Кіпр був включений у цей список, оскільки на цьому наполягла Греція, що у противному випадку загрожувала накласти вето на весь план в цілому.
По завершенні переговорів між "старими" і майбутніми "новими" членами ЄС позитивне остаточне рішення було оголошено 13 грудня 2002. Європейський парламент затвердив рішення 9 квітня 2003.
16 квітня 2003 в Афінах 15 "старими" і 10 "новими" членами ЄС був підписаний Договір про приєднання. В 2003 у дев'яти державах (за винятком Кіпру) були проведені референдуми, а потім підписаний Договір був ратифікований парламентами [5, с. 77].
1 травня 2004 Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта стали членам Євросоюзу. Вступ Кіпру в ЄС відбулося після референдуму, що проводився одночасно в обох частинах острова, і в той час як населення невизнаної Турецької Республіки Північного Кіпру здебільшого проголосувало за реінтеграцію острова в єдину державу, процес об'єднання був заблокований саме грецькою стороною, у підсумку вступив у ЄС поодинці.
Таблиця 1. Етапи розширення ЄС
| Рік | Країна | Загальна кількість членів |
| 25 березня 1957 | Бельгія, Германія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція | 6 |
| 1 січня 1973 | Великобританія, Данія, Ірландія | 9 |
| 1 січня 1981 | Греція | 10 |
| 1 січня 1986 | Іспанія, Португалія | 12 |
| 1 січня 1995 | Австрія, Фінляндія, Швеція | 15 |
| 1 травня 2004 | Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія | 25 |
| 1 січня 2007 | Болгарія, Румунія | 27 |
Після приєднання до ЄС десяти нових країн, рівень економічного розвитку яких помітно нижче середньоєвропейського, лідери Євросоюзу виявилися в положенні, коли основний вантаж бюджетних витрат на соціальну сферу, дотації сільському господарству й т.д. лягає саме на них. У той же час ці країни не бажають збільшувати частку відрахувань у загальносоюзний бюджет понад затвердженого документами ЄС рівня в 1 % ВВП.
Друга проблема полягає в тому, що після розширення Євросоюзу менш ефективним виявився принцип, що діяв дотепер, прийняття найважливіших рішень консенсусом. На референдумах у Франції й у Нідерландах в 2005 проект єдиної Конституції ЄС був відхилений, і весь Євросоюз як і раніше жив по цілому ряду основних договорів.
1 січня 2007 року відбулося чергове розширення Євросоюзу - входження в нього Болгарії й Румунії. Євросоюз колись попереджав ці країни, що Румунія й Болгарія повинні ще чимало зробити в області боротьби з корупцією й реформування законодавства. У цих питаннях Румунія, на думку європейських чиновників, відставала, зберігаючи пережитки соціалізму в структурі економіки й не відповідаючи стандартам ЄС [3].
17 грудня 2005 року офіційний статус кандидата на вступ у ЄС був наданий Македонії.
21 лютого 2005 року Європейський союз підписав план дій з Україною. Імовірно, це стало результатом того, що до влади в Україні прийшли сили, зовнішньополітична стратегія яких спрямована на вступ у Євросоюз. У той же час, на думку керівництва ЄС, про повноправне членство України в Євросоюзі поки говорити не варто, тому що новій владі необхідно зробити дуже багато, щоб довести, що на Україні існує повноцінна демократія, що відповідає світовим стандартам, і провести політичні, економічні й соціальні реформи. Однак після обрання президентом В.Ф. Януковича, позиція Євросоюзу дещо змінилася в сторону покращення відносин у форматі співпраці на рівні міжурядових комісій тощо.
Подальше розширення Європейського союзу відкрито для будь-якої європейської демократичної країни з вільним ринком, що має бажання й можливості для приведення законодавства у відповідність із правом ЄС. З моменту існування Євросоюзу як Європейського об'єднання вугілля й стали в 1952 році минулі розширення збільшили число країн-учасників із шести до двадцяти семи. Умови вступу включені в Копенгагенські критерії, погоджені в 1992 році й закріплені в Маастрихтському договорі (стаття 49), були розширені та переглянуті в 2005 роках. Головне питання – чи є країна європейської – визначається політичною оцінкою, проведеної інститутами ЄС. Все інше залежить від геополітичних процесів Європи.
У даний момент три країни мають статус кандидата: Хорватія (подала заявку в 2003 році), Македонія (в 2004) і Туреччина (в 1987), при цьому Македонія ще не початку переговорів по приєднанню. Інші держави Західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію й асоціацію, що вже набула чинності для Албанії, Хорватії й Македонії і яке звичайно передує подачі заявки на членство. Чорногорія, Албанія й Сербія також подали заявку в грудні 2008, квітні 2009 і грудні 2009 відповідно, але Європейська комісія ще не винесла по них рішень.
Правляча партія Ісландії підтримала проведення загальнонаціонального референдуму по питанню приєднання й у липні 2009 року подала заявку на вступ. Даний крок іде врозріз із традиційним скептицизмом Ісландії із приводу приєднання до ЄС, і результат референдуму залежить великою мірою від того, чи зможе уряд переконати своїх громадян у необхідності приєднання. Очікується, що переговори про приєднання (у випадку їхнього схвалення) завершаться відносно швидко, оскільки право Ісландії вже включає більшу частину законодавства ЄС через договори ЄЕЗ і Шенгенську угоду.
У випадку Східної Європи Хізер Грейбб, представник Центру європейських реформ, сказала: "Білорусія занадто авторитарна, Молдова занадто бідна, Україна занадто велика, а Росія занадто страшна для ЄС, щоб розглядати їхнє потенційне членство найближчим часом" [5, c. 91].
