Особливості інформаційної війни в ході операції «Рішуча сила»
Інформаційний вплив в операції НАТО "Рішуча сила" велося з використанням налагодженого механізму, який був успішно апробований у ході підготовки та ведення військових операцій ЄС США в 90-х роках ("Буря в пустелі" в Іраку, "Підтримка демократії" на Гаїті, миротворча операція ІФОР - СФОР у Боснії і Герцеговині та ін.) Головні зусилля у боротьбі за інформацію між НАТО і ЄС Югославії були зосереджені в інформаційно-психологічної та інформаційно-технічній сферах.
Основною складовою інформаційної війни ЄС НАТО під час агресії проти СРЮ було масоване ідеологічне і психологічний вплив найбільших ЗМІ країн Заходу і сил психологічної війни ЄС США на населення та особовий склад збройних сил Югославії, держав Північноатлантичного блоку, а також світову громадськість. Для забезпечення позитивного світового громадської думки про дії сил НАТО в операції "Союзницька сила" країни блоку вели потужну та активну пропагандистську кампанію, спрямовану на формування образу ворога, проти якого не тільки можна, але і необхідно застосувати зброю. При цьому активно використовувалися традиційні методи впливу на суспільну свідомість:
· репортажі про події;
· опис актів геноциду албанського населення Косово і Метохії;
· демонстрація сили і показ можливостей сучасних видів озброєння ЄС США та інших країн альянсу, результатів ракетно-бомбових ударів по Югославії;
· коментарі соціологічних опитувань, пов'язаних з подіями на Балканах.
Роль головного агітатора і пропагандиста, покликаного захищати позицію США і НАТО в ході агресії, була відведена міністру оборони У. Коену. За повідомленнями спостерігачів, тільки за перший день бомбардувань він виступив відразу у восьми телепрограмах, у п'яти ранкових випусках новин основних телеканалів і трьох найбільш популярних вечірніх інформаційно-аналітичних передачах. У. Коену допомагали також помічник президента США з національної безпеки С. Бергер і держсекретар М. Олбрайт.
До громадян США з анти сербським відозвою звернувся Б. Клінтон. Своїм співвітчизникам, що знаходиться за тисячі кілометрів від Югославії, він популярно, у доступній для американців формі роз'яснив причини застосування військової сили щодо суверенної держави.
У цей же період пройшла серія передач замовного характеру на телевізійному каналі CNN, в ході яких військові експерти і аналітики буквально заповнили основну частину часу новин та аналітичних випусків активною пропагандою на користь дій НАТО. Провідним кореспондентом CNN, вміло спекулювали на почуттях американців, була К. Аманпор - дружина офіційного представника держдепартаменту США Дж. Рубіна. Слід зазначити, що використання кореспондента-жінки для освітлення сюжетів про звірства сербів у Косово і Метохії, страждання ворожих жінок і дітей мало сильний психологічний вплив на американську аудиторію.
Тільки протягом перших двох тижнів операції в Косово і Метохії CNN підготувала більше 30 статей, які були розміщені в Інтернеті. У середньому кожна стаття містила близько десяти згадок про Т. Блера з посиланнями на офіційних представників НАТО. Приблизно стільки ж разів в кожній статті використовувалися слова "біженці", "етнічні чистки", "масові вбивства". У той же час згадка про жертви серед мирного населення Югославії зустрічалося в середньому 0,3 рази. Аналіз змісту тексту повідомлень дозволяє зробити висновок про те, що проведені психологічні операції були добре підготовлені і відпрацьовані.
Одним з безвідмовних прийомів впливу на аудиторію стало використання так званих об'єктивних цифр і документальних даних. Так, один з аналітиків CNN заявив про нібито що мав місце факт використання 700 албанських дітей для створення банку крові, призначеного для сербських солдатів. Така дезінформація, природно, справила сильне враження на громадську думку Заходу.
В якості допоміжних методів з надання психологічного тиску на "незговірливих" югославів американські фахівці обрали:
• введення проти Югославії повної економічної блокади;
• інсценування (провокування) громадянської непокори, масових мітингів і демонстрацій протесту;
• нелегальні підривні і терористичні акції.
Інформаційне забезпечення дій військ (сил) НАТО в ході військового конфлікту планувалося керівництвом блоку за наступними напрямками:
застосування розвідки для забезпечення військ (сил) необхідною інформацією;
· прийняття заходів щодо введення противника в оману;
· забезпечення оперативного скритності;
· проведення психологічних операцій;
· застосування бойових електронних засобів з метою послідовної поразки всієї інформаційної системи та особового складу;
· розрив інформаційних потоків;
· ослаблення і руйнування системи бойового управління та зв'язку супротивника, прийняття необхідних заходів щодо забезпечення захисту своєї аналогічної системи.
