Значення транснаціональних корпорацій для розвитку сільськогосподарської галузі (стр. 6 из 9)

При цьому потрібно пам’ятати, що внаслідок низького сукупного попиту та рівня цін на внутрішньому ринку вітчизняне сільськогосподарське виробництво набуло ознак експортно-орієнтованої галузі. Враховуючи, що значний приріст обсягів реалізації аграрної продукції припадав саме на експорт сільськогосподарської та похідної продукції, можна зробити припущення, що економічне зростання в аграрному секторі – це так званий експортозумовлений економічний ріст (export-led growth) [17].

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з 2009р. збільшилась частка чорних металів – з 25,8% до 28,4%, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – з 5,4% до 7,1%, жирів та олій тваринного або рослинного походження – з 4,5% до 5,1%, руд, шлаків та золи - з 3,4% до 5%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання – з 2% до 4,7%. Натомість зменшилась частка механічних машин – з 7% до 6,1%, електричних машин – з 5,6% до 4,9%, зернових культур – з 9% до 4,8%, виробів з чорних металів – з 4,9% до 3,9% ( Додаток А) [11].

Водночас експорт продукції аграрного походження здебільшого має низько технологічний характер, із невеликою глибиною переробки, залишаючи Україну у групі сировинно-ресурсних постачальників. Із загального обсягу експорту продукції сільськогосподарського походження частка готових харчових продуктів за досліджуваний період коливалася в межах 22-34 %. Отже, актуальним є перерозподіл структури експорту з метою зростання частки продуктів із більшою доданою вартістю, хоча одних тільки закликів до цього недостатньо.

На сьогодні для товарів сільськогосподарського походження характерне позитивне сальдо вітчизняного зовнішньоторговельного обороту, джерела формування якого до того ж мають свою специфіку. Якщо за не переробленою продукцією обсяги імпорту традиційно менше експорту, то за готовими харчовими продуктами обсяги імпорту перевищують суму аналогічного експорту.

Збалансованість експорту та імпорту безпосередньо пов’язана з умовами зовнішньоекономічної діяльності, яка здійснюється під тиском глобалізацій них процесів. Існуючий розподіл ринків ускладнює прорив на нові, проте не виключає втрату старих ринків збуту. При цьому лише демпінговими цінами довго втриматися на конкретному ринку важко.

Транснаціональні корпорації, які працюють у сфері агробізнесу, намагаються охопити всі ланки цієї системи для досягнення максимальних прибутків та рентабельності. Відомо, що в структурі вартості валової продукції, яку сплачує кінцевий споживач, частка виробника (фермера) становить до 20%, близько 40% припадає на галузь переробки і харчової промисловості, решта – витрати на доставку, упаковку, рекламу тощо [23].

За визначенням вітчизняних вчених, у нашій країні не вистачає власних ТНК і фінансово-промислових груп, концернів, холдингів, здатних створити фундамент економіки й стати висококонкурентоспроможними на світовому ринку. Викладені тенденції щодо концентрації виробництва не обминули вітчизняне сільське господарство і переробну промисловість. Історія розвитку світового сільського господарства яскраво демонструє, що у цій галузі уже давно простежується тенденція до концентрації виробництва, формою вияву якої стало скорочення кількості фермерських господарств і збільшення площ землекористування та обсягу продажу у тих, що функціонують.

Викладені тенденції щодо концентрації виробництва не обминули вітчизняне сільське господарство і переробну промисловість. Історія розвитку світового сільського господарства яскраво демонструє, що у цій галузі уже давно простежується тенденція до концентрації виробництва, формою вияву якої стало скорочення кількості фермерських господарств і збільшення площ землекористування та обсягу продажу у тих, що функціонують. агропромисловий транснаціональний корпорація сільський

Розглядаючи Україну, як стратегічно важливий регіон для виробництва продовольства, велика кількість агропромислових ТНК прийшла на український ринок ще на початку 90-х років, зразу після здобуття нашою державою незалежності. Метою ТНК було отримати нові ринки збуту своєї продукції, а також доступ до нових ресурсних і сировинних запасів, закріпити свої позиції на даних ринках. Діяльність сучасних агропромислових ТНК охоплює майже всі виробничі і переробні галузі агропромислового комплексу України, а також суміжних з ним галузей. Прикладом таких ТНК можуть бути хімічні, машинобудівні і насіннєві концерни, трейдерські, фінансові, переробні та сировинні компанії, корпорації-виробники продуктів харчування та ін. [20].

Проте процес концентрації виробництва в АПК України, як і в Росії, за своїми масштабами є безпрецедентним і його сміливо можна назвати над концентрацією виробництва. Цей процес в Україні бере відлік з 2000 року після прийняття відомого Указу Президента України щодо трансформацій КСП у підприємства ринкового типу. Саме з цього часу почав масштабно вливатися капітал в агробізнес різних сфер економіки, причому за різних мотивів.

