Уряд Х.Лопеса Портільо прагнув до налагодження відношень з США, які погіршали у середині 70-х років в результаті загострення суперечностей з питань торгівлі, імміграції в США мексиканських робочих. На зустрічах з американськими президентами Лопес Портільо домагався більшої уваги американських правлячих кругів до Мексики, розуміння соціально-економічних проблем, наполягав на справедливих умовах торгових відносин і збереженні можливостей для імміграції мексиканських робочих в США.
На рубежі 70-х – 80-х років зовнішньополітична діяльність мексиканскої держави була направлена на послаблення економічної залежності від США, зміцнення політичної самостійності і суверенітету, підвищення ролі країни в світовій політиці, випробувала дію ряду чинників, серед яких особливе значення мало перетворення Мексики на крупного виробника і експортера нафти.
Відкриття гігантських родовищ нафти, збільшення здобичі і експорту стали надавати серйозний вплив на зовнішню політику. З урахуванням цієї переваги в правлячих кругах Мексики почалася розробка зовнішньополітичної стратегії, орієнтованої на подальше зміцнення міжнародних позицій країни.
Прихильником оновлення зовнішньої політики і інструментів її реалізації з'явився призначений літом 1979 р. на пост міністра закордонних справ юрист Хорхе Кастаньєда. Він став провідником гнучкішого і активнішого зовнішньополітичного курсу, „батьком” мексиканської нафтової компанії [71].
До найважливіших мексиканських ініціатив міжнародного масштабу слід віднести пропозицію Х.Лопеса Портільо на XXIV сесії ГА ООН про ухвалення світового енергетичного плану. Цей проект передбачав включення в енергетичний план програм, покликаних гарантувати повний суверенітет країн над своїми природними ресурсами; раціоналізацію розвідки, здобичі і розподілу енергії; визначення методів, сприяючих виробництву засобів виробництва в державах, що розвиваються; встановлення системи, що гарантує розвиненим країнам постачання нафти; утворення фондів фінансування і розвитку; створення міжнародного інституту з проблем енергетики [72].
Найважливішим елементом нового підходу уряду до проблем торгівельних відносин з північним сусідом з'явився курс на диверсифікацію ринків збуту нафти. Уряд ухвалив рішення понизити частку США в експорті з 86% в 1977 р. до 50% в 1982 р. Реалізація цього рішення привела до того, що до початку 1982 р. на США доводилося 44, 3% нафти, що експортується [73].
Ядром і базою розвитку нафтової промисловості стала в Мексиці державна компанія „Петролеос мексиканос” (Пемекс), що виникла в кінці 30-х років в результаті націоналізації нафти. У своєму путньому щоденнику В.В. Овчинников помічає наступне: „Мексиканська нафта стала основою державного сектора економіки. У столиці про це нагадує кам'яний стовп з барельєфами нафтовиків, поряд з якими б'є багатоярусний фонтан. Монумент встановлений на честь декрету про націоналізацію нафтової промисловості, який президент Ласаро Карденас підписав ще в 1938 р. Це був сміливий виклик Вашингтону: американський концерн „Стандарт ойл” позбувся можливості бути неподільним господарем мексиканських родовищ” [74].
Особливе значення Вашингтон надавав використанню інструментів, за допомогою яких він міг змусити Пемекс розширити видобуток нафти. Підтримуючи заходи по зміцненню національного суверенітету, прогресивні сили Мексики розглядають самостійну нафтову політику як важливий чинник, здатний укріпити міжнародні позиції країни і ослабити її залежність від північного сусіда. Виявлення величезних нафтових родовищ примусили США інакше оцінити роль Мексики, спонукали їх до пошуків нового походу до „нафтової супердержави”. Як визнавала “Нью-Йорк таймс”, “Сполучені Штати несподівано зіткнулися з упевненою в собі Мексикою, яка неначе хоче наново перебудувати відносини, що історично склалися, між двома країнами” [75]. “Мексика – виникаюча нафтова супердержава”, “Нова Саудівська Аравія”, порівняння її з Кувейтом і Іраном, висунення її в ряд найбільших виробників нафти приводили американських політиків до висновку про можливість використання Мексики “як важливого постачальника нафти для США” [76]. “Ми знаємо, що вони потребують нафти, і можемо дати її. Це забезпечує кращі основи для наших відносин”, – підкреслював міністр Х. Кастаньєда, відзначаючи, що Мексика не відчуває себе такою залежною від США [77].
