікації співробітництва;
2.Поліпшення умов для підприємницької діяльності й стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств і фірм;
3.Сприяння розвитку підприємництва шляхом стимулювання співробітництва між малими і середніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і промисловцями.
Крім того, в рамках робочих груп проводиться робота з розширення і поглиблення співробітництва у сфері банків і фінансів, з питань уникнення подвійного оподаткування, захисту інвестицій, передачі статистичних даних і економічної інформації. Утворено Раду Чорноморського економічного співробітництва, яка складається з представників підприємницьких об'єднань і торговельних палат країн — членів організації. Україна бере активну участь у діяльності ЧЕС та Чорноморського банку торгівлі та реконструкцій.
Частка України в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовим посередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР В Україні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика , транспорт,суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтовані банки.[15]
Іншою міжнародною економічною організацією регіонального характеру, в діяльності якої бере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав (СНД), заснована в 1991 р. Членами СНД є країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна.
У 1993 р. країни — члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу, яка передбачає:
1.Вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;
2.Здійснення погодженої політики у таких сферах, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;
3.Заохочування вільного підприємництва та інвестицій; підтримка виробничої кооперації і налагодження прямих зв'язків між підприємствами і галузями;
4.Узгодження господарського законодавства.
Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази — безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.
Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди — Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства. Європейський фонд регіонального розвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної і промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввіз промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами — учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягнення податку. Видаткова частина бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.
Щодо національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практично із самого початку діяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:
1.Вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП
2.Гармонізації структур бюджету;
3.Координації бюджетної політики;
4.Гармонізації податків податкової політики.
Усвідомлюючи всю складність вирішення цього завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його реалізації поступово. На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення чисто технічних питань — розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.