Прикладом агропромислової ТНК, структурні підрозділи якої працюють з 1997 р. активно працюють на аграрному ринку України є компанія CNH (Case New Holland), яка було утворена шляхом злиття двох компаній: New Holland та N.V Case Corporation у 1999 р. і є глобальним лідером у галузі сільського господарства та будівельного обладнання [24].

Слід підкреслити, що чимало компаній і бізнесменів, що вливали свій капітал в агробізнес, швидко «покидали» його через нефундаментальність мотиву (одержання активів аграрних підприємств для погашення боргів, надія дешево купити й дорожче продати, очікування швидкого прибутку будь-якою ціною тощо). Тому процес капіталізації сільського господарства за напрямом вливання капіталу з інших сфер економіки на початковій стадії — орієнтовно 2000-2005 роки — здійснювався нерідко хаотично, не цілеспрямовано, відбувався процес перепродажу активів одними бізнес-групами іншим. Проте наприкінці вказаного періоду концентрація агробізнесу стала здійснюватися на певних достатньо рельєфно окреслених напрямах.

Найбільш вдалими з таких напрямів були й залишаються ті, які супроводжувалися створенням вертикально-інтегрованих структур на засадах єдиної власності. Усі такі структури організують великомасштабне сільськогосподарське виробництво, консолідуючи великі масиви землі. Усі такі структури організують великомасштабне сільськогосподарське виробництво, консолідуючи великі масиви землі.

Прикладом таких АПФ, причому не з числа найбільших, може бути ТОВ «Астарта Київ». До складу цієї компанії входить сім цукрозаводів, вона вирощує цукровий буряк, зернові, соняшник, утримує велику рогату худобу виробляє комбікорми, консервовані овочі та фрукти, використовує 133,5 тис.га ріллі.

Важливо наголосити, що більшість великих компаній інтегрованого агробізнесу планують розширювати, причому істотно, землекористування. Так, «Українська група компаній Land West Company» спеціалізується на вирощуванні зернових й олійних культур, орієнтується на вирощування та експорт органічної продукції, використовує нині 164 тис.га ріллі, а планує — 300 тис.га; ЗАТ «Агротрон» прогнозує розширити землекористування з 120 до 200 тис.га; група підприємств «Миронівський хлібопродукт» — відповідно зі 97 до 220 тис.га; Агропромислова корпорація «Укррос» — з 75 до 120; іноземна компанія «Landcom International» — з 54 до 350 тис.га [16, 57].

Ця обставина дає підстави для двох висновків: перший — у найближчий час частка сільськогосподарських земель, що контролюватиметься різними великими компаніями — АПФ, може істотно зрости, й збільшитися в 1,5-2 рази; другий — намагання великого капіталу з інших сфер економіки розширити своє поле діяльності в агробізнесі засвідчує, ймовірніше всього, що нині уже домінуючим мотивом вливання капіталу стає не просто намагання забезпечити себе сировиною (переробний бізнес), одержати преференції, набувши статусу сільськогосподарського товаровиробника, зменшити трансакційні витрати і т.д., а стати власником нині орендованих земель після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських ділянок. Аргументом на користь зробленого висновку може слугувати діюча сьогодні практика продажу права оренди землі. Йдеться про те, що великі АПФ, намагаючись залучити під свій контроль дедалі більші масиви землі, тим самим посилили конкуренцію на ринку оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Окремі орендарі, що не розраховують на далекі перспективи розвитку свого агробізнесу, стали продавати своє право на орендовані ними землі, причому за досить високою ціною.

Важливо наголосити, що більшість великих компаній інтегрованого агробізнесу планують розширювати, причому істотно, землекористування. Капіталізація сільського господарства через вливання капіталу з інших сфер економіки визначила новий вид бізнесу: продаж доведеного до певного високого рівня розвитку консолідованого аграрного бізнесу іншим заінтересованим компаніям.

Йдеться про те, що такий агробізнес стає товаром, але за умови, що цей специфічний товар має цінність: у нього повинен бути вкладений капітал для формування матеріально-технічної бази, виробничої інфраструктури, логістики. На такий шлях стають непоодинокі компанії, наприклад, голландська фірма NSH, компанія «Приват-Агро». З певних джерел стало відомо, що остання з названих компаній із різних фінансових джерел інвестувала в агробізнес з площею 130 тис. га сільськогосподарських угідь орієнтовно 1,2 млрд. грн. і готова його продати за 2 млрд. грн. у процесі капіталізації переробної промисловості, сільського господарства, інтеграції в агробізнес торговельно-постачальницьких структур значно ускладнюються відносини власності, вибудовуються «піраміди» власності з важко розпізнаваним головним власником, що знаходиться на її вершині. Для прикладу наведемо один реально діючий фрагмент такої піраміди ( Рис.3.2.).