Мексиканська нафтодипломатія, забезпечуючи диверсифікацію зовнішньоекономічних зв'язків і закладаючи основи довгострокового економічного і науково-технічного співробітництва з іншими країнами, дещо ослабляла односторонню залежність Мексики від США і тим самим підсилювала позиції на переговорах з проблем мексикано-американських відносин. Це створювало нові можливості для підвищення самостійності в міжнародних справах.
Яскравим прикладом поглиблення суперечностей між США і Мексикою з'явилася довга і важка історія переговорів про постачання мексиканського природного газу в США. У 1977 р. керівні круги Пемекс досягли угоди з шістьма крупними американськими енергетичними компаніями про будівництво гігантського нафтопроводу і постачання в США природного газу. У грудні 1977 р. Експортно-імпортний банк США санкціонував кредити Пемекс на суму 600 млн. долл. [78]. Але унаслідок розбіжностей з питань про ціну на газ переговори застопорилися. Втручання міністра енергетики США А. Шлессинджера, прихильника розвитку американських енергоресурсів, привело до анулювання раніше досягнутої домовленості з американськими компаніями. Керівництво Пемекс заявило про намір використовувати природний газ тільки усередині країни.
Згодом переговори про газ були відновлені після візиту Дж. Картера до Мексики в лютому 1978 р. Була досягнута домовленість про те, що Мексика продаватиме газ дешевше, ніж за 4,5 долл. за 1 000 куб. фут. У вересні 1979 р. угода була підписана на вигідних для Мексики умовах, а уряд Мексики наполяг на ціні 3,6 долл. за 1 000 куб. футов [79]. Така позиція Мексики примусила представників держдепартаменту інакше поглянути на Мексику і оцінити її роль.
Відстоюючи самостійну позицію на переговорах з Соєдіненимі Штатами з питань постачань нафти і газу, мексиканські ділові кола виражали інтереси тих шарів партійно-державної бюрократії, які пов'язали свої інтереси з державою і державним сектором в економіці. Цим забезпечувалася підтримка зовнішньополітичному курсу уряду з боку широкої громадськості.
Гнучкий підхід уряду Лопеса Портільо до двосторонніх відносин був відмічений у Вашингтоні. У правлячих кругах США посилювалися заклики до перегляду американської політики відносно Мексики. У листопаді 1978 р. Радою національної безпеки США був підготовлений і представлений Дж. Картеру „президентський меморандум 41”, що називав Мексику „найперспективнішим джерелом нафти в 80-і роки” [80]. Було передбачено зниження тарифів на мексиканські овочі і текстиль, а також розробку програми працевлаштування мексиканців. У той же час в американському друці, в конгресі висловлювалися побоювання, що „навіть якщо мексиканська нафта підстрибне на вершину списку приорітетів, у діячів американського уряду немає гарантії одержати доступ до її потенційних запасів” [81].
У лютому 1979 р. відбувся офіційний візит президента США Дж. Картера до Мексики. Переговори Дж. Картера і Х. Лопеса Портільо відбувалися в обстановці суперечностей з проблем двосторонніх відносин на тлі зростання антиамериканських настроїв серед мексиканської громадськості. Використовуючи новий „чинник сили” – нафтові ресурси країни, – мексиканська делегація добивалася на переговорах справедливого підходу до проблем двосторонніх відносин. Х. Лопес Портільо заявив, що не вважає освоєння нафтових багатств Мексики одним із завдань по забезпеченню потреб США в нафті і підходить до цього питання з погляду інтересів Мексики [82].
В ході важких переговорів мексиканська сторона наполягала на необхідності вживання дієвих заходів по зменшенню торгового дефіциту і усуненню митних бар'єрів для мексиканського експорту.
У результаті було підписане три угоди:
1) про принципи науково-технічної співпраці;
2) про співпрацю в освоєнні пустинних і напівпустинних земель;
3) про співпрацю у області житлового будівництва і міського розвитку.
Дані угоди відповідали інтересам мексиканської сторони. А це, у свою чергу, служило доказом збільшеного впливу Мексики.
Необхідно підкреслити, що іноземний капітал опанував важливими позиціями в галузях оброблювальної промисловості. 75% всіх іноземних капіталовкладень в Мексиці, в основному північноамериканських, що в 1975 р. концентрувалися в галузях оброблювальної промисловості [83]. За даними на 1978 р. в даний вид промисловості було вкладено 4 682 млн. долл. або 78% всіх іноземних капіталовкладень [84]. У Мексиці на три найбільші американські компанії – „Америкэн смелтинг энд рифайнинг”, „Амерікен метав” і „Анаконда копер” – приходиться 64% виплавки свинцю, 76% міді і цинку, 41% срібла і 20% золота [85]. Найбільшими підприємствами по переробці в Мексиці полиметаллических руд є ці ж американські компанії.