Проте, всі країни Східного партнерства в тому або іншому ступені виявили цікавість до вступу в ЄС у довгостроковій перспективі.
За заявою комісара ЄС із питань розширення Оллі Рена, Ісландія й Хорватія можуть вступити в ЄС в 2011 році.
Економічна ефективність варіюється від держави до держави. Пакт про стабільність і ріст регулює фінансово-бюджетну політику з Європейським союзом. Він поширюється на всі держави-члени, з конкретними правилами, які застосовуються відносно членів, які передбачають, що дефіцит бюджету кожної держави не повинен перевищувати 3% ВВП і державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП. Проте, багато великих учасників розраховують свій майбутній бюджет з дефіцитом значно перевищуючим 3%, і країни Європи у цілому мають борг, що перевищує 60%.
У таблиці, що нижче приводиться, інформація про держави-членах Європейського союзу, упорядкована відповідно до розміру їхньої економіки.
Дані по ВВП, щорічній зміні ВВП, ВВП на душу населення й інфляції, по оцінці МВФ, на травень 2008 року.
Таблиця 2. Економічні показники розвитку країн-членів ЄС
| Країни члени | ВВП | ВВП на душу населення по ППС $ | Інфляція, % | Безробіття % | |
| млрд. дол. | % від ВВП ЄС | ||||
| Європейський союз | 18,493.0 | 100.0% | 30,393 | 3.7 | 8.9 |
| Германія | 3,653.3 | 19.8% | 35,441 | 2.8 | 7.7 |
| Франція | 2,843.1 | 15.4% | 34,208 | 3.2 | 9.3 |
| Великобританія | 2,833.2 | 15.3% | 36,522 | 3.6 | 7.2* |
| Італія | 2,330.0 | 12.6% | 30,58 | 3.5 | 7.4** |
| Іспанія | 1,622.5 | 8.8% | 30,62 | 4.1 | 18.7 |
| Нідерланди | 862.9 | 4.7% | 40,431 | 2.2 | 3.2 |
| Бельгія | 507.1 | 2.7% | 36,235 | 4.5 | 8.2 |
| Швеція | 502.5 | 2.7% | 37,245 | 3.3 | 8.9 |
| Польща | 450.6 | 2.4% | 17,481 | 4.2 | 8.1 |
| Австрія | 418.7 | 2.3% | 39,634 | 3.2 | 4.3 |
| Греція | 361.6 | 2.0% | 30,534 | 4.2 | 8.7** |
| Данія | 349.2 | 1.9% | 37,265 | 3.6 | 5.7 |
| Ірландія | 290.7 | 1.6% | 42,539 | 3.1 | 11.7 |
| Фінляндія | 273.1 | 1.5% | 36,217 | 3.9 | 8.1 |
| Португалія | 248.9 | 1.3% | 22,189 | 2.7 | 9.3 |
| Чехія | 211.7 | 1.1% | 25,395 | 6.3 | 6.1 |
| Румунія | 187.9 | 1.0% | 12,579 | 7.9 | 6.2** |
| Угорщина | 155.2 | 0.8% | 19,499 | 6.0 | 10.2 |
| Словакія | 88.9 | 0.5% | 22,04 | 3.9 | 11.1 |
| Люксембург | 57.0 | 0.3% | 82,306 | 4.1 | 6.4 |
| Словенія | 53.3 | 0.3% | 29,472 | 5.5 | 5.9 |
| Болгарія | 49.3 | 0.3% | 12,34 | 12.0 | 6.5 |
| Литва | 48.1 | 0.3% | 18,945 | 11.1 | 14.3 |
| Латвія | 35.8 | 0.2% | 17,071 | 15.3 | 16.3 |
| Естонія | 25.4 | 0.1% | 20,259 | 10.6 | 15.6 |
| Кіпр | 24.5 | 0.1% | 29,829 | 4.4 | 5.3 |
| Мальта | 8.4 | 0.1% | 23,76 | 4.7 | 7.1 |
Частка ЄС у світовому валовому продукті (МВП) стабільно становить приблизно одну п'яту частину. Темпи росту ВВП, великі в нових державах-членах, у цей час упали через млявий ріст у Франції, Італії й Португалії [4, с. 202].Дванадцять нових держав-членів із Центральної й Східної Європи, мають більше високий середній відсоток росту, ніж їхні західноєвропейські партнери. Зокрема, країни Балтії домоглися стрімкого зростання ВВП, у Латвії він становить до 11%, що на рівні світового лідера Китаю, чий середній показник дорівнює 9% за останні 25 років. Причини такого масового росту полягають у проведенні державою стабільної грошово-кредитної політики, експортно-орієнтованої політики, торгівлі, низкій фіксованій податковій ставці й використанні порівняно дешевої робочої сили. За останній рік (2008), у Румунії був найбільший приріст ВВП серед всіх держав ЄС.Поточна карта росту ВВП у ЄС найбільш контрастна по регіонах, де сильні економіки страждають від стагнації, у той час як у нових державах-членах спостерігається стійкий економічний ріст.У цілому ж вплив ЄС27 на збільшення валового світового продукту скорочується у зв'язку з появою економічних держав, таких як Китай, Індія й Бразилія. У середньостроковій і довгостроковій перспективі, ЄС буде шукати шляхи для збільшення темпів росту ВВП у країнах центральної Європи, таких як Франція, Німеччина й Італія й стабілізації росту в нових країнах Центральної й Східної Європи для забезпечення стійкого економічного процвітання.