Найбільшу увагу в планах приділялася реалізації наступних основних способів ведення інформаційної війни:
застосування важкого озброєння для повного руйнування штаб-квартир, командних пунктів та центрів бойового управління військ (сил) югославської армії;
· використання відповідних електронних засобів та електромагнітного зброї для придушення і нейтралізації роботи центрів збору інформації НД Югославії, для виведення з ладу його засобів зв'язку і радіолокаційних станцій;
· введення в оману югославських органів, відповідальних за збір, обробку та аналіз розвідувальної інформації про супротивника за допомогою імітації підготовки і проведення наступальних дій;
· забезпечення оперативної скритності допомогою суворого дотримання режиму секретності і перешкоджання доступу противника до своєї інформації;
· проведення психологічних операцій, особливо з використанням телебачення, радіо, печатки для підриву морального духу військ і населення СРЮ.
У той же час повсюдно занижувалися бойові втрати блоку, замовчувалася інформація про прорахунки керівництва НАТО, загибелі мирного населення, виступах світової громадськості проти продовження і ескалації військових дій.
Таким чином, головною метою інформаційно-психологічного впливу США і керівництва НАТО на населення і збройні сили країн - учасниць збройного конфлікту стало формування такого громадської думки, яке значною мірою виправдовувало б агресію ОВС альянсу проти суверенної держави.
Для більш повної оцінки даної проблеми розглянемо інформаційне протиборство під час конфлікту в Південній Осетії.
Інформаційна війна проти Росії
Російсько-грузинська війна включала в себе жорстке інформаційне протиборство на міжнародній арені. За оцінкою абсолютної більшості оглядачів та експертів, Росія, маючи повну підтримку населення всередині країни, здобувши переконливу перемогу на полі бою, тим не менш, програла інформаційну війну Грузії (принаймні, в короткостроковій і середньостроковій перспективі: 3-6 місяців). З одного боку, вона виявилася неготовою до масованої інформаційної агресії противника, а з іншого - в інформаційному протистоянні наша країна виступала на самоті, в той час як Грузія діяла в ній єдиним фронтом з США, НАТО, Євросоюзом. Парадоксально, але факт: програв супротивник зробив свою поразку перемогою, застосувавши сучасні технології інформаційного впливу і маніпуляції свідомістю на населення Грузії та зарубіжну аудиторію. Військовий злочинець Саакашвілі виявився «на коні», підтриманий власним народом і викликавши співчуття офіційних кіл і широкої громадськості багатьох стан світу.
Російське керівництво явно недооцінив інформаційно-психологічні аспекти збройного конфлікту з Грузією і не вжив дієвих превентивних заходів для нейтралізації підривної пропаганди режиму Саакашвілі і його покровителів, розрахованої на грузинське населення і світове співтовариство. Цей неприпустимий прорахунок посадових осіб, відповідальних за безпеку країни, спричинив за собою серйозні негативні наслідки для Росії. Він заслуговує, щонайменше, найсуворішого осуду вже з тієї причини, що були очевидними установки Саакашвілі і грузинською еліти на військове рішення південно осетинського і абхазького питань, що рано чи пізно російсько-грузинська війна представлялася неминучою.
У Росії було достатньо часу, щоб оволодіти ініціативою в інформаційному просторі і не дозволити противнику так нахабно і майже безперешкодно поширювати по всьому світу вигідну для себе інтерпретацію збройного конфлікту і нав'язувати громадськості, йдучи від фактів, свої помилкові оціночні судження, що стосуються подій на Кавказі.
Занадто пізно, через тиждень після закінчення п'ятиденної війни, Росія розповіла світу про перші хвилини та години війни. Чомусь непереконливими виявилися її правові аргументи, що підтверджують стан необхідності надання військової допомоги Південній Осетії і Абхазії і акт агресії з боку Грузії. Вона не зуміла довести, що у неї не було іншого виходу, крім як завдання у відповідь удару не тільки по наступаючих грузинським військам, а й по військових і бойових порядків в глибині території Грузії, щоб не допустити ескалації війни, нових жертв і руйнувань. Вона не змогла довести громадській думці сенс операції з примусу Грузії до миру.
Наші роз'яснення не зуміли прорвати інформаційну блокаду Грузії, на Заході і пробитися в масову свідомість населення, щоб довести правду про війну і переконати широку аудиторію в правильності та шляхетність поведінки Росії, у злочинності дій грузинського режиму. Звичайно, наївно було б думати, що правлячі кола США, Заходу, НАТО підтримають Росію в цій війні, але сформувати міжнародну громадську думку, співчутливо відноситься до південно осетинському народу і засуджує напад грузинських військ на російських миротворців, цілком можна було.